Мармурова брила (іспанська казка)

***

Мармурова брила (іспанська казка)

Жила колись удова. Був у неї син-підліток, але такий ледачий, що не брався й за холодну воду. От мати й каже йому:

– Візьмись за розум, синку, ти вже чималий, а не хочеш за справжнє діло взятися. Чом би тобі не стати кравцем?

– Не хочу, не подобається,– відповідає син.

– Ну, тоді ковалем.

– Теж не до вподоби.

Отак мати весь час заохочувала сина до якогось діла, а він відмовлявся – ніщо йому не подобалося. Та зрештою-таки погодився навчатись на художника. Знайшла йому мати майстра. А хлопець хоч і лінькуватий був, але мав хист до малювання. Тому й узяв його майстер у науку. От усе, що майстер добре намалює, хлопець потайки копіював і так швидко багато чого навчився.

Якось королевич покликав до себе майстра та й каже, що снилася йому дівчина – справжня Квітка Краси. Хоче він, щоб майстер з його слів намалював портрет цієї дівчини. І принц описав, якою він бачив Квітку Краси уві сні.

Пішов майстер додому і так зажурився, що дружина стурбовано запитала, чи не трапилось чого лихого.

– Трапилось не трапилось,– відповів чоловік,– а синові короля наснилась така гарна дівчина, що її інакше як Квіткою Краси і не назвеш. Хоче він, щоб я намалював її портрет. А як мені це зробити, коли я в житті не бачив її?

Почув хлопець цю розповідь і каже:

– Не журіться, майстре. Опишіть краще, якою привиділася дівчина принцові уві сні.

Майстер описав.

– Тоді заспокойтеся,– каже учень,– і йдіть собі відпочивати, а я намалюю портрет. Тільки дайте мені мішок горіхів та добре барильце апельсинового соку. Я замкнуся в майстерні, а коли відчиню двері – значить, усе готово.

Майстрові не хотілось давати ні горіхів, ні соку, бо йому не вірилося, що учень упорається з такою роботою. Проте дружина порадила дати хлопцеві, чого він просить. А коли й не намалює портрета – не біда. Майстер погодився і дав учневі горіхів та апельсинового соку. Хлопець забрав усе і зачинився у майстерні на всю ніч.

Майстер із дружиною, звичайно, не стулили очей аж до ранку. Все бігали до дверей та прислухалися, що там робить учень. А звідти тільки й чути було: хрясь та хрясь. То хлопець колов горіхи та запивав їх апельсиновим соком. Над ранок майстер геть притомився і каже дружині:

– То не учень, а якийсь ледар і пройдисвіт. Він просто сміється з нас. Йому аби тільки поласувати горіхами та смачним напоєм. Зараз я вижену його геть.

– Стривай, чоловіче,– відповідає дружина,– зачекаймо до кінця, побачимо, що з того вийде Лягаймо краще спати, а то в мене очі злипаються.

І вони полягали.

А хлопець тим часом, хоч і лущив горіхи та запивав апельсиновим соком, пензля з рук не випускав. І намалював портрет білявої дівчини такої краси, що й словами не скажеш. Точнісінько, як описав її принц.

Стомився хлопець і ліг перепочити, а коли прокинувся, вийшов із майстерні й пішов шукати майстра. Подає йому портрет та й каже:

– Погляньте, майстре!

Майстер, який нічого путнього не чекав від свого учня, аж рота роззявив, коли побачив намальоване. Він сам собі не вірив, що бачить таку красу.

– Слухай-но, хлопче,– питає він,– як ти таке намалював?

– Аз допомогою горіхів та апельсинового соку,– відповів учень.– Та ви краще не питайте, а мерщій несіть портрет до палацу. Там на вас принц чекає не дочекається.

Побіг майстер до палацу, аж підстрибуючи від задоволення. Подивився принц на портрет та й, зачарований ним, каже:

– Саме цю дівчину бачив я уві сні. Піду тепер її шукати. І ви, майстре, підете разом зі мною.

