Падишах і три бідняки (туркменська казка)

***

Падишах і три бідняки (туркменська казка)

Був собі колись давно падишах. Дуже пишався він своєю справедливістю та щедрістю і любив казати про себе:

– Де ще є у світі падишах, правдивіший і милостивіший за мене? І хіба є в моєму народі хоч одна людина, незадоволена мною?

– А все ж цікаво знати, що вони думають про мене, хоч справедливішого падишаха за мене у світі не знайти! – вигукнув якось він і став з того вечора переодягатися в просте й ходити між простими людьми.

Одної пори, коли люди вже сплять, а собаки дрімають, підійшов падишах до чиєїсь оселі й почув шепотіння. Прислухався, аж це говорять про нього. Став падишах дослухатися до тієї розмови, а то троє друзів говорили – Аман, Шакурбан та Йоламан. Були вони бідні, і кожен говорив про своє бажання, не знаючи, що їхні слова чує падишах.

– Кажуть, що наш падишах справедливий і щедрий, все роздає. Та хіба віддасть він мені свою улюблену дружину? Якби він зробив це, то я повірив би, що наш падишах щедрий,– сказав Аман.

Потім озвався Шакурбан:

– А мені оце якби дав падишах торбу золота й срібла та ще й коня в збруї, то і я повірив би, що він щедрий.

А Йоламан і каже:

– Дурні ви, то й верзете казна-що. Хіба ж не знаєте приказки: «Як покладатися на негідного, то краще втопитися». Мені батько заповів таке: «Найсолодший хліб той, що зароблений своєю працею». Через те не хочу я кланятися падишахові та випрошувати у нього дарунки. Краще зароблю своєю працею. Не треба мені чужого багатства, бо падишахові скарби – то людські сльози. Хіба ж ви цього не знаєте?

Вислухав падишах розмову трьох приятелів та й пішов додому. Уранці кличе свого візира й наказує йому:

Падишах і три бідняки (туркменська казка)

– Там-то й там-то є троє людей. Хутко приведіть їх до мене.

Візир знайшов трьох приятелів і привів їх до падишаха. А той прикликав друзів ближче й наказує:

– Ну ж бо, розповідайте, про що ви вчора говорили!

Здивувалися друзі, глянули один на одного та й думають: «Це ж падишах підслухав наші балачки, краще вже розповідати все як є».

– О падишах,– перший почав Аман,– я сказав таке: «Коли наш падишах і справді щедрий, то він віддасть мені свою улюблену дружину».

Потім заговорив Шакурбан:

– Я сказав, що коли падишах щедрий, то він дасть мені торбу золота й срібла, та ще й коня в збруї.

А наостанку промовив Йоламан:

– Я говорив, що мені нічого не треба просити у падишаха, бо чужого добра не хочу. Я зароблю на себе своєю працею.

Віддав падишах свою улюблену дружину Аманові, дав золота, срібла й коня Шакурбанові, а Йоламана звелів прогнати.

Вийшли за місто Аман із своєю жінкою та Шакурбан з конем і повною торбою золота й срібла, коли це здибався їм Йоламан. Ото й мандрують вони втрьох. Шакурбан верхи на коні, а Йоламан та Аман із жінкою пішки. Довго йшли і так стомилися, що вирішили відпочити. Аман і радиться з жінкою:

– А що, чи не спекатись нам Шакурбана? Адже нам потрібен кінь, щоб не йти пішки, та й гроші.

Жінка йому й одказує:

– Який я тобі порадник? Проси допомоги в Йоламана, адже сам ти Шакурбана не здолаєш.

А Шакурбан підслухав цю розмову та й думає: «Коли він прийде, щоб мене вбити, я сам його вб'ю, а жінку заберу собі».

Пішов Аман до Йоламана й каже:

– Друже, я хочу спекатись Шакурбана, може, ти допоміг би?

А Йоламан відповідає:

– Ні, я на таке не пристаю.

Увечері, коли всі полягали спати, лежить Аман та й думає: «Отже спекаюсь я Шакурбана». А той, знаючи, що його хвилини лічені, і собі надумав: «Я сам його порішу, ще й жінку заберу!» Поклав біля себе що треба, прикинувся, буцім спить, а сам чекає. Опівночі Аман схопився й думає: «Це ж він заснув уже». Тихо скрадається до Шакурбана. Тільки вдарив його, як у відповідь дістав те саме. Так вони одночасно й померли.

А жінка бачила все та й подумала: «Тепер я беззахисна. Хто йтиме, забере й коня, і золото, і мене в неволю. Піду до Йоламана».

