Нев’януча квітка (фінська казка)

***

Нев’януча квітка (фінська казка)

В чаклунки була донька-вродливиця, до якої почав залицятися королевич, маючи намір побратися з нею. Та коли юнак дізнався, що мати дівчини ворожка, полишив кохану, і весілля розладналося. Стара розлютилася, зібрала всю свою могуть і обернула королівство на голу піщану пустелю, а всіх мешканців – на вовків, лисиць і ведмедів. Королевич став великим пелехатим клишавцем, і чари могли зникнути лише тоді, коли якась дівчина щиросердо покохає королевича-ведмедя.

Саме в цей час один заможний купець зібрався в далеку дорогу. Перед від’їздом покликав до себе трьох доньок і спитав, які гостинці привезти їм із мандрівки.

– Привези шовку, оксамиту і м’яких ведмежих шкур,– попрохала старша.

– Любий татку,– мовила середульша,– привези мені осяйних коштовностей, золотих браслетів і перснів із діамантами.

А найменша донька зронила:

– Я не знаю, чи є таке на світі, але хотіла б мати квітку, яка ніколи не в’яне.

Купець пообіцяв сповнити їхні бажання і зі своїм вірним слугою та повною хурою добра вирушив у дорогу. Він дістався столиці іншої держави, дуже вигідно продав товар і купив усе необхідне.

Своїм донькам набрав шовку, оксамиту, ведмежих шкур, злота й коштовних каменів. Однак найважче було сповнити бажання меншої, бо нев’янучої квітки не було ніде. Не знайшов такої – і край, хоч і перепитав усіх садівників, обійшов підряд усі сади.

Нарешті купець вирушив додому, й одного вечора на піщаному пагорбі на валку налетіла страшна буря, геть споночіло. Коні збилися зі шляху і довго чвалали в цілковитій пітьмі. Коли це віддалік заблимало світло. Вони рушили в той бік і скоро дісталися пишного палацу з багатьма ясно освітленими вікнами.

Купець зайшов до хоромів і став оглядати. Він проминув чимало розкішних, з коштовними люстрами залів, але ніде не побачив ані жодної душі. Тоді вийшов на подвір’я і сказав слузі:

– Відведи коней до стайні, тут нікого немає вдома, хоч ніби недавно було багацько челяді. Та що нам з цього! Якщо не знайдемо іншого місця, заночуємо тут.

Слуга розпряг коней, поставив їх у стайню, нагодував і напоїв. Він ступив разом із хазяїном до палацу; вони сіли на канапу й вирішили тут передрімати ніч. Проте подорож так їх натомила, що небавом обоє поринули в глибокий сон.

Невдовзі слуга злякано підхопився, бо йому здалося, буцімто хтось ходить покоями. Нікого не було видко, одначе на столі з’явилися кава й пшеничні пампушки.

Мандрівничі залюбки попили кави з пампушками і знову заснули. Перегодом слуга прокинувся від запаху смаженини. Ба! – на столі парував смачний обід.

Подорожні охоче все з’їли, й, витираючи рота серветкою, купець сказав:

– Обслуговують хороше, хоч і не видно челяді. Хто відає, можливо, у них для нас і постелі готові?

Він зазирнув до сусідньої кімнати – там сяяли білосніжними простирадлами дві постелі.

Подорожні лягли спати і прокинулися наступного дня, коли сонце підбилося вже височенько. Слуга пішов до стайні загнуздати коней. А купець тим часом походжав палацом – шукав, кому б подякувати за гостину. Одначе не зустрів нікого, а в одній залі на вікні побачив красиву червону квітку. І тут купець згадав прохання своєї мізиночки.

«Може, це і є та нев’януча квітка»,– подумав він і зірвав квітку.

Раптом до хоромів увалився пелехатий ведмідь з вишкіреними зубами.

– Навіщо ти зірвав мою найкрасивішу квітку? – люто заревів клишавець.

Купець одповів тремтячим од жаху голосом:

– Пробач, ради Бога, я не хотів зробити зле, та моя молодша донька попрохала, коли я рушав у подорож, привезти їй нев’янучу квітку, і я пообіцяв сповнити її бажання.

Ведмідь пророкотів:

– Бери вже, віднеси їй на знак мого вітання. Але затям: ціна квітки – дорога. Мій палац без господині, і ти повинен прислати свою доньку сюди. Коли так не вчиниш, очікує тебе жорстока помста.

