Мудра дружина (російська казка)

***

Мудра дружина (російська казка)

В одному царстві, в якомусь державстві жили собі в селі дід і баба; у них було троє синів: двоє – розумних, а третій – дурень. Настав час старому помирати, почав він гроші ділити: старшому дав сто рублів і середульшому – сто рублів, а дурневі й давати не хоче: все одно марно пропадуть!

– Що ти, батьку, – каже дурень, – діти всі рівні, хоч розумні, хоч дурні; давай і мені частку.

Дід дав і йому сто рублів. Помер батько, поховали його. От розумні брати намірилися на базар їхати волів купувати; і дурень зібрався. Розумні купили волів, а він кішку та собаку привів. Через кілька днів старші брати запрягли своїх волів, хочуть у дорогу їхати. Подивившись на них, і молодший збирається.

– Що ти, дурню! Куди збираєшся? Хіба людей смішити?

– То моє діло! Розумним – дорога, і дурням шлях не зав’язаний.

Узяв дурень собаку й кішку, накинув мішок на плечі і пішов з дому. Ішов, ішов – на шляху велика річка, а заплатити за переправу нема ні копійки. От дурень довго не думав: назбирав хмизу, зробив на березі курінь і лишився в ньому жити. Почала його собака на роздобутки ходити, окрайці хліба тягати – і себе не забуває, і господаря з кішкою годує. Плив тією річкою корабель з усякими товарами. Дурень побачив і кричить:

– Агов, пане корабельнику! Ти торгувати їдеш, візьми мій товар за півціни.

І кинув на корабель свою кішку.

– Куди нам цього звіра? – сміються матроси. – Спустімо його в воду, хлопці.

– Он ви які, – каже господар, – не займайте, хай ця кішка у вас мишей та пацюків ловить.

– Що ж, оце діло!

Скоро чи ні – приплив корабель у чужу землю, де котів ніхто зроду не бачив, а пацюків та мишей стільки, як трави в полі. Корабельник розклав свої товари, став продавати; знайшовся й покупець на них: закупив усе гуртом і покликав корабельника.

– Треба могорич пити; ходімо, – каже, – я тебе пригощу!

Привів гостя до себе додому, напоїв доп’яну і наказав своїм прикажчикам затягти його в сарай: «Нехай його там щурі з’їдять, а все його багатство ми задаром візьмемо!». Затягли корабельника в темний сарай і кинули на долівку; а з ним усюди кішка ходила, так звикла до нього – ні на крок не відстає. Прокралась вона у той сарай і давай пацюків давити – давила, давила, отакенну купу накидала! Уранці приходить хазяїн, дивиться – корабельник живий-здоровий, а кішка останніх щурів добиває.

– Продай, – каже, – мені твого звіра.

– Купи! Торгувався-торгувався – і купив її купець за шість бочок золота.

Повернувся корабельник додому, побачив дурня й віддає йому три бочки золота. «Отака тьма золота! Куди мені з ним?» – подумав дурень і пішов містами й селами наділяти злиденну братію; роздав дві бочки, а за третю купив ладану, склав у чистому полі й підпалив: полинули пахощі до Бога на небеса. Раптом з’являється ангел:

– Господь наказав спитати, чого ти бажаєш?

– Не знаю, – відповів дурень.

– Ну, тоді піди в той бік; там троє чоловіків землю орють, спитай у них – вони тобі скажуть.

Дурень узяв дрючину й пішов до орачів. Приходить до першого:

– Здрастуйте, діду!

– Здрастуй, людино добра!

– Навчіть мене, що в Бога просити.

– А я звідки знаю, чого тобі треба!

Приходить до іншого, знову питає:

– Скажіть, діду, чого б мені краще попросити в Бога?

– А я звідки знаю!

Приходить до третього орача, питає в нього:

– Скажіть ви, діду!

Старий відповів:

– Якщо тобі багатство дати, ти, певно, й Бога забудеш; попроси краще дружину мудру.

Повернувся дурень до ангела.

– Ну, що тобі сказали?

– Сказали: не проси багатства, проси дружину мудру.

– Добре, – каже ангел. – Іди до тієї річки, сядь на містку і дивись у воду: повз тебе всяка риба пропливатиме – і велика й мала. Поміж тієї риби буде пліточка із золотою обручкою – ти її вхопи і кинь через себе об сиру землю.

Дурень так і зробив: прийшов до річки, сів на містку, дивиться в воду пильно. Пливе повз нього риба всяка, і велика й мала, а ось і пліточка – на неї золота обручка вдягнута. Дурень ураз ухопив її й кинув через себе об сиру землю – обернулась пліточка красною дівчиною:

– Здрастуй, любий друже!

Узялися вони за руки й пішли; ішли, ішли, стало сонце сідати – зупинилися переночувати в чистому полі. Дурень заснув міцним сном, а красна дівиця крикнула гучним голосом – вмить з’явилися дванадцять робітників.

– Збудуйте мені багатий палац під золотим дахом.