Приходить до нього та й каже:

– їх немає в живих; залишилися і гроші, і кінь. А я геть беззахисна. Забери всю здобич, візьми мене за жінку, та поїдьмо геть.

Падишах і три бідняки (туркменська казка)

А Йоламан їй відповідає:

– Не треба мені здобичі, не візьму й тебе. Я зароблю на себе, а жінку візьму собі таку, яка вміє працювати.

– Та ні,– сказала жінка,– гроші й кінь таки ж не здобич, а просто речі без хазяїна, отже ти не бійся. Кому їх і взяти, як не тобі? Та і я донька бідняка і добре знаю, що таке праця.

Послухався Йоламан жінки, забрав її і все багатство та й їдуть собі. Коли це під'їжджають до міста. Зупинилися вони в одного багатого чоловіка. А цей багатий мав десятирічного сина, такого кволого, такого худого, як палиця. А принесли йому зварене ягня і велику перепічку, то він з'їв усе враз. Побачив це Йоламан та й питає здивований:

– Що це таке, пане хазяїне, що твій син блідий, як полотно, хоч З'їдає зараз ціле ягня?

Багатій і відповідає:

– О гість, це хлоп'я – єдина моя дитина. Вже сім літ, як він захворів. І відтоді я тільки те й роблю, що скликаю лікарів та показую їм дитя. Вже немає таких ліків, яких би не давали синові, та все дарма. Я витратив на лікарів половину мого маєтку, та коли б трапився такий, що вилікував би мою дитину, я віддав би йому все своє добро, навіть останній шматочок хліба.

Довго думав Йоламан, як допомогти бідолашному батькові та його нещасному синові, тільки нічого не надумався.

А цей хворий хлопчик мав свій будинок. Щовечора хтось сідав біля нього й розповідав йому баєчки, поки хлоп'я й засинало.

Почув про це Йоламан і попросився посидіти біля малюка та розповісти йому якусь пригоду.

Хлопчикові так сподобалися Йоламанові оповідки, що він і заснув з розкритим ротом. А Йоламан не пішов з кімнати, а приліг поруч.

Коли це з рота дитини виповзла біла гадюка й полізла по підлозі до казана з водою – витягнула шию й почала, мов собака, хлебтати воду.

Аж із щілини в стіні виповзла раптом чорна гадюка і теж туди,– та й посварилися. Чорна, розлютившись, прошипіла:

Падишах і три бідняки (туркменська казка)

– Гадаєш, що тебе не можна знищити? Якби хто не дав хлопчикові їсти цілий день, а тоді напоїв його витриманим сім літ, не процідженим у семи глеках вином, то тобі кінець був би.

Тоді й біла гадюка засичала:

– Відомо ж, як і тебе знищити. Якби хто пробив цю щілину дужче та напхав туди гнилої соломи, що пріла сім літ, а тоді підпалив, то й ти задихнулась би. А в тебе ж є сім дзбанів коштовного каміння ще й куманець золота – ото все мені лишилося б!

Гадюки ще посичали трохи, а потім біла залізла в хлопчика, а чорна в щілину.

Устав Йоламан вранці та й каже багатому хазяїнові:

– Бай-ага, а що, коли я спробую вилікувати твого хлопчика?

– Добре,– відповідає той,– спробуй. Тільки хто вже не лікував його, а все дарма. Побачимо, що в тебе вийде.

– Чи не дістав би ти, хазяїне, вина, витриманого сім років?

– Чому ні,– каже багатій,– дістану.

Та й приніс Йоламанові такого вина. Став Йоламан напувати хлопчика. Цілу ніч дитя пролежало непритомне, а вранці схопилося й почало стрибати, хоч досі й на ногах не могло встояти. Личко зашарілося, ніби хлопчик ніколи й не хворів.

– Проси ж у мене,– сказав багатій,– що тобі забагнеться, хоч і все моє багатство.

– Хай твоє багатство буде тобі, живи собі на щастя, подаруй мені тільки оцей дім,– відповів Йоламан, показуючи на будинок, в якому жив хлопчик.

Багатій з радістю віддав Йоламанові той дім, і він зробив більшу щілину, напхав туди гнилої соломи, яка пріла сім літ, і підпалив її. Цілу ніч тліла солома, а вранці зазирнув Йоламан у щілину, аж у попелі лежить мертва чорна гадюка. Розколупав Йоламан щілину ще дужче й дістав сім дзбанів коштовного каміння ще й куманець із золотом.

Так він став дуже багатим. Живе собі та сиротам допомагає, за що назвали його люди «Щедрий Йоламан».

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)