Королівське слово – закон. Повернувся майстер додому геть зажурений. Дружина аж злякалася – подумала, що принцеві не сподобався портрет.

– Краще б було, якби не сподобався,– сердито пробурчав майстер.– А то тепер він хоче, щоб я пішов із ним шукати цю дівчину. А де її знайти, коли вона існує тільки в його уяві?

– Майстре,– порадив хлопець,– підіть до принца і скажіть, що ваш син теж хоче піти з вами. Принц погодиться, а там побачимо, як зробити, щоб я з ним пішов далі, а ви повернулись додому.

Пішов майстер до палацу, сказав принцові, що згоден іти з ним шукати Квітку Краси, тільки просить узяти ще й сина. Він дуже кмітливий хлопець і стане їм у пригоді.

– Гаразд,– погодився принц. – Хай іде з нами.

От наступного дня рано-раненько вийшли в дорогу принц, майстер та його учень. Ішли вони день, ішли другий, а на третій майстер так притомився, що вже не зміг іти далі. Тоді парубок і каже принцові:

– Ваша величносте, нехай батько вертає додому, а я буду вашим проводирем.

– А ти зможеш? Не злякаєшся?

– Так, ваша величносте, зможу і не злякаюсь! – сміливо відповів хлопець.

– Гаразд. Тоді хай батько вертається додому, а ми підемо удвох.

Повернувся майстер додому, а принц і хлопець пішли собі далі. Йшли, йшли, а коли вже добре стомилися, підійшли до густого лісу. Бачать – стоїть хата. Зайшли всередину, а там на столі парує вечеря. Принц і хлопець повечеряли і почали лаштуватися на ніч. Зайшли до сусідньої кімнати, а там стоять два ліжка, застелені чистою білизною.

Принц дуже хотів спати і перший намірився лягти у тепле ліжко. А хлопець, якого насторожили тиша й безлюддя, і каже йому:

– Обом лягати не можна. Треба, щоб один вартував. Хто знає, може, тут живуть розбійники і схоплять нас сонних.

– Твоя правда,– погодився принц.– Хто перший ляже?

– Висплюся спочатку я,– вирішив хлопець,– а об одинадцятій ночі ляжете ви.

Принц лишився вартувати і розбудив хлопця рівно об одинадцятій.

– Ви щось чули-бачили, ваша величносте? – спитав він, прокинувшись.

– Ні,– відповів принц,– нічого не чув і не бачив.

– Добре, тепер лягайте ви, ваша величносте, а я вартуватиму.

Принц ліг і одразу ж заснув, бо дуже хотів спати.

А коли пробило дванадцяту, зчинився шум – так, ніби до сусідньої кімнати зайшло двоє. Хлопець виразно чув два голоси, хоч нікого й не бачив:

– Здоров був, Хуане!

– Здоров і ти, Педро!

– Не чув, кажуть, принц хоче одружитися?

– З ким?

– Із Квіткою Краси.

– Хе-хе, її дуже важко знайти.

На цьому голоси змовкли, і хоч як дослухався хлопець, бо йому дуже хотілося дізнатись, де ж шукати ту Квітку Краси, так нічого більше і не почув.

«Може, наступної ночі розкажуть,– мовив про себе хлопець,.– Треба залишитися тут іще на ніч. А там видно буде».

Ранком прокинувся принц та й питає:

– Ну, а ти чув-бачив що-небудь, хлопче?

– Ні, нічого не чув і не бачив.

– Ну то що, підемо далі? – питає принц.

А хлопець йому:

– Ні, сеньйоре, краще нам залишитись у цій хаті ще на день. Може, когось або щось побачимо.

