Пан та прикажчик (українська народна казка)

***

Пан та прикажчик (українська народна казка)

Був такий пан ще за кріпацтва і жив самотньо, нежонатий, значить, а скупий такий, що не доведи Господи! Був у нього прикажчик – собака, звісно, ніхто його не любив, люди, значить, не любили, а пан так і душі в ньому не чув. Бо, як кажу, був вельми скупий, і на світі такого не було, а прикажчик знав це добре, та як і не знать? – всі знали! І так було робить: пошле його пан купити що-небудь, от він заплатить там золотий, чи що, і вже всякому видно, що золотий коштує, самому панові, от же він йому ще й здачі копійок дві чи три дасть, і так в усьому! Своє хазяйство нищить, а йому догоджа, – видно, що вже була в нього якась думка. От і добре, проходить так, може, років з п'ятнадцять, чи й більше, а він все догоджає, а він все догоджає, а пан все більше й більше любить його, більше йому ввіряється; дійшло до того, що все своє хазяйство на руки йому передав, усе довірив. От і приходить раз прикажчик той до пана: так і так розповідає йому, – те так зробив, а з тим так вчинив. А пану як маслечком по душі, так-то йому любо все те слухать. Так ото ж вислухав він та й каже:

– Знаєш що, Іване чи Петре (як там назвав його), ти в мене найвірніший і найрідніший чоловік, бо рідні в мене нема, знайомі добра не зичать, люди всі норовлять тільки для себе, – один ти в мене найкращий, я вже з тобою вік не розстанусь і тепер хочу, щоб ти зі мною і чай пив, і обідав.

А прикажчик йому в пояс.

– Дякую, – каже, – за вашу велику ласку, тільки спасибі, не можу я чай пити й обідати.

– Чому? – питає пан.

– Не їм я, – каже прикажчик, – і не п'ю зроду.

Здивувався пан, не вірилось йому. А прикажчик все своє:

– Не їм і не п'ю зроду!

Пройшло там скільки часу, думає пан про прикажчика, розпитав би й людей, щоб переконатися, та знає, що ніхто правди не скаже. Пробував по дню, по два очей не спускать з прикажчика, а прикажчику байдуже, не їсть, не п'є, та все старається. Переконався пан і в цьому.

– Як же ти так живеш? – питає якось прикажчика. – Умерти ж можна.

– Чого ж тут умирать? – каже прикажчик. – Я таку штуку знаю, що всякий може відвикнуть їсти.

– Справді?! – зрадів пан. – Так відучи й мене, коли можна; а то як подумаю я, скільки-то воно виходить на ту їжу, трохи не карбованець у день, а як іноді гостей нанесе, то й трьома не обійдешся!

– Що ж, – каже прикажчик, – я із великим задоволеннєм, аби тільки захотіли.

– Та як же не хотіть, помилуй! – каже пан. – Коли ж ти мене відучиш? – питає.

– Та коли завгодно, – каже прикажчик, – хоч і завтра почнем.

Дождали завтрашнього дня, запряг прикажчик візка, узяв мотузку й під'їхав до ґанку.

– Як же ти мене відучиш? – питає.

– Отак і отак, – розказує прикажчик, та й поїхали з паном на тому візку. А там, бачите, верст за три-чотири та було провалля й таке глибоке, що й дна йому не видно було, і вилізти з нього без допомоги ніяк не можна. От і приїхали вони до того провалля.

– Посидьте, – каже прикажчик, – днів три чи чотири у цьому проваллі – і їсти більше не схочеться ніколи.

Радіє пан, що менше витрат буде, та швидше наказує опустить його: «А хто запитає, де, мов, пан, скажи, – каже, – що поїхав у Київ абощо».

Опустив прикажчик пана по мотузці у те провалля, та й поїхав собі додому. На другий день, аж увечері, приїздить до того провалля:

– А що, пане, їсти хочете? – питає.

– Хочу, брате, – мовить пан.

– Нічого, паночку, це воно так зразу, – відповів прикажчик та й знову поїхав собі додому.

Приїздить знову на другий день.

– А що, паночку, їсти хочете?

– Хочу, брате, сильно! – аж ніби із серцем проказав пан.

– Нічого, нічого, паночку, – каже прикажчик та й знову поїхав.

Приїздить так і на третій день.

– А що, пане, їсти хочете?

– Хочу, – кричить пан. – Тягни скоріш!

– Не турбуйтесь, не турбуйтесь, паночку, важко цей день, а тоді й байдуже, побачите! – Та й поїхав додому без пана.

Після цього пройшло два дні, поїхав прикажчик аж на третій:

– А що, пане, хочеться їсти?

– Хочу! – вже ледве вимовив пан.

– Скоро не захочете, – проказав прикажчик і поїхав од того провалля.

Аж три дні пройшло після цього. Приїздить той прикажчик знов:

– А що, пане, хочеться їсти?

А пан уже й слова не промовить, тільки рукою махає, не треба б то, чи що.

Добре. Запряг тоді прикажчик коня й приїхав за ним уночі. Привіз, поклав на постіль, порозсилав до знайомих панів листи, що так мов і так: приїхав пан з Києва й тяжко заслаб, приїжджайте попрощаться. Поз'їжджалися пани, дивляться на нього, промовляють, а йому байдуже, – ледве дихає.

– Що з вами? – питають.

А пан тільки рукою на прикажчика показує. Всі до прикажчика:

– Розкажи нам про нього, ти все знаєш.

А прикажчик хлипає, витираючи очі.

– Нічого, – каже, – я не знаю, що з ними, бідненькими, сталось.

А пан знов показує на нього пальцем. Не розберуть пани, та й годі. Аж ось один пан побачив на столі папери й почав їх читати всьому панству, а в паперах тих написано, що все рухоме й нерухоме заповідається дорогому прикажчикові. Всі пани добре знали, що справді прикажчик його був такий, що й ріднішого не треба, і почали тоді заспокоювать.

– Усе, усе буде йому, не турбуйтесь.

А пан полежить, полежить та й знову показує пальцем на прикажчика, то панство знов-таки своє:

– Не турбуйтесь, не турбуйтесь: все йому буде, все.

Полежав пан день та й Богу душу віддав. Плаче прикажчик, поховавши пана, а пригощає все панство, що поз'їжджалось; пани вже не цуралися прикажчика, що мужик, бо таким же паном став, а може, ще й багатшим. От таке-то!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)