Красуня Кункей (казахська казка)

***

Красуня Кункей (казахська казка)

У бідної жінки був один-єдиний син. Пас він якось кіз і побачив у степу табун ланей. Серед них вирізнялася одна – цяткована, з золотими рогами.

Потім він знову кілька разів бачив її. Якось сказав юнак матері:

– Тричі я бачив цятковану золоторогу лань. Хочу спіймати її і відвести до хана. Чи нагородить він мене за це?

Мати відповіла:

– Якщо зумієш спіймати, хан, звичайно, нагородить тебе. Наступного дня зловив юнак цятковану золоторогу лань і

повів її до хана.

Біля палацу зустрів юнака головний візир і зажадав:

– Віддай мені лань!

– Ні! – відповів юнак.– Я віддам її тільки ханові.

Узяв хан золоторогу лань і запитує головного візира:

– Скажи, чим нагородити юнака?

– Нічого йому зараз давати не треба! – відповів головний візир. – Десь на світі є підставка для золоторогої лані. Має вона два крила – одне позолочене, друге посріблене. Стане лань на ту відставку і прикрасить увесь палац. Отож, хай спочатку юнак принесе підставку. Тоді можна буде його нагородити.

І сказав хан юнакові:

– Десь на білому світі існує підставка для золоторогої лані. Має вона два крила – одне позолочене, друге посріблене. Знайди її, і я щедро тебе винагороджу. А не знайдеш – зітну тобі голову.

Засумував юнак. Повернувся додому й розповів матері про ханів наказ.

Мати заспокоїла його:

– Не сумуй, синочку! Я сама піду шукати підставку для зо-лоторогої лані.

Ось іде мати по степу. Бачить – пасеться табун ланей, а недалеко від нього сидить якась бабуся і зашиває щілину в землі. Сіла мати поруч неї й розповіла, куди простує.

Вислухала бабуся й каже:

– Твоєму горю можна допомогти. Недалеко від міста Ми- сира живе майстер. Тільки він один робить підставки для ланей. Дай своєму синові тисячу ділла, і хай він поїде до цього майстра.

Повернулася мати додому. Розпродала кіз, найнялася робітницею до бая і зібрала тисячу ділла. Узяв юнак гроші й пішов шукати майстра, що жив недалеко від міста Мисира. Знайшов його і розказав, яку потрібно підставку для золоторогої лані.

Майстер пообіцяв:

– Я зроблю тобі таку підставку за тисячу ділла.

Віддав юнак гроші, і майстер зробив підставку. Тільки крила були у неї звичайні.

Іде юнак додому. Бачить – стоїть над шляхом високе дерево, а під деревом – дві глибокі криниці. В одній – вода золота, а в другій срібна.

Вмочив юнак одне крило в золоту воду, друге – в срібну і пішов до хана.

Поставив хан золоторогу лань на підставку. Засяяла лань так, що відразу в палаці весело стало.

Запитує хан головного візира:

– Чим же нагородити сумлінного юнака?

– Нічим, – відповів головний візир.– Він ще не достойний нагороди. Треба йому дати ще одне доручення. В далекій країні під землею росте золоте дерево. Хай він знайде його, при-

несе сюди й посадить перед палацом. Тоді можна буде йому віддячити.

І наказав хан юнакові:

– Знайди золоте дерево, що росте під землею, і посади його перед моїм палацом. Тоді я нагороджу тебе.

Пішов юнак шукати золоте дерево.

Іде він кілька днів і зустрічає на своєму шляху старого.

Запитує старий:

– Звідки ти і куди йдеш?

Розповів йому про все юнак.

Старий і каже:

– Я навчу тебе, як дістати золоте дерево. Іди прямо, поки не побачиш високу гору. Коли підійдеш ближче, зустрінеш зайця, що бігтиме з гори. Біжи за ним слідом. Він ускочить до барлогу, і ти ввійди за ним. У барлозі побачиш дві ями. Заєць сховається в ліву, а ти іди у праву. Перед тобою відкриється величезна печера. У ній сидітиме сорок розбійників. Вони захочуть убити тебе, але ти скажи їм: «Я можу в одну мить зварити обід!» Розбійники примусять тебе зварити м’ясо, а самі

наглядатимуть за тобою. Ти поклади м’ясо в казан і вдар по казану оцією залізною палицею.

Старий подав юнакові залізну палицю й веде далі:

– Уранці розбійники залишать тебе в печері самого. В темному кутку ти побачиш білу скриню. Відчини її. В ній стоятиме синя скриня. І її відчини. В скрині лежатиме загорнута в папір сіль. Посоли нею м’ясо, що вариться в казані. Коли прийдуть розбійники, нагодуй їх. Вони відразу помруть. Потім шукай у печері золоте дерево. Коли знайдеш, візьмися руками за стовбур, а ногами уприся в коріння й заплющ очі. Золоте дерево опиниться перед ханським палацом!

