Марійка й баба-відьма (українська народна казка)

***

Марійка й баба-відьма (українська народна казка)

Був один дід Монька, що носився злегонька і мав червоні постольці… Розповідати казку чи ні? Розповім. У ній, звичайно, правди, як у решеті води. Але слухати можна. То послухайте…

В одного чоловіка вмерла жінка. Але перед смертю покликала до себе дочку, дала їй ляльку і сказала:

– Дивися, Марійко, аби вона була чистенька, годуй її хлібцем, а як прийде якась жура, порадься з лялькою.

Матір поховали. А ненько привів мачуху з двома дівками. Вона незлюбила Марійку за те, що вона завжди прала сорочечку ляльці та годувала її хлібцем.

Одного разу старша вишивала, а менша панчохи плела. Мачуха каже падчерці:

– Поклади в піч трісочку…

Дівчина поклала. Трісочка спалахнула, швиденько згоріла, і вогонь погас. У хаті темно-темно. І мачуха говорить:

– Треба, діти, принести вогню, бо так нам зле сидіти…

Старша відповіла:

– Я не піду за вогнем – мені видно від голки.

І менша не мовчала:

– Я теж не піду – мені видно від глиць.

Мачуха – на Марійку:

– Ти в усьому винна, іди за вогнем!

– Куди я піду?

– Куди очі дивляться!

Витрутила дівча за поріг, Марійка ледве встигла прихопити ляльку.

Надворі дощ, темрява. Марійка йде та й плаче, бо їй дуже холодно. Раптом глип – а перед нею стоїть чорний вершник, на чорному коні, з чорною зброєю в руках. Дівчина затремтіла і трохи не впала. Але пішла далі…

Не встигла Марійка відійти десять кроків, як перед нею гейби з-під землі виріс білий вершник, на білому коні, з білою зброєю в руках. Ноги підкосилися, дівчина аж присіла. Та встала й пішла далі.

Довго йшла. Нарешті глип – світло. Підійшла й помітила: то за парканом, на городі світяться голі черепи.

Дівчина зомліла від страху. Але несподівано щось загриміло, залускало. Вибігла стара баба, аж язика вивалила.

– Ади, сама прийшла в мої руки!

– Мене мачуха прислала за вогнем, – каже їй Марійка.

– Ну, ходи, ходи зі мною, я дам тобі вогню!..

Марійка пішла з бабою. А як підійшла до воріт, баба мовила:

– Отворіться, ворота!

Залізні ворота відсунулися.

Підійшла до берези, що виросла коло воріт.

– Ти, березо, Марійку не бий. Але якщо буде тікати від мене, то вибий їй очі.

Стали перед хатою – із чорними стінами й червоними вікнами. Коло дверей сидів чорний кудлай з червоними очима. Він загарчав і кинувся на дівчину.

Баба заступилася за неї:

– Ти, песику, нічого не кажи Марійці, бо вона, ади, зі мною. Як буде тікати, тоді інше діло – покусай її…

Увійшли до хоромів. Там був величезний чорний кіт з червоними очима. Він кинувся до дівчини й почав її дряпати.

Баба заступилася:

– Ти, котику, сиди собі тихо. Ади, я її веду. Аби-сь тоді дряпав, коли буде тікати від мене.

Увійшли до хати. Баба гукнула наймичку:

– Дівко-чорнявко, давай їсти!

Дівчина-чорнявка поставила на стіл цілий баняк борщу, дванадцять курчат і збанок вина. Баба висьорбала борщ, пролигнула дванадцять курчат і випила збанок вина. Потім сказала наймичці:

– Ти, дівко-чорнявко, дай цій дівчині три грінки хліба і поведи її в пивницю, най перебере там пшеницю й мак. Аби до ранку все було готово. Як не зробить, то я її з'їм!

Марійка гибіла від страху. Баба вилізла на піч, а наймичка повела дівчину в пивницю.

Марійка гірко заплакала. Годувала свою ляльку хлібом, витирала сльози і приповідала:

– Що маю робити? Баба мене з'їсть!

Лялька їй відповіла:

– Не плач, Марійко, й не журися. Лягай собі спати. До ранку все буде готово – зроблено так, як треба.

