Лісова баба (алтайська казка)

***

Лісова баба (алтайська казка)

Там, де прозоре джерело нестишно жебонить, де молоді модрини ніжно зеленіють, де дві зозулі дзвінко кують, кому довгий вік общяючи, кому близьку смерть прорікаючи, жили у ветхому аїлі, закіптюжені, наче дим, старий дід і стара баба.

Дітей своїх вони виростили, синів на дальні кочовища вирядили, дочок заміж повидавали, самі вдвох зосталися. Ні скринь з добром, ні табунів, ні рогатої худоби в них не було. Всього й господарства – одна безрога корівчина.

Стара навесні до лісу ходила, ломакою в землі длубалася, коріння кандика та головки лілії-саранки в мішок збирала, так і перебивалися. А старий жив безтурботно – люльку палив та зозуль слухав.

От одного разу і каже він своїй бабі:

– Сьогодні зозулі нам близьку смерть віщували. Давай заколемо корову, хоч перед смертю м’яса попоїмо.

Стара заплакала, об поли руками вдарила.

– І не сором тобі, старий? Стільки літ молоком корови ми ситі були, а ти що надумав?

Та старий своєї баби слухати не став, вчинив по-своєму.

Розсердилася стара баба й пішла, старого покинула.

Ішла горбами, долинами, великі ріки, де мілко, переходила, через струмки кладки перекидала. На гірські перевали сходила, донизу спускалася і прийшла в тайгу, де між деревами на галявинах і по схилах гір паслися дикі кози-теке, козли та бурі марали.

Стара лагідно до звірів усміхнулася, протяжну пісню заспівала, і дикі звірі до старої підійшли.

Гірським диким козлам вона руку на спину кладе, лякливих маралів гладить, кабарзі за вухами чеше, із звірами, мов з людьми, бесіду веде.

Дикі вільні звірі вухами ворушать, слухають, ніби мову старої розуміють, спокійними очима на неї позирають.

І лишилася стара жити в тайзі. З сокирою походила, жердин назбирала, кору з модрини обдерла, поставила собі аїл. Диких кіз, маралух доїла, молоко квасила, сир-арчу віджимала, потім на вогні сушила, в диму коптила – твердий смачний сир-курут їла. Добре, славно жила стара, шкіра на її обличчі розгладилася. Однак про старого свого не забула.

Лісова баба (алтайська казка)

«Живий він там чи вмер? Може, голодний, холодний в аїлі своєму сам сидить».

Ось поклала вона арчу в мішок, та ще масла в пузир налила, нанизала дві в’язки куруту, взяла дерев’яний костур і пішла навідати свого діда.

Коли до свого старого аїлу підійшла, заплакала, дуже вже ветхим став аїл. Утерла сльози. Зазирнула крізь шпарку й побачила: чорний, худий старий сидить біля погаслого вогнища й бубонить:

– Від голоду я зовсім оглух, не чую, що зозулі мені кують, життя общяють чи про смерть мову ведуть. Ось зараз із’їм останній шматок і ляжу вмирати.

Крізь сльози усміхнулася стара, взяла пузир з маслом і кинула в димохід. А сама знов у шпарку дивиться.

Старий підняв з землі пузир, поїв масла, повеселішав: Мабуть, зозулі добро мені віщували, треба шапку зняти, послухати.

Зняв шапку, і тут просто на голову йому мішок з арчею впав.

– О-о, дякую вам, мої зозулі! – зрадів дід, поїв сиру і вже зовсім прибадьорився.

А тим часом ще й дві в’язки куруту впали йому до ніг.

– О-о, мої любі зозулі! Будьте ви завжди ситі, як вівці, гладкі, дякую вам!

Стара голосно засміялася і ввійшла в аїл:

– Ну, як ти тут поживаєш, діду?

– Добре живу! Коли їжа скінчилася, мені зозулі накували масла, арчі-сиру й куруту.

– Ех ти! Не зозулі це, а я своїми руками тобі харчів припасла, сюди принести не полінувалася.

– Спасибі, спасибі! Тепер я не розлучуся з тобою, моя стара, ніколи. Куди ти підеш, туди й я. Не кидай мене...

Пожаліла стара свого чудного діда.

– Гаразд,– каже,– візьму тебе до себе, тільки присягнись, що будеш завжди мене слухатися.

– Сонцем присягаюся, що скажеш, зроблю, перечити не посмію.

Лісова баба (алтайська казка)

Чи довго йшли чи ні, прийшли нарешті до бабиного аїлу. Прибігли звірі, язиками бабі шубу вичистили, об аїл боками потерлись.

– Слухай, діду,– мовила стара,– ніколи в цій тайзі не став на звірів пастки, стрілою в звіра не смій поціляти, списа в руки не бери.

І стали вони жити в тайзі. Стара кандик збирала, диких кіз, маралух доїла, молоко квасила, їжу готувала.

От одного разу, коли стара взяла два відра й пішла доїти диких звірів, дід зрізав гілляку, зав’язав кінці, вийшов у нього лук. Вистругав старий і стрілу. Взяв цей лук і стрілу та й пішов дичини пошукати, пополювати.

На верхівці кедра чорний ворон сидів завбільшки з теля. Прицілився старий і влучно стрілу пустив. Поцілила стріла ворона в груди, та ворон так і зостався сидіти невразимий. Вийняв дзьобом стрілу, переломив її, кинув, сказав «карр-

карр» і полетів. Відгукнулися ворону марали і козли, кабарга і дзерени, і побігли усі звірі.

Ішли стара з повними дійницями молока. Побачила звірів, що втікають.

– Верніться, верніться!

Довго гукала, молоком услід бризкала, плакала, а потім і дійниці навздогін кинула. Але звірі не вернулись. Упала стара долілиць, заплакала, сльозами своїми землю зросила. Де стара плакала – живе джерело із землі пробилося.

Від молока, що стара хлюпнула звірам услід, лишилась у маралів, диких козлів і дзеренів довкруг хвоста біла пляма.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)