Що діяти купцеві зі скрутою в серці пообіцяв привезти ведмедеві свою меншеньку.

Зажурений повернувся купець додому. На подвір’ї йому назустріч кинулися доньки. Старша запитала:

– Любий татусю, чи привіз мені красивих тканин і ведмежих шкур?

Середульша, згоряючи від нетерпіння, поцікавилася:

– А чи не забув, татусю, привезти мені золоті прикраси й коштовне каміння?

– Авжеж, не забув,– одповів купець і віддав дітям обіцяні подарунки.

– А нев’янучої квітки, мабуть, не знайшов ніде? – запитала мізинка.

– Привіз навіть це,– сказав батько, простяг юнці зірвану у ведмежому палаці квітку і зронив при цьому.– Але обійшлася вона дуже дорого!

– А саме? – запитала дівчина нетерпляче.

– Вона коштує твого життя,– відповів купець і розповів, що трапилось у порожньому палаці.

– Я жадала цієї квітки й заплачу за неї сповна,– мовила донька.

Наступного дня купець спорядив юнку в дорогу, відвів до ведмежого палацу і сумно попрощався з нею на подвір’ї. А донька з високо піднесеною головою ступила до хоромів і пройшла порожніми покоями. Коли проминула останній, сіла на канапу й розплакалася:

– Ох, нещасна я! Невже до кінця життя буду отут самотиною?!

Та ось із ближньої зали нечутно ввійшов ведмідь, поклав лапи дівчині на коліна й заспокоїв:

– Не сумуй і сліз не проливай! Може, ти звикнеш і все буде гаразд!

Ведмідь дбав про найсмачніші страви для дівчини, але це не допомагало –

вона марніла на очах.

– Ти побиваєшся за рідною домівкою, певне, хочеш побачити своїх батьків і сестер? – поцікавився якось ведмідь у юнки.

– Хіба це можливо? – спитала дівчина.– Невже справді могла б побачити свою родину?

– Можеш! – одповів клишоногий і повів її до зали, де на стіні висіло величезне дзеркало.

– Дивися,– сказав звір дівчині.– Дзеркало це чарівне, і ти побачиш у ньому тих, хто тобі наймиліший.

Юнка поглянула в люстро і побачила, мов наяву, всіх своїх рідних: батька, неньку, обох сестер.

Коли вона через кілька днів знову підійшла до дзеркала, ведмідь запитав:

– Чи ти не бачиш там нічого, окрім рідні, чи мій образ жодного разу не промайнув у люстрі?

– Ні,– відповіла дівчина.

Тоді пелехатий звір схопив дзеркало і брязнув ним об підлогу – дрібне скалля розлетілося врізнобіч. Дівчина зайшлася плачем.

– Невже сумуєш за домівкою і через це проливаєш сльози? – запитав

ведмідь.

– Я хотіла б побувати вдома,– зронила юнка.

– То й поїдеш,– пообіцяв володар лісу.– Можеш там побути три дні, але третього дня, коли годинник проб’є опівніч, мусиш бути тут.

Дівчина пообіцяла повернутися у визначений час, ведмідь дав коней та карету, і юнка вирушила додому.

Три дні промайнули так швидко, ніби три години. Третього дня дівчина пізно заквапилася в дорогу, аби вчасно дістатися до ведмежого палацу.

Годинник пробив дванадцяту, коли карета з купцевою донькою ще була далеко від палацу, і той із гуркотом провалився під землю. На тому місці, де була споруда, утворився глибокий колодязь.

Дівчина з горя стала плакати на цямрині. І тут лісовий володар запитав із глибини:

– Чому це ти проливаєш сльози?

– А тому, що ти пропав у колодязі,– відповіла дівчина.

– Ну, йди-но сюди, до мене,– запросив ведмідь.

Мізинка стрибнула в колодязь і обхопила ведмедя за шию.

Тієї ж миті чари зникли і ведмідь обернувся в чарівного князя. Серед смарагдового саду вивершився королівський палац із вежами. Вся пустеля знову стала квітучою країною, і челядь знову набула людської подоби. Радість і веселощі запанували в палаці, бо стали готуватися до бучного весілля купецької доньки й красеня-князя. А нев’януча квітка кохання цвіла під їхнім вікном, поки й віку їхнього.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)