Кіт і лисиця (російська казка)

***

Кіт і лисиця (російська казка)

Жив собі чоловік; у нього був кіт, тільки такий бешкетливий – просто біда! Набрид кіт чоловікові. Думав-думав він, узяв кота, посадив у мішок, зав’язав і поніс до лісу. Приніс і кинув його в лісі: хай пропадає! Кіт ходив-ходив і надибав хатину, в якій лісник жив; заліз на горище і лежить собі, а захоче їсти – піде лісом пташок і мишей ловити, наїсться вволю і знов на горище, і горя не знає!

Якось пішов кіт гуляти, а назустріч йому лисиця, побачила кота і дивується: «Скільки живу в лісі, а такого звіра не бачила». Уклонилась коту і питає:

– Скажи, добрий молодцю, хто ти такий, як сюди забрів і як тебе звати-величати?

А кіт настовбурчив шерсть і каже:

– Я із сибірських лісів присланий до вас управителем, а звати мене пан Коцький.

– Ах, пане Коцький, – каже лисиця, – не знала про тебе, не чула; ходімо до мене в гості.

Кіт пішов до лисиці; вона привела його в свою нору і стала пригощати різною дичиною, а сама розпитує:

– А що, пане Коцький, чи одружений ти?

– Ні, – каже кіт.

– А я лисиця-дівиця, візьми мене заміж.

Кіт погодився, і почався у них весільний бенкет.

Наступного дня вирушила лисиця роздобути харчів, щоб було чим з молодим чоловіком жити; а кіт удома лишився. Біжить лисиця, а назустріч їй вовк трапився і почав до неї клинці підбивати:

– Де ти, кумасю, пропадала? Ми всі нори обшукали, а тебе не бачили.

– Пусти, дурню! Чого залицяєшся? Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер заміжня.

– За кого ж ти вийшла, Єлизавето Іванівно?

– Хіба ти не чув, що до нас із сибірських лісів присланий управитель пан Коцький? Я тепер його дружина.

– Ні, не чув, Єлизавето Іванівно. А як би на нього поглянути?

– О-о! Пан Коцький у мене такий сердитий: коли хтось йому не до душі – відразу ж з’їсть. Ти дивись, приготуй барана і принеси йому на поклін; барана поклади, а сам сховайся, щоб він тебе не побачив, а то, брате, буде непереливки!

Вовк побіг по барана.

Іде лисиця, а назустріч їй ведмідь і почав до неї залицятися.

– Що ти, дурню клишоногий, чіпляєшся? Я раніше була лисиця-дівиця, а тепер заміжня.

– За кого ж ти, Єлизавето Іванівно, вийшла?

– А за того, кого прислали до нас із сибірських лісів управителем, звати пан Коцький, – за нього вийшла.

– А чи можна на нього поглянути, Єлизавето Іванівно?

– О-о! Пан Коцький у мене такий сердитий: коли хтось йому не до душі – відразу ж з’їсть! Ти йди, приготуй вола і принеси йому на поклін; вовк барана хоче принести. Та дивись: вола поклади, а сам сховайся, щоб пан Коцький тебе не побачив, а то, брате, буде непереливки!

Ведмідь поплентався по вола.

Приніс вовк барана, зідрав шкуру і стоїть, задумавшись; дивиться – і ведмідь лізе з волом.

– Здрастуй, брате Михайле Івановичу!

– Здрастуй, брате Левон! Що, не бачив лисиці з чоловіком?

– Ні, брате, давно чекаю.

– Іди, клич.

– Ні, не піду, Михайле Івановичу! Сам іди, ти сміливіший за мене.

– Ні, брате Левон, я не піду.

Раптом не знати звідки – біжить заєць. Ведмідь як крикне йому:

– Ходи-но сюди, куцохвостий чорте!

Заєць злякався, прибіг.

– Ну що, куцохвостий, знаєш, де живе лисиця?

– Знаю, Михайле Івановичу!

– Іди мерщій і скажи їй, що Михайло Іванович з братом Левоном Івановичем давно вже готові, чекають тебе з чоловіком, хочуть поклонитися бараном і волом.

Заєць щодуху почухрав до лисиці. А ведмідь з вовком стали думати, де заховатися. Ведмідь каже:

– Я полізу на сосну.

– А мені що робити? Куди мені подітися? – питає вовк. – Я ж на дерево ніяк не залізу! Михайле Івановичу! Заховай, будь ласка, куди-небудь, зарадь горю.

Ведмідь поклав його в кущі, притрусив сухим листям, а сам заліз на сосну, на самісіньку верхівку, і позирає: чи не йде пан Коцький з лисицею?

Заєць тим часом прибіг до лисичої нори, постукав і каже лисиці:

– Михайло Іванович з братом Левоном Івановичем просили сказати, що вони давно готові, чекають тебе з чоловіком, хочуть поклонитися вам волом і бараном.

– Іди, куций! Зараз прийдемо.

От іде кіт з лисицею. Ведмідь побачив їх і каже вовку:

– Ну, брате, іде лисиця з чоловіком; який же він малий!

Прийшов кіт і враз накинувся на вола, шерсть на ньому настовбурчилася, і почав він рвати м’ясо зубами й лапами, а сам муркоче, ніби сердиться: «Мало, мало!». А ведмідь каже:

– Малий, а ненажера! Нам учотирьох не з’їсти, а йому одному мало; певно, й до нас добереться!

Закортіло й вовкові поглянути на пана Коцького, та крізь листя не видно! І почав він розгрібати сухолист над очима, а кіт почув шурхіт, подумав, що то миша, та як кинеться і вчепився кігтями вовкові просто в морду.

Вовк підскочив, ноги на плечі і як дав драла! А кіт сам злякався і кинувся на дерево, прямісінько туди, де ведмідь сидів.

«Ну, – думає ведмідь, – побачив мене!» Злазити нема коли, то він поклався на Божу волю і як гепнувся з дерева на землю, усі печінки поодбивав, підвівся – і навтьоки! А лисиця вслід кричить:

– От він вам всипле! Заждіть!

Відтоді всі звірі стали боятися кота, а кіт з лисицею запаслися м’ясом на всю зиму і стали собі жити-поживати, і тепер живуть, хліб жують.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)