Вмить палац постав – і з дзеркалами, і з картинами. Спати лягли в чистому полі, а прокинулися в пречудових палатах. Побачив той палац під золотим дахом цар, здивувався, покликав до себе дурня і каже:

– Ще вчора було тут місце порожнє, а сьогодні палац стоїть! Певно, ти чаклун якийсь!

– Ні, ваша величносте! Все зробилося за Божим повелінням.

– Ну, якщо ти зумів за одну ніч палац збудувати, то збудуй до завтра від свого палацу до моїх хоромів міст – одна мостина срібна, а друга золота. А не збудуєш, то мій меч – тобі голова з пліч!

Пішов дурень, заплакав. Зустрічає його дружина біля дверей:

– Чого плачеш?

– Як мені не плакати! Наказав мені государ міст збудувати – одна мостина срібна, друга золота; а не буде готовий до завтра, хоче мені голову стяти.

– Нічого, серце моє! Лягай спати; ранок мудріший за вечір.

Дурень ліг і заснув. Уранці встає – уже все зроблено: міст такий, що рік дивитимешся – не надивишся! Цар покликав дурня до себе:

– Добра робота! Тепер зроби мені за одну ніч, щоб з обох боків моста росли яблуні, на тих яблунях висіли б стиглі яблучка, співали б птахи райські та нявкали котики морські; а не буде готове, то мій меч – тобі голова з пліч!

Пішов дурень, заплакав; біля дверей дружина зустрічає:

– Чого, серце, плачеш?

– Як мені не плакати! Государ наказав, щоб до завтра по обидва боки мосту яблуні росли, на тих яблунях стиглі яблучка висіли, співали б райські птахи та котики морські нявкали; а не буде зроблено – хоче стяти мені голову.

– Нічого, лягай спати; ранок мудріший за вечір.

Уранці встає дурень – уже все зроблено: яблука стигнуть, птахи співають, котики нявкають. Нарвав він яблук, поніс на тарелі государеві. Цар з’їв одне яблучко, з’їв друге й каже:

– Можна похвалити! Такої смакоти я ще ніколи не куштував! Ну, братику, коли ти такий хвацький, то сходи на той світ до мого батька покійного і запитай, де гроші сховані? А не зумієш сходити туди, пам’ятай: мій меч – тобі голова з пліч!

Знову йде дурень і плаче.

– Чого, серце моє, сльози ллєш? – питає його дружина.

– Як же мені не плакати! Посилає мене государ на той світ – спитати в його батька-покійника, де гроші сховані.

– Це ще не біда! Іди до царя й випроси собі у проводирі тих думних людей, які йому злі поради дають.

Цар дав йому двох бояр у проводирі, а дружина дістала клубочок:

– На, – каже, – куди клубочок покотиться, туди сміливо йди.

От клубочок котився, котився – і закотився просто в море: море розступилося, дорога відкрилася; дурень ступив раз і другий і опинився зі своїми проводирями на тому світі. Дивиться, а на покійному царевому батькові чорти до пекла дрова везуть й підганяють його залізними прутами.

– Стій! – закричав дурень.

Чорти підвели рогаті голови й питають:

– А чого тобі треба?

– Та мені треба двома словами перекинутися з цим покійником, на якому ви дрова возите.

– Бач, що надумав! Хіба є коли теревені правити! Та к у нас у пеклі й вогонь погасне.

– Нічого, встигнете! Візьміть на зміну оцих двох бояр, ще швидше довезуть.

Чорти мерщій випрягли старого царя, а натомість двох бояр запрягли й повезли дрова в пекло. Каже дурень государевому батькові:

– Твій син, а наш государ, прислав мене до твоєї милості спитати, де колишня скарбниця захована?

– Скарбниця лежить у глибоких підвалах за кам’яними стінами; та суть не в тому, а скажи-но ти моєму синові: якщо він царством правитиме так само не по правді, як я правив, то й з ним те саме буде! Сам бачиш, як мене чорти замордували, до кісток спину й боки прошмагали. Візьми цю каблучку та віддай синові для більшої певності…

Тільки-но старий цар договорив це, а чорти вже назад їдуть:

– Вйо-вйо! Ич, яка пара добра! Дай нам ще раз на ній прокататися.

А бояри кричать дурневі:

– Змилуйся, не давай нас; забери, поки живі!

Чорти випрягли їх, і бояри повернулися з дурнем на білий світ. Приходять до царя; він поглянув і жахнувся: у тих бояр обличчя осунулись, очі витріщились, зі спини, з боків залізні прути стирчать.

– Що з вами скоїлося? – питає цар.

– Були ми на тому світі; побачив я, що на вашому покійному батьку чорти дрова везуть, зупинив їх і дав оцих двох бояр на зміну; поки я з вашим батьком говорив, чорти на них дрова возили.

– Що ж тобі батько наказав передати?

– Та велів сказати: якщо ваша величність правитимуть царством так само не по правді, як він правив, то з вами те саме буде. Ось і каблучку прислав для більшої певності.

