Лисиця-сваха (алтайська казка)

***

Лисиця-сваха (алтайська казка)

На лісистій горі спала червона лисиця. Чи довго спала, чи недовго – не пам’ятає. Прокинулася, вухами повела, потяглася...

– Ой-ой, яка я голодна-а... Живіт до ребер присох...

З голоду забула й про страх, побігла на узлісся, де стояв ветхий аїл.

«Біля людини завжди є пожива,– казала собі лисиця.– Чи курка, чи ремінь, чи копито, чи кістка – мені однаково, аби щось погризти».

Проте не лише курки чи ременя, але ні кістки, ні навіть копита не знайшла.

«Видно, житло це давним-давно покинули, – подумала лисиця.–А може, вони там щось забули? Шкіряний капшук чи засмальцьований клаптик».

Сунула писок у щілину, та так і вклякла.

«Що сталося? Чому вогнище сивим попелом припало? Чого чоловік незрушно біля згаслого вогнища лежить, підклавши під голову обгорілу колоду? Живий він чи помер?»

Ускочила лисиця до аїлу, смикнула лежачого за вухо, той розплющив очі – вони нагадували ранкові зорі.

«Оце-то парубок! – зітхнула лисиця. – Таких я зроду-звіку не бачила».

– Якші болсин! – дзявкнула вона. – Здоров був!

Та відповіді не почула. Лежить красень і мовчить.

Лисиця не витримала:

– Що ти, синку, лежиш біля схололого попелу? Чи не чуєш хіба, про що сороки сьогодні весь день скрекочуть? Великий Карати-каан з усього світу женихів запрошує, найдостойнішому з них свою дочку, вродливицю Чайнеш, заміж видавати буде. Чого ж ти не йдеш до палацу?

– Через те, що мене звуть Яланаш – Без сорочки. На мені й справді сорочки не було ніколи.

– Шо ж ти тут робиш, Яланаше, один у цьому холодному аїлі?

– Лежу, смерті дожидаюсь. Уже десять днів нічого не їв.

– Е, та ми з тобою, виходить, рідня! Отже, я вчасно сюди зазирнула. Гадаю, що поріднитися з Карати-кааном тобі не завадило б. Ти будеш ситий, і мені, лисиці, дещо із твого столу перепаде.

– Ти ще збиткуєшся? – розсердився Яланаш.– Та хоч я й бідний, а кепкувати з себе нікому не дозволю!

Вихопив з-під голови обгоріле поліно й жбурнув у лисицю. Лисиця одскочила, поліно зачепило тільки ліву задню лапу.

– Ех, Яланаше, Яланаше, – приказувала лисиця, зализуючи забиту лапу,– ти ще не оженився на доньці каана, а замашки в тебе вже достоту ханські. Не сварися намарне, адже я не проста лисиця, а лисиця-сваха. Якщо вже я взялася, то будь певен, справу буде залагоджено.

Лисиця-сваха (алтайська казка)

І накульгуючи, голодна лисиця мерщій побігла до Карати-каана:

– Якші болсин, великий каане! Яланаш вітання вам шле. Він просить на деякий час ваш великий казан. Нам треба масло туди перелити.

– Ти нерозумна лисиця,– засміявся Карати-каан, – у Яланаша корови нема й зроду не було, краплі молока йому нема де взяти. Звідки в нього візьметься стільки масла?

– Сонцем присягаюся, великий каане, масла у Яланаша так багато, що з усіх казанів через вінця тече просто на каміння. Я посковзнулася, мало ногу не зламала. Бачите? Накульгую тепер...

– Ось він, казан, бери.

З цим казаном лисиця оббігла всі стійбища, всіх кочівників.

– Подайте трішки масла голодній лисиці...

Хто ложку масла, хто півложки дав. Так, збираючи потроху, наповнила казан і притягла до Яланаша:

– Низько кланяється тобі непереможний Карати-каан, просить дарунок прийняти.

