Перікіто й Марікіта (іспанська казка)

***

Перікіто й Марікіта (іспанська казка)

Жили собі чоловік та жінка, і мали вони двійко діток. Хлопчика звали Перікіто, а дівчинку – Марікіта. Сім’я так бідувала, що не було чим годувати дітей, і вони весь час плакали. Нарешті батько не витримав і каже дружині:

– Відведу-но я дітей у ліс і там залишу. Може, знайдеться жаліслива душа, яка дасть їм притулок і нагодує.

Шкода стало матері дітей, але вона бачила, що іншої ради немає. А цю розмову підслухав Перікіто, і коли батько вранці сказав йому, що вони підуть по дрова, він набив кишені висівками. Дорогою він потроху розтрушував їх, щоб не бачив батько.

От прийшли вони в ліс. Батько заходився рубати дрова, а дітей послав шукати гніздо.

Коли не стало голосів, батько мерщій за дрова і додому. Повернулися діти, щоб показати батькові знайдене гніздо, а його й слід запався. Марікіта в плач, а Перікіто й каже:

– Не плач, сестричко, ми самі знайдемо дорогу.

І по залишеному сліду вони добралися додому.

Мати, побачивши дітей, дуже зраділа. Вона приготувала смачну вечерю. Тепер у них з’явилася копійка: батько продав дрова, що нарубав у лісі.

Ллє минуло кілька днів, і гроші скінчилися, не стало чого їсти. Батько знову повів дітей у ліс. Та Перікіто, здогадавшись, що він їх там покине, цього разу набрав повні кишені бобів і цілу дорогу викидав їх потай від батька. Так брат і сестра знову самі повернулися додому.

Розсердився батько й каже:

– Не знаю, як ці чортенята знайшли дорогу. Я ж їх завів далі, ніж того разу. Але завтра я відведу їх так далеко, що їм уже не вернутися.

Почув це Перікіто, встав тихенько вночі і, не знайшовши висівок та бобів, набив кишені старими ягодами інжиру. У лісі він ступав у слід батькові і непомітно викидав з кишені по ягоді.

Коли вони вийшли на горбок і почали бавитися, батько раптом зник. Діти кинулись шукати його, але не знайшли. Марікіта заплакала.

– Не плач,– сказав їй брат,– ми й цього разу знайдемо дорогу.

Перікіто пішов на те місце, де він кинув останні ягоди інжиру, але ні там,

ні далі жодної ягоди не знайшов. Хлопець розгублено опустив руки. Марікіта спитала:

– Що ти шукаєш, Перікіто?

– Ягоди інжиру, якими позначав дорогу.

– Ой, що ж я наробила! – ще дужче заголосила Марікіта.– Я ж позбирала їх за тобою й поїла.

– Заспокойся,– втішав сестру Перікіто.– Сльозами біді не зарадиш. Нам треба швидше вибратися з лісу і до ночі знайти притулок.

Ішли вони, йшли, вже й стомилися, вже й поночіти стало. Аж раптом удалині блимнув вогник. Підходять вони туди і бачать хатку. А в хатці бабуся смажить пончики. От Марікіта й каже братові:

– Перікіто, я хочу пончиків, візьми хоч один.

Перікіто підкрався ззаду до бабусі і взяв пончик, потім – ще кілька. Бабуся пробурчала:

– Ці пончики наче випаровуються: чим більше я їх смажу, тим менше стає. Що за дивина?

Бабуся не бачила, як Перікіто брав пончики, тому що була сліпа на одне око, і саме під це око заходив Перікіто.

– А зараз піду я,– сказала Марікіта.

Та вона зайшла з іншого боку – під здорове око – і бабуся побачила дівчинку.

– Так он хто цупив у мене пончики! – вигукнула старенька.– А я думаю, чого ж бо це їх меншає та меншає? Хто ви такі? – спитала вона.

Діти розповіли їй, хто вони й звідки прийшли, і бабуся сказала:

– Гаразд, залишайтеся в мене, вам тут буде добре.

Діти зраділи, повечеряли й задоволені полягали спати.

Проте бабуся була дуже лихою жінкою. Всіх дітей, які заходили до неї в дім, вона з’їдала. От і зараз, радіючи, що їх аж двоє, пішла помилуватися сонними дітьми, але побачила, що вони надто худі, й сказала собі:

Ні, зараз у них самі кості, я їх спершу підгодую, а тоді з’їм.

