Льончик, павучок та Середа Середулівна (Еліна Заржицька)

***

Льончик, павучок та Середа Середулівна (Еліна Заржицька)  Якось подивився Льончик по телевізору цікавий фільм. Буцімто мужні космонавти зустрілися у космосі з жорстокими ворогами – велетенськими павуками. Ті павуки почали полювати за космонавтами, а героїчні космонавти, звичайно, з тими павуками почали битися. Стріляли їх з лучеметів так, що тільки шматочки летіли.

  Льончик тих космонавтів вирішив підтримати. Схопив пістолет, і – пух! пух! – вцілив прямісінько головному павукові у лоба. Схопив автомат, і - тра-та-та! – цілий десяток павуків подолав.

  Вдень все гарно було. А от вночі... Наснився Льончикові сон.

  Прийшли до Льончика ті павуки і почали шипіти-сичати-скавулити:

  - С-с-с! Де там той козач-чина, що кос-с-смонавтам допомагав?

  - Ось я вас!... – пригрозив було Льончик. – Ось візьму свій пістолет, а ще краще – автомат, то отримаєте на горіхи!

  А павуки регочуть:

  - С-с-с! Нема вже твого пістолета, і автомата нема. Ми їх поламали, потрощили й у прірву кинули. А зараз і тебе туди кинемо! С-с-с!

  Дивиться Льончик – і дійсно! – нема в вже в нього ані пістолета, ані автомата. Нічим йому від ворогів боронитися. А павуки вже кошлаті лапи до Льончика тягнуть, жвалами клацають, ось-ось з’їдять...

  Заплакав Льончик і прокинувся, бо мама до нього підійшла:

  - Що з тобою, синку?

  - До мене павуки страшні приходили, з’їсти х’тіли.

  - Спи, синку, спи, - заспокоює мама, - вони вже геть пішли.

  Прокинувся Льончик вранці, з-під ковдри виглянув: чи не сидить поруч із ліжком павук? А, може, він за шафою ховається? Фу-ух! Здається, ні!

  Поснідав Льончик і замислився: що ж його робити? Телевізор дивитися – бажання немає. А ну, знову тих павуків покажуть!

  Подивилася мама, як Льончик місця собі не знайде і каже:

  – Думаю, синку, що можу дозволити тобі гуляти на дворі самому. Ти ж не боятимешся?

  – Ні, мамусю, – запевняє Льончик. – Ти ж знаєш, що я нічого не боюся, окрім павуків.

  – Сподіваюся, що ти їх не зустрінеш, – засміялася матуся і пішла поратися у своїх справах.

  Вийшов Льончик на подвір’я і одразу ж до гойдалок. Тільки хто ту гойдалку штовхатиме? Де товариша знайти?

  Тільки подумав, – аж бачить, іде Минько із сусіднього під’їзду.

  – Агов, Минько-черевенько, пішли на гойдалки! – кличе Льончик.

  А Минько дивиться на Льончика зневажливо, плює через дірку у зубах і каже:

  – Ти, манюнька, чому лаєшся?

  – Чом це я лаюся? – не розуміє Льончик.

  – А тому, – відповідає Минько, – що ніякий я не черевенько. І не черево це, а м’язи. Тільки вони теє... не треновані. Тому більше не дражнися, бо я ображуся і товаришувати з тобою не стану.

  – Не буду дражнитися, – слухняно погоджується Льончик. – То пішли на гойдалку?

  – Ні, зараз на гойдалку я не можу, – хитає головою Минько. – Я на полювання зібрався. Он, диви, який у мене пістолет.

  І показує Льончикові пістолет, що водою пуляє. Гарний пістолет, великий.

  – А ще в мене є... Ні, зараз я тобі не скажу, що в мене ще є. Ти завинив: вівся неповажливо, дражнив.

  – А коли скажеш? – заглядає йому в очі Льончик. – І на кого ти полювати йдеш?

  – На велетенських павуків, – таємничо відповідає Минько, – які прибули на Землю з планети Павучія.