Донесхочу наївся голодний Яланаш, лисиця йому ще у порожню чочойку поклала трохи, а все інше, що лишилося в казані, понесла Карати-каану.

Зазирнув Карати-каан до казана. Так довго дивився, ніби там побачив щонайменше місяць:

– Кхе... кха-а... Як Яланаш розбагаті-і-ів...

– Так, трохи грошенят у нас є,–мовила лисиця,– що тут приховувати. Яланаш просить у вас терези на деякий час. Ми хочемо наші гроші переважити.

– Нерозумна лисице, хіба Яланаш не може свої гроші полічити?

– Ох, великий каане. Ми вже п’ять днів, п’ять ночей лічимо. Од цієї лічби вже мало розуму не позбулася. І Яланаш також.

Карати-каан хотів з лисиці посміятися – посмішка крива вийшла, сміх у горлі застряв.

– Гаразд,– сказав каан,– бери терези. Цікаво, скільки пудів грошей у Яланаша – Без сорочки? Хо-хо-ха...

Узяла лисиця терези й побігла до стійбища гроші збирати. Зміняла копійки на карбованці, карбованці на червонці – й прибігла до Яланаша.

– Чи ти ще довго байдикуватимеш? Поглянь, ось скільки грошей тобі Карати-каан послав. Я не проста лисиця. Я лисиця-сваха.

Тут Яланаш скочив на ноги:

– Вірна ти моя лисичко! Що хочеш, накажи, все зроблю!

– Гаразд, потім побалакаємо, зараз мені нема коли. Лисиця поплювала на монети, потім хвостом обмахнула,

щоб яскравіше виблискували, приліпила до чаші терезів і побігла до Карати-каана.

Побачив Карати-каан монети, а лисиця уже дзявкотить:

– Виявляється, тут гроші застряли? А ми й не помітили! Грошей у нас так багато, так багато, просто нема куди й дівати...

У Карати-каана на лобі проступив піт.

А лисиця стала на задні лапи, через ліву передню хвіст перекинула, правою очі прикрила й каже:

– Ой, великий каан, сором свій куди сховаю? Та хоч і соромно, а скажу. Я не проста лисиця, а лисиця-сваха. Яланаш хоче вашу одну-єдину доньку, красуню Чайнеш, просити... На вроду його зваживши, не змогла йому відмовити – ось прийшла до вас...

Карати-каан навіть посинів од гніву, очі вилупив і як гримне:

– Голову тобі зараз зітну – до хвоста приставлю, хвоста відірву – до шиї пришию!

– Славетний каане! Будь-яку ціну назвіть. Усю нашу білу землю, увесь наш золотий Алтай за красуню Чайнеш до ваших ніг покладемо.

Лисиця-сваха (алтайська казка)

– Нехай прижене Яланаш мені тисячу білих овець,

тисячу червоних биків, тисячу чорних сарликів, тисячу одногорбих верблюдів, сто соболиних шкурок нехай піднесе.

– Чого так мало просите? Яланаш може подарувати значно більше, він своєї худоби не рахує, соболиним шкуркам давно лік згубив. Чи витримає міст, коли наші стада переганяти на ваші пасовиська станемо?

– По цьому мосту сам стопудовий, семиголовий Дельберген на своєму синьому бикові їздить!

– Якші болсин! Бувайте здорові! – сказала лисиця.– Через сім днів наші стада стрічайте, до цього строку нікого на міст не пускайте.

Каан і слова мовити не встиг, а лисиці вже нема.

Коли побігла – ніхто не помітив, куди побігла – ніхто не бачив.

Бігла лисиця, поспішала, на трьох лапах стрибала до стрімкої річки. Прибігла, під міст залізла й заходилася зубами сваї підточувати. Сім діб ні вдень ні вночі не спочивала, працювала.

