Казка про старого козака, рудого чорта, чотири роги і Козацький рід (Лірник Сашко)

***

Казка про старого козака, рудого чорта, чотири роги і Козацький рід Колись давно жив собі у Сабадаші старий козак Мехтод. Так собі добре жив, заможно. Мав гарну хату на дві половини, пасіку, сяке-таке господарство, коника, корову – одне слово, хазяїн на всю губу. Жив він на околиці села – якраз ото, де дорога повертає попід Гандреєву вербу та на Охматів над самісіньким лісом.

Добрий чоловік був Мехтод – жінку любив, коли-не-коли її слухав, до роботи не силував, а так, як сам працює з ранку до ночі, то й вона з ним.

Народився у них синочок. Назвали його Семеном, а за кумів узяли Віника і дядька Тимухтея. Підріс Семенко, батько його козацьких звичаїв навчив, у школу віддав, а як уже в колодочки вбився, то під горщика обстриг і на Січ відправив – до Бузівського куреня, та звелів, щоб кошового слухав.

От якось перед Різдвом жінка Мехтодові й каже:

– Агов, чоловіче, чи ж ти не знаєш, що у нас дрова скінчилися – уже нема й патичка, щоб у піч стромити?! Скоро кабанчика колоти, ковбаси шкварити, а ти і в вус не дмеш? Ану, до-ста на печі лежати – гайда до лісу по дрова!

Запряг Мехтод конячину у сани та й потяг по снігу до лісу. Заким дерево сухе вибирав, заким рубав його, заким на цурпалки його чепуляв, заким на сани складав – уже й посутеніло. Коли давай назад повертати, аж за ним і сліду немає – ні дороги, ні стежки: самі дерева стіною стоять.

Блукав, блукав Мехтод – біда, не може з лісу вийти. Уже й кінь притомився, уже й зовсім темно стало, та ще й віхола зірвалася. Стало Мехтодові лячно, а тут ще й вовки завили – доведеться пропадати. Ні рушниці, ні шаблі Мехтод з собою не взяв, а сокирою та пилкою від вовків не відбитися. Почав Мехтод коня поганяти, а той ледве дибає.

– Ой, – каже Мехтод, – коли б якийсь чорт мене звідси вивів, то, здається, все б за те віддав…

Тільки сказав – як тут-таки з-за сухого дуба вискакує чорт. Худий, рудий і рогатий.

– А що, – питає, – заблукав, козаче?

– Та заблукав, матері твоїй перековінька, – каже Мехтод.

– А як виведу тебе з лісу, то що даси? – питає чорт.

– Я б тобі, гемонському синові, гарних різок би дав, та біда змушує. Кажи, що хочеш.

– Віддай мені, Мехтоде, те, що в тебе дома з’явилося, поки тебе не було.

Замислився Мехтод, – добрий хазяїн все у своєму хазяйстві знає. Що ж там нового може за день з’явитися? Хіба у курки яйце знайшлося – так яйця не шкода.

– Добре, – каже Мехтод, – віддам.

– Гляди, – застерігає чорт, – пам’ятай своє слово. Я по обіцяне завтра прийду.

На цьому слові чортяка шатнувся, крутнувся, колесом прокотився і зник. І враз дорога з’явилася, і дерева розступилися, і сніг перестав падати.

Дивиться Мехтод – аж він із саньми все по колу кругом дуба їздив. То йому чортяка очі відводив. Подався Мехтод додому, а вдома жінка на воротях стоїть.

– Де ж ти, чоловіче, вештаєшся? Мерщій до хати! Радість у нас – синок із Січі на святки приїхав!

Мехтод так і обімлів. Це ж він рідного сина нечистому пообіцяв!

Син радіє, батька обіймає, гостинці дарує, а Мехтод світу білого не бачить, не знає, як і сказати про біду.

«А, – думає, – не скажу нічого – може, дасть Бог, усе обійдеться».

Повечеряли чим Бог послав, погасили каганець, та й спати полягали.

А вночі хтось під вікном шепоче:

– Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо горе буде!

Мехтод до вікна, а жінка каже:

– Лежи, чоловіче, чого підхопився?

– Таж хтось у вікно стукає, – відповідає Мехтод.

– То тобі ввижається – усе тихо! – заспокоює його жінка.

Нічого Мехтод їй не розповів і ліг спати. А на ранок до стайні – аж там кінь здох. Мовчить Мехтод цілий день, все думає, що його робити?

Знову вночі хтось під вікном гукає:

– Мехтоде, а віддай-но, що обіцяв, бо гірше буде!

– Жінко, чи ти щось чуєш? – питає Мехтод.

– Та ні, чоловіче, все тихо. А хіба що?

– Та так, вчувається.

Знову Мехтод їй нічого не розповідає. Зранку до хліва – аж корова здохла. Заплакав Мехтод – розповів, яка його біда спіткала.

– Що ж робити маємо? – бідкається.

– А що ж, – утішає його Семен, – ведіть мене, тату, до лісу – де ж це бачено, щоб козак та чорта злякався?

Надяг Семен шапку, взяв у кишеню люльку і папушу тютюну та й подався з батьком до лісу. А під дубом чортяка дожидається – зуби щербаті шкірить:

– А що, Мехтоде, таки привів сина? Ото як би ще й сьогодні тебе з сином не було, то уже на ранок і ти неживий був би!

Походив чортяка кругом Семена, подивився на нього з усіх боків.

– Гарного слугу матиму – каже.

А Семен у вуса сміється:

– Служити, то й служити. Але давай домовимося, що буду я у тебе доти, доки сам мене не виженеш, а за службу даси торбу червінців!

