«Піймався, цвіркун!» (французька казка)

***

«Піймався, цвіркун!» (французька казка)

Колись давно дітям не треба було ходити до школи, та й шкіл тоді не було. Навчав дітей сільський староста, який умів так-сяк читати, писати й рахувати. І всі, хто хотів учитися, збиралися в його домі. Навчалися діти тільки взимку, бо ранньої весни починалась сівба – тут уже не до книжок. З весни дітям теж було що робити: одні, накинувши на плечі яку-небудь стареньку шматину, пасли на лузі череду, інші йшли до лісу хмиз збирати. А часом сходилися гуртом на галявині, розкладали багаття й веселилися аж до ранку.

За тих часів жив у селі пастушок. Звали його Венсаном, а прозивали Цвіркуном.

Якось підійшов він до батька та й каже:

– Мабуть, тату, я стану ясновидцем, щоб заробляти собі на хліб.

– Ясновидцем? Ти? – засміявся батько.– Вигадав таке, що й купи не держиться.

– Ось побачиш! – вигукнув Венсан і подався на луг розказати хлопцям про свій намір.

– Влаштуймо йому іспит! – вирішили хлопці.– Ти повинен відгадати три загадки,– сказали вони Венсанові.– Якщо відгадаєш, вважатимемо тебе ясновидцем, а ні – матимеш на горіхи!

Стали вони збоку, поклали щось в олов’яну тарілку, прикрили великим лопухом, а потім підійшли до Венсана:

– Кажи, що в тарілці.

Почухав Венсан за вухом і сказав:

– Ех, недаремно мені батько казав, що буду я липовим ясновидцем! Скинули хлопці лопух з тарілки, а в ній липове листя лежить.

– Молодець! – вигукнули вони.– А тепер – друга загадка. Написали вони щось на тарілці, склали тон папірець учетверо та й питають Венсана:

– ІДо тут написано?

Побачив Венсан, що не виплутатися йому, і, вже й сам не радий, що похвалився завчасно, сумно зітхнув:

– Ех, Венсан, Венсан!

Розгорнули хлопці папірець і показали написане на ньому слово. Це слово було «венсан», а означало воно за тих давніх часів «дві тисячі».

– Знову вгадав! – захоплено вигукнули хлопці.– Тепер остання загадка. Почекай трохи!

Вони кудись пішли, а за кілька хвилин повернулися з коробкою в руках.

– Відгадай, що в ній!

Сушив, сушив голову Венсан і, вирішивши, що не минути йому прочуханки, крикнув:

– Піймався, Цвіркун!

Відкрили коробку, а в ній справжній цвіркун сидить...

Отоді-то визнали Венсана ясновидцем. Він навіть сам у це повірив і вирішив піти в далеку дорогу, щоб і світу побачити, і себе показати.

Ішов, ішов Венсан та й дійшов до великого міста. Якраз тоді був ярмарок, тож людей зібралося сила-силенна. Та не побоявся Венсан і на весь базар оголосив, що він – великий ясновидець і ладен показати свій хист усім, хто тільки захоче.

Аж раптом підбігла до нього якась жінка і, кинувши оком на його поношену одежину, недовірливо запитала:

– Це ви ясновидець?

– Так я, Венсан-Цвіркун, ясновидець.

– Тоді ходімо зі мною. У моєї господині вкрали коштовний перстень з діамантами. Якщо знайдете злодія – вона віддячить вам по-королівському.

Пішов Венсан за служницею в дім і там дізнався, що трапилося. Виявляється, коли господиня підрізала троянди в саду, то скинула з руки перстень і поклала його на край фонтана. Та й забула. Згодом похопилась, а там і місце холодне.

– Пані, я знайду злодія,– впевнено мовив Венсан.– Дайте мені на це три дні!

– О! Живіть у нас скільки завгодно! – сказала господиня.– Я накажу відвести для вас найкращу кімнату і подавати вам найсмачніші страви!