На восьмий день прибігла до Яланаша:

– Мерщій, мерщій до Карати-каана біжи! Прекрасна Чайнеш на тебе чекає.

– Іти в драному кожусі? Без сорочки?

– Ти тільки на міст зійди, там на мості для тебе гарний одяг лежить.

А сама попереду побігла, щосили репетуючи:

– Дорогу! Дорогу верблюдам! Народ, набік відійти, бики йдуть! Гей, виходьте овець приймати!..

Яланаш іде і сміється:

– Звідки в тебе така спритність, лисичко?

Ступив на міст, – хрясь! – і міст провалився.

– Ой, ой! – завила лисиця.– Худоба загинула, соболині шкурки пропали... Ой, ой, нічого не жаль, урятуйте хоча б Яланаша! Врятуйте, поможіть!..

Богатирі, силачі, алипи і герої на могутніх конях прискакали, в стрімку ріку кинулися, Яланаша витягли, на берег поклали.

Яланаш без сорочки був вродливіший од богатирів у дорогих убраннях, прекрасніший од алипів, що хизувалися коштовними обладунками.

Карати-каан послав Яланашеві соболину шапку, шубу, підбиту жовтим шовком.

Шовкова шуба як сонце жахтить, з-під соболиної шапки зір Яланашів сяйвом тихо струменить. Але підвестись він не сміє, на колінах стоїть.

Донька Карати-каана, прекрасна Чайнеш, до Яланаша підійшла, за праву руку взяла його, підвестися допомогла.

Тут стали весілля справляти, ігрища затівати, м’ясо варити, мед пити.

Один тільки Яланаш не їсть, не п’є.

– Чого зажурився? – смикнула його за полу лисиця.

– Нема на цьому бенкеті ні батька мого, ні матері, ні сімох моїх братів. Ніхто з моєї рідні щастю моєму не порадіє.

– А де ж вони?

– Вони в горах золото і камінь добували, каану зміїному палац зводили. А як роботу кінчили, каан зміїний їх проковтнув. Я один зостався, малий ще був, на роботу не ходив.

– Хто помер, той живим не встане,– зітхнула лисиця.– Але палац той золотий твій буде.

Сім днів у палаці Карати-каана весілля справляли, на восьмий коней засідлали, поїхали до Яланаша.

Лисиця наперед вискочила:

– Я дорогу вкажу, за мною скачіть!

їде Карати-каан на білому жеребці з чотирма вухами, їдуть богатирі на вороних конях. На рудому, як золото жеребці скаче Яланаш. Прекрасна Чайнеш сидить на буланому інохідцеві.

Лисиця-сваха (алтайська казка)

– Гей, люди! – гукає лисиця,– Карати-каан з незчислимим військом скаче сюди! Худобу коліть, соболині шкурки несіть!..

Так горлала, що аж охрипла. Усіх гостей м’ясом нагодувала, соболиними шкурками обдарувала. Втомилася, сердега, та спочивати ще не час. На трьох здорових, на одній кульгавій лапі здерлася вона до золотого палацу зміїного каана.

– Гей, змії! Яланаш з богатирями, алипами й героями сюди скаче, зараз усіх вас переб’є! За матір, за батька, за сімох братів помститися хоче!

Змії виповзли з золотих нір, зі срібних шпар:

– Що нам робити? Як врятуватися?

– Повзіть на скошений луг, сховайтеся в стогу сіна.

Змії всі до одної заповзли в стіг. Зміїний каан глибше од

усіх заповз.

Ударила лисиця кресалом по кременю, викресала іскру, підпалила сіно, стіг спалахнув, отруйні змії всі до одної згоріли.

Побігла лисиця назустріч Яланашу:

– Просимо до вашого золотого палацу! А мені дайте кісточку з м’ясом, якщо не шкода, і я побіжу в ліс до своїх діток.

Взяла кістку й побігла. Більш тої лисиці Яланаш не бачив.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)