  – Йой! – дивується Льончик. – Це з тієї планети, де лише павуки живуть?

  – Звичайно, – киває Минько. – Лише павуки. Різна-різні. Вони й кошлаті, і рогаті, і з отакенними іклами, і отакецькими лапами...

  – Який жах! – блідне Льончик. – Невже вони все ж таки прилетіли до нас? А я пістолета вдома залишив!

  – Ех, ти, манюпусик дурненький! – кривиться Минько. – Так я й думав, що ти – справжнісінький боягуз!

  – Ні, – тремтячим голосом відповідає Льончик. – Я сміливий. І нічого, окрім павуків, не боюся. Але полювати на них з тобою піду. Ти ж мені друг, а друзям треба допомагати.

  Пішли хлопці по закутках нишпорити, павуків шукати. Першим Минько йде – пістолетом помахує. А за ним – Льончик із сухою гіллякою. Подивилися хлопці у кущах, за гаражами та смітником, і почали заглядати під колесо, на якому малюки катаються. Тут Минько як зашипить:

  – Бачу павука!

  – Де? Де? – хвилюється Льончик.

  – Оно, під колесом, – тиче пальцем Минько. – Тільки ти обережно. Бо ці павуки тільки прикидаються маленькими, а як побачать людину – збільшуються. І з таким же громом та тріском...

  Підкрався Льончик до колеса і зазирнув у темряву. І дійсно, побачив, що сидить на тонесеькій павутині маленький павучок. Льончик сіпнувся – павучок здригнувся і... Ба-бах! Бум! Бух!

  – Казав тобі - обережніше! – шипить Минько. – Чуєш, як він збільшується? А ну, подивися, який він зараз: наче яблуко або і футбольний м’яч?

  Нагнувся Льончик, а за спиною: ба-бах! Бум! Бух!

  Сіпнувся Льончик, а Минько знову штовхає: «Дивись, такий-сякий!»

  І знову за Льончиковою спиною: ба-бах! Бум! Бах!

  Заплющив Льончик очі, не хоче бачити велетенського павука. А тут ще Минько заскиглив жалібно. Мабуть, його павук схопив, то треба другу допомагати. Відкриває Льончик очі, аж поруч із Миньком бабуся стоїть. Дивна така! Старенька, а наче молода. У маковому віночку, вишиванці, синій спідниці, червоних чоботях і... з палицею. Однією рукою палицю тримає, а іншою – Минькове вухо крутить.

  – Ти навіщо дитину лякаєш, іроде? – запитує у Минька. – За його спиною петарди кидаєш?

  – Я пожартувати хотів. – Скиглить Минько.

  – Пожартувати! – бере руки в боки бабуся. – Ось я зараз до твоїх батьків піду, запитаю, чом вони тобі петардами гратися дозволяють?

  – Та вони не дозволяють, то я сам... Павуків ганяти.

  – Нічого, бабусю, – просить Льончик. – Я не дуже налякався. А тепер, коли про петарди знаю, то й зовсім не боятимуться. Ви його, будь ласка, пробачте.

  – Ну, якщо ти просиш, – задумується бабуся, – тоді нехай. І дивись, коли чогось злякаєшся, – мене на допомогу клич.

  – А Ви хто? І як вас кликати? – цікавиться Льончик.

  – Я? Середа Середулівна, – посміхається бабуся. – Захисниця тих, хто у середу народився.

  – То, виходить, що я теж у середу народився? – запитує Льончик.

  – І не просто у середу, а о дванадцятій ночі, - пояснює бабуся. – Тільки я у двері – а тут і ти з’явився. З того часу ми й потоваришували. Тож ти, як злякаєшся, тільки скажи: «Агов, Середо Середулівно!», як я одразу з’явлюся. Запам’ятав?

  – Запам’ятав! – посміхається Льончик. – Дякую! Тільки я не злякаюся. Ви ж чули, що я нічого не боюся, окрім павуків? А павуків я тепер теж не боюся.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)