Мудрий стрілець (бурятська казка)

***

Мудрий стрілець (бурятська казка)

Жив колись Меел-батор. Відколи жив, завжди змагався він у боротьбі з багатьма звитяжними й дужими баторами, та ніколи спиною не торкався землі – ніхто не міг побороти Меела-батора.

Рідний народ Меела пишався його силою, розумом і кмітливістю.

Неподалік жив по сусідству молодий, але хвалькуватий і заздрісний батор Еелен. Нападати на чужі землі, красти чужу худобу було його улюбленою розвагою.

Почувши про силу й славу Меела-батора, хвалькуватий Еелен-батор вирішив побити його. Зібрав триста воїнів і рушив з ними на батьківщину Меела-батора.

Прибувши з військом на кордон, Еелен-батор надіслав до старого батора гінця з такими словами:

«Ти, кажуть, колись побив мого батька. Через те я йду на тебе війною!

Молоде щеня завжди забуте, молодий батор завжди дужий.

Спробуй встояти проти мене! Чекаю відповіді до наступного сонця, а тоді відразу йду на тебе...»

Меел-батор, як і належало його рокам та мудрості, прийняв зухвалий виклик і надіслав гінцем таку відповідь:

«Якщо хочеш помірятися силою – спробуй!»

Діставши таку відповідь, Еелен-батор сердито пробурчав:

– Ага! Отож ти не шкодуєш своїх гнилих жовтих кісток!

Наказав поставити в широкому степу Шамша багато повстяних юрт, став дожидати світанку.

Тієї ж ночі й Меел-батор рушив у похід на ворога.

Найдивовижніше було те, що старий батор ішов на бій сам, без війська. Він узяв лише улюбленого лука, зробленого з кістки, й одну добрячу стрілу з пір’ям та залізним наконечником. А ще запросив з собою найкращого гостроокого мисливця-слідопита.

От і все військо Меела-батора.

Старий батор та його розвідник довго йшли в широкому степу Шамша, дослухаючись до нічних шерехів. Нарешті вони побачили безліч вогнів. Скільки їх – годі було полічити, так само, як не можна полічити коней у великому табуні, що збився докупи серед стену. Це палахкотіли багаття, позапалювані воїнами Еелена-батора.

– Багацько війська привів до нас батор чужої землі! Як же ми його подужаємо? – спитав мисливець-слідопит, з тривогою поглядаючи на жовті вогні багать.

Меел-батор спокійно відповів:

– Добрі собаки-чабанки не перелічують, скільки вовків напало на овечу отару, а хапають за горлянку ватажка вовчої зграї, яка після того розбігається... Слухай старого батора – йди у широкий степ Шамша, де горять багаття воїнів чужої землі. Там, серед багатьох юрт, знайди найбільшу, найкраще оздоблену юрту. У ній, гадаю, відпочиває сам Еелен-батор. Скажи йому, що я прохаю в нього на одну люльку тютюну, бо, дуже поспішаючи в похід, забув удома кисет. А сам тим часом примічай, який із себе чужий батор, скільки вершків має його тіло завдовжки й завширшки та в якому місці юрти він сидить. Потім знайдеш мене он на тій північній горі й перекажеш, що побачив. Іди сміливо...

Незабаром мисливець був уже серед повстяних юрт, у яких розташувалося вороже військо. Роздивившись, він побачив найвищу, багато оздоблену гостроверху юрту з білої повсті, Він підійшов до цієї юрти й почув могутній голос, що долинав звідти.

Мисливець оглянув юрту з усіх боків. Заввишки вона була понад вісім ступенів, завширшки – понад шістнадцять. Вартові впустили мисливця в юрту, бо він не мав при собі зброї й до того ж пояснив, навіщо прийшов до чужого батора.

Еелен-батор сидів на білій повстині просто під димарем, упершись плечима в схил юрти. Обабіч нього в двох величезних казанах кипів жовтий чай. Біля кожного казана поралося четверо слуг. Вони один за одним подавали баторові кухлі чаю, а він випивав їх одним ковтком.

Мисливець привітався й сказав:

– Наш Меел-батор заради знайомства прохає у тебе тютюну. Він так поспішав у похід, що забув удома свій кисет.

– Отож старий верблюд таки хоче воювати зі мною,– посміхнувся Еелен-батор,– Ну що ж, передай йому мій тютюн: нехай ще раз покурить перед смертю, доки йому не почорнів живіт.

І велетень одсипав із свого кисета добру жменю міцного тютюну.

Розвідник повернувся до свого батора, що дожидав його на північній горі, й розповів йому про все, що побачив. Не забув також переказати хвалькуваті слова батора з чужої землі.

