Нінівіти-людоїди (коряцька казка)

***

Нінівіти-людоїди (коряцька казка)

Пішли три жінки в тундру по ягоди. Було це восени, саме тоді, коли достигають ягоди. Лохини й морошки вродило видимо-невидимо. Як узялися жінки збирати ягоди, то зайшли далеко від стійбища. Схаменулися тоді, коли вже сонце сідало й стало темніти.

Мисливець і вночі зуміє по різних прикметах знайти дорогу. А що можуть жінки? Вони більше вдома пораються, звідки ж їм знати ті прикмети? Словом, заблудили жінки, бредуть навмання. Може, йдуть до стійбища, а може – навпаки. Не знають. Ось одна відбилася вбік, потім друга. Ще більший острах узяв. Почали гукати одна до одної, насилу знову зійшлися. Після цього вже трималися купи.

Одна каже:

– Ану кричімо. Може, почують у стійбищі,– і закричала:– Егей-гей!

– Е-е-й! – долинуло звідкись у відповідь. Чи то луна, чи, може, й справді хтось почув їх.

Тоді всі три голосно закричали:

– Ми тут! Іди сюди! Іди-и!

– Ідемо! – лунає ближче. Ось уже й кроки чути. Зраділи жінки – допомога близько! Раптом, наче з-під землі, виросли перед ними троє чоловіків. Та це були якісь чужинці, не з їхнього стійбища: голови великі, ноги короткі, руки довгі.

Наймолодша жінка шепоче:

– Тікаймо!

Середнього віку жінка відповідає їй:

– Все одно наздоженуть!

Найстарша схопила їх за руки:

– Дурні, хіба ж можна від допомоги відмовлятися?..

Тим часом чоловіки кажуть:

– Хе, самі ж кликали! Тепер ходімо в наше стійбище!

Виявляється, їхнє стійбище було недалеко – одна не-

велика юрта серед голої тундри. У цій юрті вони застали тільки сліпу бабу, очевидно, матір цих чоловіків.

– Привели? – спитала стара глухим голосом.

– Привели! – відповідає один.– Сама до рук пішла.

– Багата здобич! – хвалиться другий.

Тільки після цього жінки зрозуміли, що потрапили вони до рук нінівітів-людоїдів!

Тим часом стара вогнище розпалює, великий казан з водою на вогонь ставить. Чоловіки взяли ножі й уже гострять їх.

Жінки одна на одну поглядають, а в кожної одне на думці: «Хоча б дали ніч прожити».

Не встигли вони так подумати, як старший нінівіт позіхнув та й каже:

– Охо-хо! Щось спати хочеться. А це ж мороки скільки. Пождімо краще до завтра.

– Авжеж,– підхопив середній,– Коли знаєш, що на тебе їжа чекає, здається, ти вже й не голодний. І сни гарні сняться.

Молодший ніби поморщився, але промовчав: не можна перечити старшим.

Нінівіти міцно позв’язували жінок, прив’язали до стовпів, що юрту підтримували, і полягали спати. Залізла під шкуру і сліпа баба.

Вогнище догоріло й погасло, тільки жаринки подекуди 20 жевріють. Темно, тихо в юрті. Не сплять лише жінки.

Старша почала випручувати зв’язані руки. Ось одну руку вивільнила, потім і другу виплутала. Нахилилася, ноги розв’язала. Потім кинулася до своїх подруг, на одній вузли розплутала, а уже вдвох миттю і третю визволили.

– Мерщій тікаймо! – шепоче молодша.

– Зажди,– відповідає старша.– Беріть кухлянки нінівітів і прив’язуйте до стовпів.

Прив’язали. Після цього молодші з юрти вискочили, а старша сказала: «Я зараз!» Розумна була жінка, через те й подумала: «Не проста, видно, мати людоїдів! І все, що в юрті, теж не просте... Може, в дорозі знадобиться».

Схопила вона кам’яний скребок, вуглинку з кабиці і маленьку крижинку, що в узголов’ї старої в кухлику лежала й не танула, і прокралася до дверей. Подруги чекають на неї, кваплять. Нарешті, побігли. Бігли швидко – страх підганяв.

Минуло небагато часу, проснувся в юрті молодший нінівіт. Устав, підійшов з ножем до стовпа. Мацає руками голову жінки, дивна річ! Кухлянка є, а голови немає. Підійшов до другої жінки – те ж саме. І біля третього стовпа нікого – тільки кухлянка теліпається.