Минув день. Принц і хлопець поснідали, пообідали й повечеряли, але так за цілий день нікого й не побачили, нічого не примітили,

Настав вечір. Знову, як і вчора, першим ліг спати хлопець, доручивши принцові розбудити його рівно об одинадцятій ночі. Тільки-но пробило одинадцяту, принц розбудив його, а сам ліг спати. Залишився хлопець на варті. Коли пробило дванадцяту, зчинився такий шум, ніби до сусідньої кімнати зайшло двоє, і почув хлопець голоси:

– Здоров був, Хуане!

– Здоров і ти, Педро!

– Не чув, кажуть, принц пішов шукати Квітку Краси?

– Правду кажуть. Тільки він її не знайде, бо живе вона аж за морем.

– Та море те легко перейти. Тут, у кімнаті, висить на стіні чарівний ріг. Кинеш його в море – він і простелеться міцною срібною кладкою. От і ходи собі нею, як у себе в хаті.

Мармурова брила (іспанська казка)

І голоси стихли. Знову хлопець не дізнався до кінця, що їм робити з принцом. І вирішили вони залишитися в цій хаті ще на ніч. Першим, як досі, ліг спати хлопець, наказавши розбудити його об одинадцятій ночі. Потім заснув принц, а хлопець заступив на варту. Пробило дванадцяту, і знов зчинився такий шум, ніби до сусідньої кімнати зайшло двоє, і почув хлопець голоси:

– Здоров був, Хуане!

– Здоров і ти, Педро!

– Не чув, кажуть, принц уперто шукає Квітку Краси і ходить уже десь близько?

– Тоді він зупиниться у цій хаті.

– А може, мине її.

– Та хоч і перейде він широке море, не зможе забрати з собою Квітку Краси, бо її пильно стереже могутній велет із двома лютими левами.

– І ніяк не можна викрасти її непомітно?

– Чом не можна! Треба перейти море, коли велет із левами ще сплять. Та чи вдасться це принцові?

На цьому голоси змовкли. Аж тут і ранок настав. Розбудив хлопець принца, взяли вони з собою чарівний ріг і пішли до моря. Там кинули у воду чарівний ріг, і він простелився довгою срібною кладкою. Перейшли нею хлопець із принцем море й опинилися на великому острові з чудовим палацом посередині. У тому палаці побачили могутнього велета з двома левами, та всі вони спали. А між велетом і левами сиділа дівчина, така вродлива, що кращої на цілім світі нема. Побачивши парубка з принцем, вона спитала:

– Хто вас привів сюди?

– А ми самі прийшли до тебе.

– Ох, стережіться! Прокинеться велет – біда вам буде. А леви розірвуть на дрібні шматочки!

– Т-с-с-с! Дай нам тихо забрати тебе з собою.

Узяли вони дівчину на руки, винесли з палацу і мерщій до моря. Аж тут прокинувся велет. Бачить – немає Квітки Краси, розгнівався і вискочив із палацу шукати її. Подивився у бік моря – а там несуть дівчину чарівним срібним мостом. Кинувся велет навздогін – а мав він довжелезні ноги – і враз опинився біля води. Та в цю мить принц і парубок уже перенесли дівчину через море й підняли чарівну кладку. Посварився тоді велет кулаком на втікачів і промовив своє закляття:

– Прощавай, Квітко Краси! Жаль, що я не встиг тебе догнати. Та начувайся – на твоєму ж весіллі з’їдять тебе вовки! А коли цього не станеться, народиться у вас із принцем син, і через його непослух перетворишся ти на мармурову брилу!

Велет вигукнув свої прокльони, а принц, хлопець і Квітка Краси уже пустилися в дорогу. Надвечір прийшли вони до знайомої хати у лісі. Першим ліг спати хлопець. Об одинадцятій ночі він прокинувся і став на варту, а принц і дівчина полягали спати. Коли пробило дванадцяту, знову почувся такий шум, ніби до сусідньої кімнати зайшло двоє, і долинули голоси:

– Здоров був, Хуане!

– Здоров і ти, Педро!

– Не чув, кажуть, принц уже привіз Квітку Краси?

– Невже?