Розпрощався юнак із старим і пішов своїм шляхом. Підходить він до кам’яної високої гори. Бачить – з гори біжить заєць. Юнак подався слідом за ним. Утік заєць у барліг, а юнак за ним. У барлозі, як і сказав старий, було дві ями. Заєць сховався в ліву, а юнак завернув у праву. Побачив він величез-ну печеру, а в ній сорок розбійників. Розбійники захотіли вбити юнака, але він сказав їм:

– Я можу в одну мить зварити обід!

Розбійники наказали йому якомога швидше зварити м’ясо, а самі стали за ним наглядати.

Поклав юнак м’ясо в казан і вдарив по казану залізною палицею. М’ясо вмить зварилося.

Здивувалися розбійники, стали радитись між собою і вирішили не вбивати юнака.

Довго жив юнак у печері.

Якось він після обіду міцно заснув. І бачить уві сні старого, який подарував йому залізну палицю.

Старий посварився пальцем і сказав:

– Наївся м’яса й забув про все!

Злякався юнак, прокинувся. Згадався йому ханів наказ.

Почав юнак шукати в печері білу скриню. Знайшов її в най- темнішому кутку. Відчинив її і побачив у ній синю скриню. Відчинив юнак синю скриню. На дні її лежав паперовий пакунок. Розгорнув папір, а в ньому – сіль.

Зачинив юнак скриню, висипав сіль у казан та й чекає на розбійників.

Ось прийшли вони, сіли за стіл і кажуть:

– Подавай м’ясо!

Подав юнак. Наїлися вони та й померли усі.

Почав тоді юнак обдивлятися усі кутки печери і знайшов у найпотаємнішому місці золоте дерево.

Ухопивсь юнак руками за стовбур, а ногами вперся в коріння й заплющив очі.

Скільки минуло часу – невідомо.

Та коли розплющив юнак очі, – побачив себе в саду перед ханським палацом. В промінні сонця палахкотіло золоте дерево.

Прокинувся вранці хан. Підійшов до віконця й бачить – у саду росте золоте дерево.

Зрадів він, кличе візирів і запитує:

– Чим же мені нагородити юнака?

А візири від заздрощів аж позеленіли. Тоді надумали вони звести зі світу юнака – вирядити його туди, звідки немає назад вороття.

Ось головний візир і каже:

– Володарю! Тобі вже багато років, а дітей у тебе нема, В далекому ханстві під самісіньким сонцем живе красуня Кункей. Вона може народити тобі спадкоємця. Пошли юнака, хай привезе він красуню. Якщо виконає цей наказ, тоді можна буде його щедро винагородити.

І вирядив хан юнака в далеке ханство шукати красуню Кункей, яка живе під самісіньким сонцем.

Пішов юнак своїм шляхом і зустрівся невдовзі він з велетнем.

Стоїть велетень, горою бавиться. Запитує він юнака:

– Хто ти, куди йдеш і звідки?

Розповів юнак. Вислухав велетень, а тоді й каже:

– Коли ти шукаєш красуню Кункей, яка живе під самісіньким сонцем, то я піду з тобою!

І пішли вони далі разом.

Ідуть вони, ідуть і бачать джигіта, що лежить на землі.

– Що ти робиш? – запитує юнак.

– Я слухаю, чи не йде юнак, який шукає красуню Кунке У мене такі вуха, що я почую будь-який шерех на землі чи під землею.

Ходімо з нами. Це я шукаю красуню Кункей!

Почимчикували втрьох. Зустрівся їм велетень з надзвичай надутими щоками. У роті в нього було двоє озер води.

Запитує юнак:

– Що ти робиш?

Відповідає велетень:

– Я чекаю юнака, який шукає красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем. Коли він прийде, я піду з ним.

– Я шукаю красуню Кункей! – сказав юнак.

І пішли вони далі вчотирьох.

Невдовзі зустріли скороходця. До кожної ноги його було прив’язано по скелі. Але все одно він біг дуже швидко.

Юнак спитав:

– Куди ти поспішаєш?

Скороходець відповів:

– Я біжу назустріч юнакові, який шукає красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем.

– Тоді ходімо з нами! –

мовив юнак.– Я шукаю красуню Кункей.

І пішли вони далі вп’ятьох. Дорогою трапилася їм крилата мурашка. Вона ніяк не могла вибратися з ями зі своїми малюками.

Юнак допоміг їй, і мурашка сказала:

– Ти врятував нас од смерті. Я ніколи цього не забуду. Якщо тебе спіткає лихо, запали моє крильце, я прийду й допоможу тобі.

Відірвала мурашка одне крильце і подала його юнакові. І пішли друзі далі.

Красуня Кункей, що жила під самісіньким сонцем, була дочкою хана. А жив той хан за високими неприступними горами. Був у нього величезний бурий собака. Якщо хто-небудь ішов до Кункей, бажаючи украсти її, собака чув ворога за два дні

дороги й вибігав йому назустріч. Якими б сильними і численними не були зловмисники, ніхто не міг врятуватися від нього.

Почув бурий собака, що підходить юнак зі своїми товаришами, й вибіг їм назустріч.

Бачить велетень хмару куряви на дорозі. Підняв він одну гору і кинув її на злого собаку. Залишився той собака під горою навіки.