Тоді він як закричить:

– Вставайте, брати! Втекла наша здобич!

Посхоплювалися нінівіти. Кинулися навздогінці. Біжать по сліду, наче пси,– носи вниз поопускали. Ноги в нінівітів короткі, а біжать прудко.

Біжать і жінки. Тільки тоді зрозуміли, що погоня близько, коли тупіт за собою почули.

– Ох наздоженуть! – каже молодша.

– Не врятуватися нам! – плаче середня.

А старша взяла й кинула позад себе кам’яний скребок. І підвелася за спинами жінок висока гора з прямовисними скелями, з крутими осипами.

Добігли до гори нінівіти. Заревіли від люті, на гору полізли. Старший і до половини не добрався, сказав:

– Ет, худі ці жінки! Шкіра та кістки. Я не хочу із-за них обдирати коліна.– І вернувся назад.

Двоє нінівітів полізли вище і вниз по осипах якось скотилися. Знову біжать за жінками. Уже наздоганяють.

– Може, ти ще щось припасла? – питаються жінки.

– Авжеж, не так, як ви, про дещо подбала,– відповіла старша і кинула через плече вуглик.

Упав вуглик на землю, загорілося довкола. Вогонь палахкотить, язики полум’я, наче хвилі по морю, ходять. Враз стало так видно, що жінки вдалині своє стійбище побачили. Від радості де й сили взялися.

А нінівіти добігли до вогню, зупинилися.

– Олень у вогонь не йде, вовк у вогонь не біжить. Ні євражка, ні собака самохіть у вогонь не полізуть. Хіба ж я дурніший за них! – сказав середній брат і повернув назад.

А молодший заплющив очі і кинувся через вогонь. По головешках біжить, підстрибує. На бігу скинув кухлянку, коли вона загорілася. Б’є себе по голові, гасить волосся, яке теж зайнялося.

Нарешті, вискочив із смуги вогню. Увесь чорний, наче головешка, але живий. Ще заповзятіше, ніж раніше, побіг навздогінці. Почули жінки за спиною тупіт. Уже й стійбище близько, а бачать, що не добіжать! От-от схопить їх нінівіт.

Тоді найстарша останнє, що було в неї, назад кинула. Упала крижинка на землю, і на тому місці широка річка потекла. Поки нінівіт стояв біля річки і роздумував, як через неї перебратися, жінки до стійбища добігли.

Тим часом уже розвидніло. Бачать жінки – назустріч їм рідня їхня йде.

– Куди це ви? – питають жінки.

Рідня відповідає:

– Нічого ви не знаєте! Повз наше стійбище річка потекла. Треба риби наловити.

– Ох, не ходіть. Там за річкою нінівіт.

– Дарма що нінівіт! – відповідають люди.– Хочеться рибки поїсти.

Тоді жінки рушили до своїх яранг.

А люди на березі вже рибу ловлять. Побачив їх нінівіт, питає з того боку:

– Гей, люди! Чи не перебиралися через річку три жінки?

– Перебиралися! – відповідають йому.

– А як же вони перебралися?

– Дуже просто. В одному місці випили воду і по сухому перейшли.

– Справді, просто,– сказав собі нінівіт.

Ліг на берег і ну пити воду. Пив, пив, поки черево в нього не здулося. Уже й пити не може і поворухнутися не може. А по річці пливе листя, галузки, гілочки. Почав нінівіт кричати:

– Не підпливайте близько! Не чіпайте мене, бо лусну!

А листя не слухає його, пливе собі й пливе. Тоді нінівіт заходився дути на нього. Схилився над водою, а черево переважило і потягло його в річку. І понесла його разом з листям ріка... Несла, несла, поки він не доплив до свого стійбища. Насилу на берег вибрався. Лежить, відхекується.

Вискочили з юрти брати-нінівіти. Побачили його черево, яке підіймалося, наче велика купина або мала сопка, і з заздрістю питають:

– Невже усіх трьох наздогнав?

– Авжеж наздогнав,– хвалиться молодший,– Добряче попоїв, донесхочу.

– А чого ж ти нам нічого не приніс, про нас не подумав?

– Навіщо мені про вас думати? Я роздобув, і їжа моя!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)