Вона схопила Перікіто й спустилася з ним у темну печеру. Там засунула його у великий глиняний глек, щоб він не зміг утекти, і щодня приносила йому ситну їжу. Перікіто їв собі та бавився з мишеням, яке ненароком ускочило в глек.

Минуло кілька тижнів. Якось бабуся принесла йому їсти та й каже:

– Перікіто, висунь-но палець у дірочку.

Хлопчик, збагнувши, чого хоче бабуся, замість пальця висунув у дірочку хвіст мишеняти. У печері було темно, і бабуся, вирішивши, що то палець, сказала:

– Худий, зачекаю ще кілька днів.

А через кілька днів, коли вона спускалася в печеру, вскочив туди й кіт і з’їв мишеня. Зажурився Перікіто, адже тепер не вдасться обманути бабусю.

От прийшла стара знову, помацала палець та й каже:

– О, вже товстенький. Тепер витягну тебе з глека, щоб ти жив у мене.

Витягла вона Перікіто й послала по дрова. Дала йому барильце з водою й хлібинку, сказавши, що до вечора він має повернути цілу хлібинку й повне барильце.

Пішов Перікіто в ліс, почав рубати дрова і, поки нарубав цілу в’язку, дуже зголоднів і схотів пити. Але оскільки бабуся звеліла йому принести додому все цілим, він не насмілився ні до чого доторкнутися і став плакати.

Аж тут з’явився дідусь і питає:

– Чого ти плачеш, хлопчику?

Перікіто розповів йому про все. А дідусь:

– Не плач, їж і пий, скільки хочеш, бо коли повернешся додому, хлібина стане цілою, а барильце повним. Але бережись лихої бабусі: дровами, що ти нарубав, вона хоче підсмажити тебе в печі. А ти перехитри її. Як затопить вона в печі й попросить тебе потанцювати на лопаті, скажи, хай покаже, як це робити. Тільки-но вона стане не лопату, штовхни її в піч, удар кочергою і скажи: «Тут святий Хуан, тут святий Хуан, ти з лопатою, а я з кочергою». Коли бабуся згорить, вийдуть із печі два мисливських хорти. З ними ти зароблятимеш собі на прожиток.

Перекіто послухався дідусевої ради і, повернувшись додому, побачив, що хлібинка, якої він з’їв половину, ціла, а барильце – повне. Поки бабуся розпалювала в печі, він розповів усе своїй сестрі.

– Перікіто,– сказала раптом бабуся,– потанцюйно перед вечерею на лопаті.

– Я б з радістю,– відповів Перікіто,– але не вмію. Навчіть мене.

– Це дуже легко,– мовила бабуся,– ось дивись! – І, ставши на лопату, затанцювала на одній нозі.

Перікіто, який тільки цього й чекав, щосили штовхнув її головою в піч. Бабуся кричала і намагалась вилізти, але Марікіта з лопатою і Перікіто з кочергою запхнули її ще глибше, примовляючи:

– Тут святий Хуан, тут святий Хуан, ти з лопатою, я з кочергою!

Коли бабуся перестала кричати, почувся тріск, і з печі вийшли два хорти,

які стали лащитися до брата й сестри.

Так діти спекалися злої лиходійки. Вони жили в її хатині. Перікіто щодня ходив із собаками на полювання і приносив стільки дичини, що вистачало і їсти, і на продаж.

Та ось двоє мисливців, яким не щастило на полюванні, почали заздрити Перікіто і задумали його вбити. Собак, з якими хлопець не розлучався, вони вирішили виманити хитрістю через сестру. Прийшли до неї і сказали, що, коли вона не вмовить брата залишити собак дома, вони вб’ють Перікіто.

Марікіта злякалась і наступного дня благала брата залишити собак дома, бо, мовляв, їй самій страшно. Перікіто вволив її прохання і пішов на полювання один.

Прийшли мисливці, забрали собак і замкнули їх, позатикавши їм вуха ватою, щоб не почули, коли кликатиме хазяїн. Потів вийшли з дому і перестріли Перікіто.

– Приготуйся вмирати! – сказали йому мисливці.

Та Перікіто не розгубився і гукнув:

– Тут святий Хуан, тут святий Хуан, ти з лопатою, я з кочергою!

Мисливці засміялися, гадаючи, що він кличе собак, яким вони позатикали

вуха. Але раптом з’явились два хорти, кинулися на мисливців і розірвали їх.

Перікіто пішов додому і насипався на сестру, але Марікіта розповіла йому все, як було насправді. Зрозумівши, що вона не винувата, хлопець обняв її. І вони прожили щасливо все життя.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)