Мудрий стрілець (бурятська казка)

– От він який! – спокійно всміхнувся Меел-батор,– Ну що ж, побачимо, чий живіт скоріш почорніє!.. А тепер повертайся у ворожий стан,– наказав мисливцеві,– та гляди, щоб тебе не помітила сторожа. Мабуть, Еелен-батор ум’яв чимало баранини – тож і досі п’є свій жовтий чай; вижлуктить відер з десять, перш ніж вкластися спати. Треба поспішати, поки він ще сидить, підперши плечима схил своєї юрти. Ти підповзи до юрти і вибий кресалом іскру, якраз навпроти його спини. Тоді мерщій тікай убік, припади до землі й слухай, що діятиметься в юрті...

Ніч іще дужче потемніла, коли мисливець повернувся у ворожий стан. Вартові стояли що десять кроків, лунко перегукуючись між собою. Та спритний мисливець проповз на животі між ними, не зламавши ані стеблинки в сухій траві. Він підкрався до високої юрти з північного боку й викресав іскру саме навпроти спини велетня, котрий досі сидів у своїй юрті, сьорбав чай і голосно розмовляв.

Ледве сяйнула іскра, вибита кресалом, мисливець скочив убік і тієї ж миті почув могутній посвист стріли. Вона прилетіла з північної гори, де сидів Меел-батор. Стріла прошила повсть високої юрти, й раптом мисливець почув, що в юрті страхітним голосом ревнув велетень:

– Годі! Не час пити чай! Чую в спині гостре, холодне залізо! Звідкіль воно? Сурміть на сполох!

Загула сурма. І відразу ж у стані нападників зчинився галас, ґвалт, лемент переляканих людей, іржання коней. Багаття згасли, й воїни в щільній темряві, збиваючи один одного з ніг, замість бойових коней сідали на корів, замість списів і стріл хапали поліна, вдягали на голови замість шоломів казани, в яких цілісіньку ніч варили м’ясо чужих корів та овець...

Скориставшися з такого безладдя, сміливий мисливець-слідопит непомітно зник з табору й незабаром повернувся на північну гору до Меел-батора.

Мудрий стрілець (бурятська казка)

Старий батор вислухав його розповідь і спитав:

– Твоє око й рука не могли схибити? Ти викресав іскру саме навпроти хребта цього зажери, охочого до крові й чужого добра?

– Ні! Мої око й рука не могли схибити, шановний баторе! – скромно відповів мисливець.

– Я вірю тобі. Моя стріла влучила з великою силою. Вона зробила своє. Ворог більше не прийде.

І двоє славних баторів, радіючи, спустилися з північної гори в теплу влоговину. Тут вони розв’язали свої торби, зварили найкраще м’ясо. Випили найміцніший духмяний напій. Потім полягали спати.

Рано-вранці Меел-батор прокинувся й сказав мисливцеві:

– Ану, зійди он на той пагорб – глянь, що там поробляють наші вороги!

Мисливець виліз на пагорб, придивився й сказав:

– Бачу, що юрти розібрані й воїни чужої землі рушають туди, звідки прийшли. У стійбищі бачу лише сумні чорні кола од вогнищ та ще великого рудого верблюда. Він лежить біля того місця, де стояла висока юрта Еелена-батора.

– Нумо, поглянемо, якого це верблюда вони покинули,– усміхнувся Меел-батор і разом з мисливцем попрямували до ворожого стійбища.

Коли вони підійшли, то побачили, що на землі лежить не великий рудий верблюд, а лежить і вмирає сам Еелен-батор, прошитий влучною стрілою.

Він був надто важкий, через те воїни, що поспіхом відступали на південь, покинули його тут на з’їжу вовкам.

Батори-вороги, які досі ніколи не бачилися, зміряли очима один одного.

Еелен-батор підвівся на ліктях і грубо промовив:

– Сивий Мееле-баторе! Я багато чув про тебе. Кажуть, у боротьбі з найдужчим твоя спина ніколи не торкалася землі. Ти старий роками, і я думав, що твої руки й очі теж постаріли. Але я помилився. Це ж твоя стріла, пущена з вершини північної гори, прошила мені спину. Чому ж ти вирішив убити мене з далекої відстані?

– А чому ти прийшов сюди здалека? Ти шукав моєї смерті, а знайшов свою,– відповів Меел-батор.

Мудрий стрілець (бурятська казка)

– Я людина молода, мені б ще треба пожити на золотій землі...

– Якщо ти хотів жити на золотій землі, то чому ж не жив на своїй, а хотів загарбати мою землю? Чи тобі було тісно на своїй золотій землі?

– Твоя правда, сивий баторе. Але ти вчинив недобре, коли поцілив мене стрілою вночі, здалека, крізь повсть юрти. Ти зламав закон битви...

Меел-батор засміявся.

– А ти, коли напав на нашу землю, хіба питав нас – нападати тобі чи ні? Невже після цього ми ще будемо радитися з тобою, як нам тебе вбити?

Еелен-батор нічого не зміг відповісти на це й заплющив очі.

– Вийми свою стрілу...– попрохав він старого Меела-батора.

Сивий батор витяг стрілу із спини свого недруга, й Ееленбатор одразу вмер.

...От як Меел-батор урятував рідну землю від нашестя лютого й пожадливого ворога.

Так оповідають про це старі люди.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)