Лукавий чоловік (чеська казка)

***

Лукавий чоловік (словацька казка)

 За давніх-давен носило годинники в кишенях тільки пишне панство, усякі графи та князі. От в одного князя і був дорогоцінний годинник із щирого золота, обкиданий самоцвітами. Узяв він серед зими того годинника з собою на полювання та й згубив десь у снігу. Тоді звелів князь оголосити по всіх усюдах, що, хто годинника знайде і принесе в замкову канцелярію, той дістане велику нагороду.

 На другий день пішов один дядько на базар продати мішок вовни. Увечері повертався він додому лісом і раптом чує, як в снігу посеред дороги щось наче гарчить. Не знав чоловік, що воно таке, і замислився: чи ж затовкти його глибше в сніг, чи взяти з собою. Подумав він, що це якесь звіря, та й сказав сам собі:

 – Щоб воно мене не вкусило, наставлю на нього мішок та спіймаю! Натягнув дядько рукавиці, наставив мішок і загорнув туди звіра разом із снігом. Потім міцненько зав’язав мішок, завдав собі на плечі й пішов додому. А що дорога йому лежала повз корчму, то він і зазирнув туди трохи зігрітися і похвалитись, якого дивного звіра він уполював: весь час сопе у нього в мішку.

 – От послухайте, що воно там витворяє,– сказав він корчмареві.

 Корчмар одразу ж зметикував, що воно й до чого, і сказав селянинові:

 – А витягніть-но, дядечку, оте звіря з мішка, та й погляньмо, що воно таке.

 Чоловік розв’язав мішка і, щоб звір його не вкусив, висипав усе на землю. Корчмар узяв годинника в руку, обдивився з усіх боків і мовить:

 – Ну, дядечку, маєте щастя! Це ж годинник, якого згубив сам князь!

 Селянин одразу пригадав, що князь оголосив нагороду тому, хто знайде

 годинника. Зрадів він, але корчмар йому каже:

 – Це ж я розтлумачив, що ви знайшли! Без мене ви нічого б не одержали. Тому мусите відписати мені половину князівської нагороди.

 Чоловік викручувався, як міг, а що корчмар не відступався, то мусив ЕІН підписати на це папір і аж тоді піти в замок.

 При брамі воротар запитав, що йому треба, і, коли селянин усе розповів, сказав йому:

 – Пущу тебе до пана князя тільки тоді, як відпишеш мені половину того, що дістанеш у нагороду.

 Чоловік побачив, що інакше у замок не доступиться, ще й годинника можуть забрати, і пообіцяв воротареві половину. От прийшов він до князя, привітався гарненько та й каже, що знайшов отой годинник. Князь зрадів дуже і враз запитав у чоловіка, яку б він хотів мати нагороду. Селянин відповів, що не хоче нічого, проте князь не відступався, і тому він сказав:

 – Накажіть, ваша вельможність, вліпити мені п’ятдесят київ но плечах, тільки ж дуже прошу дати на це папір, бо половину я маю віддати корчмареві, а тією половиною, що зостанеться, поділитися з воротарем.

 Князь посміхнувся і мовив:

 – Хто не слухає поради, тому не допоможеш.

 В ту мить прибігли слуги, і селянин-неборак дістав свою пайку по плечах.

 Після того як дядька віддухопелили, рушив він додому і по дорозі віддав воротареві напір із князівським повелінням. З ним воротар побіг просто до канцелярії. Там про все вже знали від князя і добряче вибили йому пилюку з кунтуша.

 Корчмар теж очікував селянина, і, коли почув, що той повертається з нагородою, одягнув на себе святкове вбрання і майнув до замку. Там він дістав повних двадцять п’ять київ, як було записано, і ледве дошкандибав додому.

 Минуло небагато часу. їхав якось князь тим самим селом, зустрів ненароком чоловіка, який знайшов годинника, і знову запропонував йому нагороду. Чоловік сказав, що в нього всього вистачає, та коли вже ясновельможний князь так просить, то хай дасть йому своє старе сідло.

 – Ото й усього? – засміявся князь.

 – Атож,– відповів селянин.– Тільки дайте мені, ясновельможний князю, папір на те старе сідло!

 Князеві весело було це чути, і він зробив усе, як просив той чоловік.

 Селянин ледве дочекався, поки все скінчиться. Вхопив він папір, запряг коні та й подався швидше до одного князівського маєтку, який звався Старе Сідло. Приїхав туди і почав усім порядкувати й казати, що Старе Сідло – це його маєток, що він має на нього князівський папір, Управитель мерщій послав економа до канцелярії, щоб взнати, що це сталося із Старим Сідлом, бо прийшов якийсь чоловік, розпоряджається усім і каже, що маєток, мовляв, його. Старший управитель одразу побіг до князя, розповів усе, і тільки тепер князь почав шкрябати собі потилицю, коли пригадав, що віддав селянинові цілий маєток.

 – Нічого не вдієш,– мовив він зрештою,– вже я папір підписав, а князівський підпис і сокирою не вирубаєш.

 Лукавий чоловік довго господарював у Старому Сідлі, і добре там жилось і йому, і всій його родині.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)