Зрадів чорт, кривенькі ручки потер:

– Оце, козаче, будеш у мене, допоки твого віку стане, а грошики мої цілі залишаться!

Усміхнувся й собі Семен, батька поцілував:

– Не журіться, тату, скоро вдома буду!

Та до чорта:

– Ну, веди вже, куди там хочеш!

Потяг чортяка Семена у дупло, що в старому дубі чорніє. А там драбина довжелезна аж під землю йде.

Спустилися вони до чорта у підземний світ. Дивиться Семен – небо червоне, в озерах вода чорна, дерева сухі і покручені, сіркою смердить – ну чисто як ото в Жашківській корчмі після злодійського ярмарку.

Веде чортяка до своєї хати, а хата вся облуплена, стріха дірява, тин поваляний – тільки чортенята бігають туди-сюди, як мишенята. А скільки їх там – чи сотня, чи дві, то тільки жінка чортова знає. А жінка у чорта таки непогана молодичка – на пічці кашу із кізяків варить та кописткою помішує.

– Оце, – каже чорт Семенові, – лишаю тебе тут. Я піду до людей біду робити, а ти дітей моїх глядітимеш. Та пильнуй добре, бо я скоро повернуся та подивлюся, як ти справляєшся.

Подався чорт нагору – треба ж йому до Різдва встигнути шкоди наробити чесним людям. Довго чортяка по всьому світу товкся, нарешті додому під землю заліз. Коли дивиться – що то за біда? – сидить козарлюга на горбочку та люлечку палить, а чортенята кругом нього як на муштрі шпацирують. Чистенькі, вмиті, під горщик обстрижені, ще й козацьких пісень співають та Семена паном сотником величають!

Чортяка аж запінився від злості:

– Що ж це ти наробив? Чого їх навчив?!Казка про старого козака, рудого чорта, чотири роги і Козацький рід-1

Що з них далі буде?! Не годен ти, козаче, чортових дітей доглядати, гайда до чорної роботи – дрова рубатимеш!

Посміявся Семен, та й подався по дрова.

Чекав, чекав чортяка, уже й пічка вихолола, а козака з дровами немає. Побіг чорт шукати Семена – аж той собі спить під кущиком.

– Чого це ти дрова не рубаєш? – репетує чорт.

– А того, що це не козацька робота, – каже Семен, – у нас для палива свої січові дрова є.

– А то ж які? – питає чорт.

– А ось які, – дістає Семен порохівницю.

– Так горять, що не загасиш!

– А даси? – питає чорт.

– Чом не дати доброму чоловікові? На, тримай.

Вхопив чорт порохівницю та й мерщій додому, пічку топити січовими дровами.

Іде Семен поволеньки позаду, коли чує – загриміло, задвигтіло, заревіло! Дивиться Семен – по небу червоному пічка летить та вогнем дише, а за нею казан із кізяками перекидається. Добре козацькі дрова бабахнули!

Приходить Семен до хати – чорт у сажі, чортиха у сажі, чортенята у сажі – геть усі замурзані.

Чорта аж тіпає від злості, а вигнати козака не може – грошей шкода.

– Ну, козаче, тепер тебе під нагляд жінці своїй лишаю, – каже чорт, – вона вже тобі байдикувати не дасть! А я тим часом ще по світу побігаю, капості людям пороблю!

Знов чортяка додому вертає – аж раптом голова засвербіла, та так, що несила терпіти! Мац-мац чорт за голову – що за біда – замість двох, та чотири роги виросло! Що це там козак з чортовою жінкою робить?!

Швиденько чорт – до дупла, до драбини, до хати – а хати і не пізнає! Біленька, чепурненька, синьою фарбою підмальована, свіжою соломою вкрита, новеньким тином обгороджена. А на дверях картинка намальована: козак Мамай чорта довбнею попід хвіст цідить!

Чорт – до хати, а його жінка на поріг не пускає.

– Ти, сякий-такий сину, чого сюди приперся?! Я триста років з тобою одружена, а такого щастя, як з козаком, не мала! Ось він – за день лад навів, а ти що вдома робиш? Ану геть з хати!

А козак сидить край столу, варенички наминає та у вуса сміється.

Бачить чорт, що непереливки – козак замість нього хазяйнує.

– А знаєш, Семене, – каже чорт, – мені уже наймита не треба, ішов би ти додому.

– Не піду, – каже козак, – мені й тут добре. Та й не заплатив ти мені за роботу.

– Заплачу, заплачу! – кричить чорт. – Тільки йди вже звідси, бо ти мені жити не даєш!

– Гаразд, – каже Семен, – давай торбу червінців та ще й коня з коровою віддавай.

Іде бідолашний чорт, тягне торбу червінців, на налигачі веде корову з конем. А Семен за ним суне, посвистує та приказує:

– Ото гарно погостював у чорта, шкода, що мало!

Притяг чортяка добро до Мехтодової хати, хотів був якусь капость вчинити, коли раптом дзвін як задзвонить!

– Ой лихо! – злякався чорт. – Уже Різдво надійшло, треба тікати!

Побіг чорт у ліс – дзвін за ним, чорт у корчі – дзвін за ним, чорту болото – дзвін за ним! Коли озирнувся, а то гемонський козарлюга йому до хвоста коров’ячого дзвоника вчепив.

Злазить чорт обідраний, брудний по драбині під землю – аж удома тільки жінка його сидить, а чортенят і близько немає!

А Семен поколядував вдома, розговівся, відпочив, та й знову на Січ подався. Їде верхи на коні, сміється та й співає:

Ще такого не було

У нашому лісі –

Чортенята всі із дому

На Січ подалися!

А хто чув, то передайте

Усьому народу,

Що не буде переводу Козацькому роду!

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)