Навобод (таджицька казка)

***

Навобод (таджицька казка)

Жив один добродійний і справедливий чоловік. Був він славний садівник. Працював усе життя чесно та сумлінно і виплекав чудовий пишний сад. Та непомітно підкралася до нього старість і відібрала всю силу. Тож мусив передати сад своєму синові Гамдаму. Син, як і батько, теж був добродійний і справедливий, з любов’ю плекав дерева й квіти. Мав Гамдам дружину й два хороших сини.

Якось старий садівник, відчуваючи, що життю його надходить край, скликав до себе друзів, сусідів і став при них заповідати синові:

– Любий мій Гамдаме! Я помираю, але ти не дай, щоб світильник, який я запалив у нашій оселі, погас. Працюй з чистим серцем, будь чесний і справедливий. Ніколи не зазіхай на чуже добро. Така тобі моя рада. Наскільки пам’ятаю, я нікому нічого не заборгував, і мені ніхто не завинив. Але всього чоловік не може втримати в голові. Тож якщо прийде хто й попросить повернути борг, не відмовляй йому, хай душа моя буде спокійна.

Мовив це садівник та й віддав богові душу.

– Чув, Гамдаме, не забувай, що сказав тобі батько. Найпаче пам’ятай останні його слова! – озвався один купець.

Гамдам з великими почестями поховав батька і довго ще по тому ходив у жалобі. Він робив усе, як велів небіжник. Щиро від ранку до вечора працював у саду, вітав гостей, помагав кожному, хто потребував його допомоги.

Та ось до нього зайшов купець, той що нагадував про останні батькові слова.

– Здоров був, Гамдаме!

Навобод (таджицька казка)

Я прийшов до тебе в такій справі. Твій батько позичив був у мене гроші. Обіцяв незабаром віддати, одначе забув, либонь. Відтоді спливло чимало часу. Я сподівався, що ти сам віддаси мені борг, тому був спокійний. Батько тобі нічого про це не казав?

– Ні... не казав, – здивувався Гамдам,– І скільки він у вас позичив?

– П’ятсот танг.

– Почекайте, я зараз, – мовив садівник, пішов до хати, виніс гроші й віддав їх купцеві.

– Дякую! Тепер твій батько спокійно спочиватиме в могилі, син не засмутив його душі! – сказав купець і подався геть.

Через кілька днів прийшов до Гамдама знайомий батьків бай. Він довго не наважувався розпочати розмову, вагався й нарешті таки промовив:

– Гамдаме, чи не казав тобі батько перед смертю про свій борг?

– Ні... а що? – спитав садівник трохи злякано.

– Він позичав у мене зерно. Спершу десять манів пшениці на твоє весілля, а тоді дванадцять манів пшениці та п’ять манів рису на родини твоїх синів. Я йому про це не нагадував, а він, мабуть, забув.

– Дивно, але батько нічого не казали мені про такий великий борг! – здивувався Гам-дам.

– А що тут дивного, забув, мабуть,– відказав бай.

Що мав казати йому на те садівник? Він добре пам’ятав батькову настанову, тож мусив віддати й цей борг. Але для цього довелося продати частину саду.

Відтоді до Гамдама приходили один за одним інші люди й вимагали, щоб він повернув їм батькові борги. Так що невдовзі довелося продати не тільки сад, а й усе разом із хатою. Аж тоді батькові приятелі та знайомі дали йому спокій.

– Як нам тепер тут жити? Усі друзі й приятелі відцуралися тебе, – мовила дружина. – Заберімо дітей та й поїдьмо звідси. В чужих краях ніхто не знає нашої ганьби, тож якось обживемося.

Ця жінчина рада припала Гамдамові до душі. Через кілька днів зібрали сякі-такі пожитки й подалися з міста.

Побрели вони степами, пустелями, доки вийшли до моря. Гамдам попрохав капітана, і той узяв його з дружиною й дітьми на корабель.

Навобод (таджицька казка)

Уночі на морі знялася люта буря. Судно кидало з боку на бік і зіштовхнулося воно з іншим кораблем. Багато людей потопилося, а інші трималися на воді, вчепившись за уламки судна.

Кілька днів гойдався на хвилях Гамдам, тримаючись за дошку. Він мало не зомлів од голоду й спраги, але дошки не випускав.

Нарешті море втихомирилося. Знесилений Гамдам ліг на дошку, й хвиля прибила його до берега. Глянув Гамдам і побачив безкраю голу пустелю. Здавалося, що зроду-віку не ступала тут людська нога, жоден птах сюди не залітав.

Та раптом Гамдам угледів край моря дерево й поповз до нього. Але дерево було сухе, не мало ні листя, ні плодів. Потерпілий зморено простягся під ним і заснув.

Йому приснилися дружина й діти. Вони плакали, кликали Гамдама на допомогу, але якісь страшні морські потвори заступали йому дорогу. Враз усе це зникло, й перед ним з’явився чоловік у жовтому халаті, з ціпком у руці й сказав:

– Здоров був, чужинцю! Тобі випала доля опинитися в цій мертвій пустелі. Однак не журися і не сиди без діла. Це твоя земля. Подолай труднощі, заквітчай та озелени її. Іди до моря и бери все, що припливе до твоїх рук. Воно приведе тебе до бажаної мети, – і старий де й дівся.