«Це теж непогано,– подумав Венсан.– Хоч три дні матиму м’яку постіль та смачну їжу. А далі видно буде».

Надвечір подав йому слуга в кімнату обід. Ніколи в житті не їв Венсан таких смачних страв. Наївся досхочу, вийшов з-за столу і, подумавши, що один з трьох обідів уже з’їдено, вигукнув:

– От уже один і позаду!

Почув ці слова слуга, що стояв позад Венсана, зблід і кинувся до кухні, де на нього нетерпляче чекали двоє інших слуг: це вони, змовившись, украли перстень.

– Він справжній ясновидець! – розпачливо крикнув слуга, увірвавшися в кухню. – Побачив мене та й каже: «От один уже й позаду!» Більше я нізащо до нього не піду.

А наш Венсан гарно виспався на м’якій постелі і вранці в сад вийшов. Помилувався квітами, подивився на фонтан і повернувся в кімнату.

Того дня приніс йому обід другий слуга. Наївся, напився Венсан, устав з-за столу і мовив:

– От і другий позаду!

Переказав другий слуга його слова своїм поплічникам, і тепер вони вже не на жарт полякалися.

На третій день подавав Венсанові обід третій слуга. Коли обід було з’їдено, почув слуга, як каже ясновидець:

– От і третій позаду! З цим таки треба кінчати!

Сказав так і пішов спати. Однак заснути не міг, а все думав, як би рано-вранці непомітно з дому ушитися.

Тим часом зібралися на кухні всі троє слуг і почали раду радити.

– Краще нам признатися,– вирішили вони нарешті,– бо як не признаємось, завтра нас кинуть до в’язниці. Тож зробимо так: повернемо перстень ясновидцю, умовимо його, щоб він нас не виказував, а за це віддамо йому всі наші гроші.

Прийшли вони всі троє до Венсана і впали перед ним навколішки:

– Пане ясновидець, ви відгадали: це ми вкрали злощасний перстень. Ось він. Тільки не виказуйте нас, бо запроторять нас до в’язниці. Скажіть пані, що знайшли перстень у саду, а ми віддамо вам усі наші гроші.

«Піймався, цвіркун!» (французька казка)

Подивився Венсан суворо на злодіїв та й каже:

– Підлі злодюжки! Плаче за вами шибениця! Та хай уже так і буде, не викажу вас... І грошей ваших не візьму.

Згодом, подумавши, спитав:

– Скажіть, чи немає в пташнику гусака?

– Аякже, аякже! У нашому пташнику п’ятнадцять гусок і великий білий гусак.

– Добре. Треба зробити так, щоб він проковтнув цей перстень.

Заліпили слуги перстень в шматочок солодкого тіста і підсунули білому гусакові. Схопив гусак дзьобом солодкий шматочок і миттю його проковтнув.

А вранці Венсан-Цвіркун зажадав побачитися з господинею.

– Пані,– поважно промовив він,– знайшов я винного: вашого перстня проковтнув білий гусак. Звеліть його зарізати, і ви знайдете той перстень в гусаковому волі.

Господиня наказала куховарці зарізати білого гусака, і в його волі справді знайшовся перстень.

– Пане! – захоплено вигукнула господиня.– Ви таки великий ясновидець. Візьміть з моїх рук щедру винагороду!

І простягла Венсанові велику калитку, повну золотих монет.

Узяв Венсан гроші та й пішов додому. Купив він собі гарний дім, завів господарство й зажив щасливо та весело.

Минуло багато років, перш ніж стало відомо про Венсанову пригоду, та хай там як, а обійшла ця історія усю Францію. І тепер, коли поліцейський схопить злодюжку, або солдат візьме за петельки браконьєра, або ж хлопчик знайде товариша, що сховався від нього, всі – і поліцейський, і солдат, і хлопчик – завжди вигукують: «Піймався, цвіркун!».

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)