Лялька вийшла надвір і покликала:

– Гей, ви, миші польові, ану, збігайтеся сюди, бо тут сталася біда!

Миші позбігалися й питають:

– Чого це ти, лялько, покликала нас?

Лялька показала на купу пшениці, перемішаної з маком, і сказала:

– Адіть, пшеницю у зубок – і в куток, а мак – також так, тільки в другий закут. І все треба зробити до ранку.

Польові миші кинулися одні до пшениці, а інші – до маку. Зернятко за зернятком, позносили пшеницю і мак на дві окремі купи, як був розказ ляльки.

Уранці стара відьма прийшла до пивниці, роздивилася.

– Ади, яка ти жвава, – похвалила Марійку. – Та я тебе не випущу звідси…

– Я ж прийшла до вас позичити вогню, – нагадала дівчина.

– Дам тобі, не журися, такого вогню, що шкварчати будеш, – розсердилася баба і сказала наймичці: – Розпали вогонь, я її підсмажу…

Стара пішла на роздобенди, а наймичка розклала у печі великий вогонь.

Марійка так плакала, аж миналася. Потім зняла з голови турпаник і дала його наймичці:

– Візьми собі цю хусточку… Мене все одно спалять.

Наймичка пов'язала оту хусточку, подивилася в люстерко і аж підскочила з утіхи.

– Ти добра, Марійко, як рідна сестра. Я не лишу тебе у біді.

І наймичка дала їй грані у горщечку, хліба, солонини, пирогів і коновку води.

«Ну, – подумала Марійка, – чия відвага, того й перемога».

І вийшла до хоромів. Котюга скочив, як скажений, почав її дряпати.

Та дівчина сказала йому:

– Ти, котику, не дряпай мене, я дам тобі смачненький пиріг.

Котюга почав їсти, а вона – на подвір'я.

– Гав-гав-гав! – казився чорний псисько з червоними очима. Дівчина сказала:

– Ти, песику, ліпше кусай хлібець, а не мене. На!..

Псисько почав їсти і навіть не дивився на Марійку.

Побігла з двора. Береза враз зашелестіла – аж зашипіла від злоби і вже хотіла хльоснути її по очах. Марійка попросила:

– Не бий мене, берізонько. Ади, я принесла коновку води, аби твоє полити коріння.

І вилила воду під березу.

Дерево зашелестіло весело.

Марійка – до брами.

– Отворися, брамонько. Я помащу тобі завіси, аби-сь не скрипіла.

Підійшла і помастила. Брама отворилася, а на кожному слупі запалилася головня. Марійка вхопила зі слупа головню, вийшла на дорогу й побігла додому.

А тим часом баба повернулася зі своїх роздобендів і сказала наймичці:

– Ану, веди ту дівчину, я хочу її підсмажити.

– Вона вийшла до хоромів.

– Нащо ти її пустила?

– Бо дала мені шовкову хустку. Я служу вам сім років, а ви мені ніц-нічого не дали.

Баба вийшла до хоромів:

– Котику, де дівчина?

– Вибігла надвір.

– Нащо-сь її випустив?

– Бо дала мені смачний пиріжок. Я служу вам, відколи живу, а ви мені ніц-нічого не дали.

Баба – надвір.

– Кудлаю, ти пропустив ту дівчину і не роздер її?

– А нащо було роздирати, коли вона дала мені хліба? Я вам служу все життя, а ви мені ніц-нічого не дали.

Баба – до берези:

– Березо, ти не вибила тій дівчині очі, коли вона проходила?

– Ні.

– Чому?

– Бо вона, адіть, полила мої корені водою. Я стою тут зроду, а ви мене ні разу не полили.

Баба кинулась до брами:

– Брамо, ти отворилася перед тою дівчиною?

– Так.

– Чому?

– Бо вона змастила солониною завіси, а ви їх ніколи не змащували й дьогтем.

Баба так злютилася, що одразу трісла на чотири кавалки.

Марійка повернулася додому й розпалила мачусі вогонь. А та зварила борщику горнець, і на цьому казочці кінець.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)