Гамдам прокинувся й побачив поруч себе лев’ячі сліди. Він пішов до моря, опустив у воду руку, ловив і носив на сушу все, що до них потрапляло: водорості, різнобарвні камінці. Цілісінький день він був зайнятий цією роботою. Нарешті вкрай виморився й пішов під дерево відпочити. Аж воно розпустило листочки і навіть вродило один плід. Гамдам зірвав його, потамував трохи голод і ліг спати.

Кілька днів працював садівник і навиловлював з моря цілу купу самоцвітів, які й вночі так сяяли, що світилася вся пустеля.

Саме тоді неподалік проходив караван. Погоничі побачили сяйво й не могли збагнути, що за диво в пустелі. Послали кілька душ довідатися, що воно таке. Ті прийшли на берег моря й побачили під деревом чоловіка, а поруч нього купу коштовного каміння.

– Хто ти,– спитали вони.– Дев чи людина? І де набрав стільки самоцвітів?

– Я людина. Лиха доля кинула мене в цю безлюдну пустелю. А самоцвіти я своїми руками назбирав.

– Чи не продав би ти їх нам? – спитали караванники.

– Продам, тільки не за гроші. Привезіть мені пашниці, насіння, городини, садовини і всього, що потрібне людині для життя.

Караванники погодилися. Гамдам набрав у них зерна, насіння й усякого добра, а їм понакладав у сакви коштовного каміння. Погоничі поїхали задоволені й рознесли чутку про свій вдалий торг по всіх усюдах.

Незабаром у Гамдама стали бувати всі каравани. Вони привозили йому товари, а на обмін набирали перлів-самоцвітів і їхали далі.

В колись голій пустелі повиростали сади, пишні будівлі, виникло ціле місто. Посеред міста спорудили розкішний палац. Прикрашені самоцвітами стіни сяяли, мов сонце. А Гамдам казав усім, хто приходив сюди:

– Переказуйте кожній удові-сіромасі, кожному бідакові й бездомному, хай ідуть до нашого міста Навобода і працюють разом зі мною. Тут вони знайдуть усе необхідне для життя.

Мешканці обрали Гамдама вождем Навобода. Довкола дерева, під яким він спочивав, коли море викинуло його на берег, тепер ріс пишний сад, а воно стояло рясно вкрите листям і плодами. Гамдам дивився на нього й згадував свій колишній сад, дружину та синів.

Чутка про чарівне місто Навобод полинула в далекі краї.

Поглянути на нього приїздили люди з усього світу.

І ось подивитися на місто приплив на кораблі один багатий купець із своєю названою сестрою. Увечері він прийшов до Гамдама й попросив, аби коло дверей сестриного покою поставили варту. Його прохання задовольнили.

Біля дверей сиділи два юні вартівники. Вони не знали одне одного й спочатку навіть не розмовляли між собою.

Навобод (таджицька казка)

– Як нудно сидіти отак цілу ніч,– озвався нарешті один.– Розкажи що-небудь.

– Ти, здається, більше зносив сорочок, аніж я, ти й розказуй,– одказав другий.

– Гаразд, оповім тобі про своє життя. Був у мене менший брат. Наші батьки збідніли й вирішили переселитися в інше місце. Пам’ятаю, як сіли ми на корабель і кудись попливли. Уночі на морі знялася буря. В безпросвітній темряві наш корабель наскочив на якесь інше судно, і обидва розбилися на тріски. Багато людей потопилося.

Пропали мої батько з матір’ю й брат. А мене хвиля викинула на берег, де й підібрав один дядько. Одного разу я почув про Навобод і прибув сюди. Вождь міста добрий, щиросердий, мов батько. Навіть звати його, як мого батька,– Гамдамом.

– А тебе як звати? – спитав вражено другий хлопець.

– Рауфом,– одказав той.

– А як твого брата звали?

– Гафізом.

– Ой, братику! Це ж я Гафіз. Я – твій менший брат.

Отак брати знайшли одне одного. На радощах вони обнялися й розцілувалися.

Купцева названа сестра почула їхню розмову й заплакала. Але вартівники того не чули.

Вранці купець повів сестру оглядати місто, але жінці був світ немилий.

– Що з тобою, чого ти плачеш? – спитав купець.

– Усе через тих вартівників,– одказала та.

Розгніваний купець поскаржився Гамдамові, й той покликав тих хлопців.

– Та ми не промовили жодного неподобного слова, яке могло б образити жінку! Ми тільки розповіли про своє життя! – божилися вартові.

– Повторіть усе, про що ви там говорили! – звелів Гамдам.

Рауф ще раз переповів усе перед жінкою й вождем міста.

– О любі мої синочки! Я ваш батько! – кинувся до синів Гамдам.

Жінка скинула чадру й скрикнула:

– О мої синочки, о мій чоловіченьку!

Гамдам упізнав дружину. Радощам їхнім не було меж.

Отак Гамдам знайшов у Навободі всю свою родину, й вони зажили в щасті та злагоді.

* Бай (бой) – багатий господар.

* Ман – міра ваги, неоднакова в різних місцевостях.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)