– Не те кажеш! Де ж скарбниця лежить?

– А скарбниця в глибоких підвалах, за кам’яними стінами захована.

Мерщій покликали роту солдатів, почали кам’яні стіни ламати. Поламали, а за тими стінами стоять діжки зі сріблом та золотом – сума незчисленна!

– Спасибі тобі, братику, за службу! – каже цар дурневі. – Тільки вже не нагнівайся: якщо ти зумів на той світ сходити, то зумій дістати мені гусла-самограї; а не дістанеш, то мій меч – тобі голова з пліч!

Дурень пішов і заплакав.

– Чого, серце, плачеш? – питає в нього дружина.

– Як мені не плакати? Хоч скільки служи, а все головою накладеш! Посилає мене государ по гусла-самограї.

– Не журися, мій брат їх робить.

Дала йому клубочок, власноруч витканий рушник, наказала взяти з собою тих самих двох бояр, царських радників, і каже:

– Тепер ти підеш надовго-надовго: хоч би цар нічого злого не накоїв, на мою красу не спокусився! Піди-но ти в сад і виріж три лозинки.

Дурень вирізав у саду три лозинки.

– Ну, тепер удар цими лозинками по мені та по стіні палацу по три рази і йди з Богом!

Дурень ударив – дружина обернулася на камінь, а палац на кам’яну гору. Взяв у царя двох тих самих бояр і пішов у путь-дорогу; куди клубочок котиться, туди й він іде.

Довго чи швидко, далеко чи близько – прикотився клубочок у дрімучий ліс, просто до хатинки. Заходить дурень до хатини, а там бабця сидить.

– Здрастуйте, бабусю!

– Здрастуй, людино добра! Куди Бог несе?

– Іду, бабусю, шукати такого майстра, щоб зробив мені гусла-самограї: щоб самі гусла грали, і під їхню музику щоб усі хоч-не-хоч танцювали.

– О, та ж такі гусла мій синок робить! Зачекай хвильку – він тут-тут додому прийде.

Невдовзі приходить бабин син.

– Пане-майстре! – просить його дурень. – Зроби мені гусла-самограї.

– У мене готові є; мабуть, подарую тобі, але за однієї умови: як почну я гусла настроювати – щоб ніхто не спав! А як хтось засне і на мій оклик не встане, тому – голова з плечей!

– Гаразд, пане майстре!

Узявся майстер за роботу, почав настроювати гусла-самограї; ось один боярин заслухався й міцно заснув.

– Ти спиш? – гукає майстер.

То й не встає, не відповідає, і покотилася голова по долівці. Хвилини дві-три – і другий боярин заснув; полетіла і його голова з плечей. Ще хвилина – і дурень задрімав.

– Ти спиш? – гукає майстер.

– Ні, не сплю! З дороги очі злипаються. Промити треба. Чи нема води?

Бабця подала води. Дурень умився, дістав вишитий рушник і почав витиратися. Бабця глянула на той рушник, упізнала роботу своєї дочки й каже:

– О, зятю мій любий! Не сподівалася з тобою побачитись. Чи здорова моя дочка?

Ту т почалися в них обійми-цілунки: три дні гуляли, пили-їли, відпочивали, а там настав час і прощатися. На прощання подарував майстер своєму зятеві гусла-самограї. Дурень узяв їх під пахву і вирушив додому.

Ішов, ішов, вийшов із дрімучого лісу на широку дорогу і наказав грати гуслам-самограям: вік би слухав – не наслухався!.. Трапився йому назустріч розбійник.

– Віддай, – каже, – мені гусла-самограї, а я тобі ломаку дам.

– А навіщо твоя ломака?

– Та вона ж непроста; тільки скажи їй: гей, ломако, бий-духопель – хоч цілу армію на місці вкладе.

Дурень помінявся, взяв ломаку і наказав їй убити розбійника. Ломака полетіла на нього, раз-другий ударила і вбила його на смерть. Дурень узяв гусла-самограї та ломаку й пішов далі.

Приходить у свою вітчизну. «Чого, – думає, – мені до царя йти – ще встигну! Краще я спершу з дружиною побачуся». Ударив трьома лозинками по кам’яній горі – раз, другий, третій, і з’явився чудовий палац; ударив по каменю – і дружина перед ним. Обнялися, привіталися, двома-трьома словами перекинулися; після цього взяв дурень гусла, не забув і ломаку й пішов до царя. То й побачив. «Ех, – думає, – нічим його не проймеш, усе виконує!» І як закричить, як накинеться на дурня:

– Ах ти, сякий-такий! Замість того щоб до мене явитися, ти спершу з жінкою надумався обніматись!

– Винуватий, ваша величносте!

– Мені з твоєї вини шубу не зшити! Тепер уже ні за що не пробачу… Подайте мені мій булатний меч!

Дурень бачить, що діло до розправи йде, і крикнув:

– Гей, ломако, бий-духопель!

Ломака кинулась, раз-другий ударила і вбила злого царя на смерть. А дурень став царем і володарював довго й милосердно.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)