Койлубай (киргизька казка)

***

Койлубай (киргизька казка)

Був собі колись на світі джигіт на ймення Койлубай. По сусідству з ним жили чотири брати, яких прозвали чотирма вовками. Одного року посіяв Койлубай на своєму полі просо. Але четверо вовків, що й собі посіяли просо, не дають йому води для поливу. Засихає Койлубаєве просо. «Поки є ці вовки, я не матиму води. Треба якось налякати їх, прогнати з поля й полити свої посіви», – вирішив Койлубай. Вимазав він багном обличчя, взяв у рота білу ганчірку й заховався на кладовищі біля поля тих братів-вовків. От приїхали четверо вовків, злізли з коней і йдуть у поле. Койлубай як зарепетує: «Рятуйте! Рятуйте!» Вовки поставали, наче вкопані. Виткнувся Койлубай з кладовища – вовки скочили на коней і мерщій навтіки. Койлубай повернув на своє поле воду, добре полив просо, випив бурдюк кумису, що його загубили четверо вовків, і сів спочивати при дорозі. Коли це, дрімаючи, їде верхи мулла в білій чалмі, ще й кобилу веде за повід.

«А покажуся я ще й цьому муллі»,– думає Койлубай. Знову вимазався він землею, на голову намотав онучу, наздогнав муллу, обережно зняв з кобили вуздечку й накинув собі на шию. Трохи пройшов за конем мулли, тоді зупинився й смикнув вуздечку. Здригнувся мулла, оглядається – аж за ним на поводі не його кобила, а якесь страховисько. Злякався мулла, вдарив коня й поскакав у свій аїл.

Упіймав Койлубай ту кобилу й собі поскакав услід за муллою. Під’їхав до юрти, до якої зайшов мулла, та й заходить услід за ним. Поглянув Койлубай на пожовкле обличчя мулли й питає, ніби нічого не знає:

– Чого ви так тремтите, молдоке? Чи злякалися чого?

– Помер тут багатий чоловік. Почитав я над ним коран і дістав від його сім’ї в дарунок кобилу. А дорогою ця кобила перетворилася на страховисько. Як тут було не злякатися, чоловіче? – відповідає йому мулла.

– То нічого, молдоке, – заспокоює Койлубай.– Відпочинете трохи й знайдете свою кобилу.

Та мулла злякано замахав руками:

– Ой, чоловіче, не згадуй мені про кобилу!

Койлубай вийшов з юрти, швидко відвів кобилу додому, тоді повернувся назад і каже муллі:

– Вас шукає якась кобила. Вона й мене питала про вас. Довелося збрехати, мовляв, не знаю, де ви. Але ж брехати – гріх.

– Не журися тим, чоловіче добрий, – лагідно каже йому мулла.– Коли треба збрехати, то й бог не проти.

– Піду подивлюся ще раз, – сказав Койлубай і вийшов надвір. Та одразу назад до юрти й каже:

– Кобила вже з вашим конем розмовляє. Я почув, як вона підмовляла коня: «Якщо їхатиме на тобі, скинь його в провалля». Що робитимемо тепер?

Перелякався мулла та й просить Койлубая:

– Одвези мене, чоловіче добрий, затемно до міста. Якщо врятуєш мене від них, матимеш гарний новий чепкен.

Згодився Койлубай. Посадив він муллу на іншого коня, одвіз його в місто, отримав чепкен і повернувся додому. Тепер Койлубай мав коня й кобилу.

Та якось бай, на ймення Алджан, побачив коня в Койлубая, і він сподобався йому. Щоб забрати коня собі, той і каже Койлубаєві:

– Давай змагатися, хто кого обдурить.

– Що ж, змагатися то й змагатися, – погодився Койлубай

Домовились: видурене не вертається.

– Починаймо,– каже Алджан.

Озирнувся Койлубай та й ударив руками об поли:

– Алджане, я забув гаманець з грошима. Ви ж не станете грати зі мною в борг. Дайте коня – я з’їжджу додому по гроші.

– Бери та скоріше вертайся,– дав Алджан коня Койлубаєві.

Трохи від’їхав Койлубай, повернувся назад і каже:

– Обдурив я вас, Алджане, тож кінь тепер буде моїм.

Якось улітку – саме косили сіно – попросив Койлубай в

Алджана кумису, але той поскупився, не дав чоловікові вгамувати спрагу. Вирішив Койлубай помститися жадібному баєві. Якось опівдні зайшов він до бая. В юрті не було нікого. Алджан спав собі у затінку юрти. Зайшов Койлубай у юрту, розшукав бурдюк з кумисом і хлюпнув собі у велику чашку так, що полилося через край. Випив, налив іще раз, аж на долівку потекло.

Прокинувся коло юрти Алджан.

– Геть звідси! Геть! – загукав він і кинувся до входу в юрту.

Койлубай швиденько допив кумис, заховався за перегородку й загарчав по-собачому. Забіг у юрту й Алджан. Почувши, що гарчить собака, він вискочив по дубця. Койлубай тим часом підняв кереге, виліз із юрти й заходився косити сіно.

Повернувся Алджан з дубцем, дивиться – у юрті нема нікого. Кличе він Койлубая й каже йому, пригощаючи кумисом:

– Якась чудасія зі мною сталася.

– Яка чудасія? – питає Койлубай.

– Ліг я собі під юртою й дрімаю. Аж чую – проліз у юрту собака і хлебче молоко. Забіг я в юрту вигнати пса, а він як гаркне на мене. Поки я вибіг по дубця, собака із юрти зник. Але молока не чіпав ніхто – собака собі наливав кумису. Чудасія та й годі,– каже Алджан.

– Ви бачили пса на власні очі? – питається Койлубай.

– Звичайно, бачив, хіба ж я брешу? Здоровенний такий собацюра.

– Е-е, це, здається мені, неспроста. Є в цьому щось таємниче, – дивується Койлубай, вдаючи, що й сам злякався.

Страх охопив й Алджана, не може він залишатися сам.

– Ой, Койлубаю, – припрошує він, – приходь сьогодні до мене в гості, я приготую смачну баранину.

Погодився Койлубай і ввечері завітав до Алджана. Той і справді зарізав баранця, поставив самовар. Так Койлубай примусив скупого бая годувати його смачною бараниною й поїти гарячим чаєм.

Койлубай незабаром скосив своє сіно і повернувся в аїл.

* Кереге – дерев’яна решітка циліндричної частини юрти.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)