Пішли друзі далі й дісталися нарешті ханського палацу.

Прийняв хан нежданих гостей і почав їх розпитувати, звідки вони і як добилися до його володінь.

– Ми шукаємо красуню Кункей, що живе під самісіньким сонцем!

Спитав хан:

Красуня Кункей (казахська казка)

– Чи не бачили ви бурого собаки?

– Та бігло там якесь цуценя, – сказав юнак. – Але мій друг кинув на нього камінчик, і воно залишилося під ним.

Здивувала хана богатирська сила несподіваних гостей. Хан добре їх прийняв, а наступного дня зібрав своїх підлеглих і влаштував змагання.

– Хто стане переможцем, – оголосив хан народу, – той візьме за дружину мою дочку Кункей.

І виставив хан зі свого боку могутнього бика-борця.

А юнак мовив своєму другові батиру-велетню:

– Якщо переможеш його, Кункей буде нашою.

Підійшов батир-велетень до бика, схопив його за роги й подолав за одну хвилину.

Але хан не дотримав свого слова, натомість знов оголосив:

- Зараз будуть перегони. Хто переможе, той візьме за Дружину мою дочку Кункей.

Хан виставив чаклунку-відьму, а юнак – свого друга скороходця. Почалися змагання. Чаклунка зачарувала скороходця. Заснув той на півшляху, а вона побігла далі.

Каже юнак своєму другові, який міг почути будь-який шерех на землі і під землею:

- Послухай-но, хто біжить попереду.

Приклав той вухо до землі й каже:

- Нашого друга не чутно. Біжить одна чаклунка.

Тоді вдарив юнак залізною палицею об землю. Долинув гул

до скороходця та розбудив його. Дивиться він – нема чаклунки. Помчав скороходець, наздогнав свою суперницю й жбурнув їй в обличчя жменю піску. Заревла чаклунка й давай протирати очі. Залишилася вона на місці, а скороходець прибіг перший.

Знову хан не дотримав свого слова. Заховав він свою дочку й каже:

– Хто знайде Кункей, той стане її чоловіком.

Юнак, який чув будь-який шерех на землі і під землею, нащулив вуха і став прислухатися. Чує він, як красуня вишиває в підземному палаці. Ось вона впустила голку додолу, і це почув джигіт.

Красуня Кункей (казахська казка)

– Ходімо допоможемо їй { знайти голку! – сказав він.

Пішли друзі у підземний палац. Бачить хан, що він програв, і запрошує гостей до палацу. Тут їх ситно нагодували й поклали спати.

А коли гості заснули, хан звелів розвести навколо палацу величезне багаття й спалити батирів.

Прокинулись уночі друзі. Бачать: палац охоплений полум’ям. Розгубилися вони, не знають, що й робити.

Але тут піднявся велетень з надутими щоками й миттю погасив вогонь.

Після цього друзі знову полягали спати.

А хан думав, що його гості давно згоріли. Аж дивиться вранці у віконце й бачить: юнак із друзями спокійно виходить із палацу.

Та не хоче хан здаватися, нову хитрість вигадав.

Зібрав він у своєму ханстві сорок красунь, одягнув їх в однакові сукні й посадив усіх гуртом.

– Хто впізнає з-поміж сорока красунь мою дочку Кункєй, той і буде її чоловіком! – оголосив хан.

Кілька разів пройшов повз красунь юнак, але не міг упізнати, котра з них Кункей.

Згадав він про мурашине крильце і підпалив його.

Мурашка тут як тут! Прилізла вона до ніг Кункей і зупинилася.

Так юнак упізнав Сонячну красуню.

Що лишалося робити ханові? Довелося віддати свою дочку розумному юнакові.

Забрали з собою друзі красуню й пішли додому.

Минуло кілька днів, і першим відстав од них скороходець.

Коли підійшли до великого озера, залишився там велетень з надутими щоками.

Потім одстав джигіт, що чув будь-який шерех на землі і під землею.

А коли підійшли до величезної гори – залишився велетень, що бавився горою.

Так юнак і красуня Кункей опинилися вдвох.

Розповів юнак дівчині, куди він її веде, для кого. Вислухала красуня Кункей його і задумалась, бо дізнавшись про його подвиги, вона встигла полюбити юнака.

Через кілька днів красуня запитала хлопця:

– Чи довго ще нам іти до володінь хана?

- Два дні.

- Тоді йди вперед і перекажи ханові, хай він сам вийде мене зустрічати й візьме з собою головного візира. Ти теж мене зустрічай, але йди позад усіх.

Пішов юнак і переказав ханові слова Кункей.

Хан узяв з собою головного візира й виїхав назустріч красуні.

А Кункей була мудрою дівчиною і знала багато таємниць. Як тільки наблизився до неї хан, вона обернула його на вовка, а головного візира – на лисицю. Вовк погнався за лисицею, а дівчина взяла юнака за руку, і пішли вони до ханського палацу.

Народ відразу проголосив юнака своїм ханом.

Після цього юнак одружився з красунею Кункей і влаштував бучний бенкет.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)