– Так. Застав охоронців, коли вони ще спали і забрав її з собою. Тільки невідомо, чи пристало до неї прокляття, яке вигукнув услід їй велет.

– Чим же він її закляв?

– Тим, що з’їдять її вовки на їхньому з принцом весіллі.

– Шкода такої красуні. А чи не можна якось зняти те закляття?

– Можна. Треба тільки, щоб король у день весілля вишикував усіх своїх солдатів довкола міста. Вони й відженуть вовків, коли ті наскочать.

Голоси змовкли, а хлопець ліг спати. Коли розвиднилося, рушили всі троє додому. А коли прийшли, зустріли їх дзвонами та святковим фейерверком.

І всім придворним та жителям міста Квітка Краси сподобалася так, що говорили тільки про неї, найвродливішу дівчину в світі.

І от побралися принц та Квітка Краси. А в день весілля король звелів своїм солдатам щільно оточити місто, щоб жоден вовк не зміг пробратися в нього. Тільки-но солдати виконали наказ, як побачили зграї вовків, що збігалися звідусіль. Почали вони тоді стріляти з рушниць та гармат і скоро порозганяли всіх вовків до одного. А була їх сила-силенна.

Відгуляли весілля, й усі в королівстві були вдоволені принцесою і, звичайно ж, принцем.

Минув час, і знайшовся у Квітки Краси та принца гарненький хлопчик. Тільки ріс він неслухняним. От не послухався він своєї матері раз, другий, а коли це сталося втретє, обернулася Квітка Краси на мармурову брилу.

Мармурова брила (іспанська казка)

Заплакав принц, втративши дружину, заплакали король із королевою за гарною і лагідною невісткою, заплакав гірко і сам неслух-син.

Поставили ту мармурову брилу у найкращому покої королівського палацу на вічну згадку про Квітку Краси.

Але учень художника, якого залишили жити у королівському палаці, побачивши таке горе, вирішив спробувати допомогти. Надумав він повернутися до тієї лісової хати, де вони з принцем ночували,– може, там знову щось почує.

Попросив він у принца найкращого коня, сів на нього і рушив у дорогу. Не зупинявся аж до самої хати. Зайшов до неї, повечеряв. А спати не лягає – боїться проспати.

Та ось рівно о дванадцятій зчинився шум, ніби до сусідньої кімнати зайшло двоє. Почулися голоси:

– Здоров був, Хуане!

– Здоров і ти, Педро!

– Не чув, що діється?

– А що?

– А те, що хоч і захистив принц Квітку Краси від вовків у день їхнього весілля, та зняти другого закляття з неї не зміг.

– Якого?

– А такого, що їхній первісток виросте бешкетником і, якщо тричі не послухається матері, вона стане мармуровою брилою.

– Яке горе! І Квітка Краси вже не може ожити?

– Може, але все залежить від її сина.

– А що йому робити?

– Треба щоб він, коли справді любить і шанує матір, вибачився перед нею за всі свої непослухи і поклявся ніколи більше не бешкетувати. Тільки щиро й назавжди. Аж тоді спадуть чари з його матері – Квітки Краси.

Замовкли голоси. А молодий художник не ліг спати, чекаючи перших променів сонця, щоб скоріше пуститися в дорогу.

Тільки-но повернувся до королівського палацу, навіть пороху з одежі не струсив, одразу побіг до принца і розповів йому, що треба зробити, аби Квітка Краси знову ожила.

Тоді покликали сина-бешкетника. Він щиро погодився вибачитись, бо справді любить батька з матір’ю. Тільки-но син поклявся ніколи в житті не бешкетувати, як чари спали, і Квітка Краси ожила.

Минув час, народилося у принца та Квітки Краси ще двоє хлопчиків. Та виросли вони слухняними і ніколи не бешкетували, бо старший брат розповів їм про закляття.

А художник дожив у королівському палаці до глибокої старості. Щоправда, кращої картини, ніж портрет Квітки Краси, він так уже й не намалював.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)