Ясновидець (казахська казка)

***

Ясновидець (казахська казка)

У сиву давнину жив у далекому аулі бідняк. Нічого в нього не було, окрім лисячого малахая та коня-інохідця. Малахай уже геть зносився – дірка на дірці, зате кінь був такий, що не було йому рівного в усьому світі: сонце заздрило його красі, вітер заздрив його бігові.

В іншому аулі жили два багатії – старші брати цього бідняка. Мали вони тридцять табунів коней, тридцять отар баранів, тридцять кибиток, напханих килимами, посудом та зброєю.

Але все їм було не в радість. Вони не могли забути ні на хвилину, що їхній найменший брат має коня, найкращого у світі, і тільки й думали про те, як би цього коня вбити.

Одного разу бідняк надів свій дірявий малахай, стрибнув на коня і поскакав до братів.

Як побачили його брати, – відвернулися, лиця їхні почорніли від злості. Бідняк поклонився їм низько та й каже:

– Брати, хочу я найнятися в батраки, та кінь зв’язав мені руки. Чи не візьмете ви його до осені в свої табуни? Вам од нього шкоди не буде, а з мене звалиться клопіт. Восени ж я вам заплачу за послугу.

Багатії перезирнулися, підморгнули один одному і відповідають біднякові привітно й ласкаво:

– Ми, брате, завжди раді тебе виручити. Хай іде твій кінь до нашого табуна і гуляє до осені. І плати нам за це ніякої не треба.

Подякував бідняк братам, відвів коня до табуна, а сам, задоволений і веселий, повернувся додому.

Минула весна, настало літо. Бідняк добре працював і не журився: сам не голодував і за коня був спокійний.

Та якось прибіг до нього невідомий і сказав, що хоче повідомити йому по секрету щось важливе. Бідняк пішов за ним, і коли вони залишились сам на сам, невідомий назвався табунником його братів і сказав:

– Послухай, друже, – біда: конає твій іноходець. До смерті заїздили його твої брати – не протягне він, певно, й трьох днів. Шкода мені стало тебе, то я й прийшов сказати тобі про це. Тільки ж ти не підведи мене. А почнуть тебе питати, хто тобі сказав правду, ти відповідай: «Я – ясновидець, мені все відомо, що діється на світі».

Сказав і пішов. А бідняк гірко заплакав і відразу ж подався до братів.

Він зустрівся з ними на шляху і, плачучи, почав соромити їх і докоряти:

– Брати, як вам не соромно кривдити беззахисного бідняка? Що я вам зробив поганого, за що ви занапастили мого коня.

Багатії зрозуміли, що бідняк знає все, і почали відмовлятися:

– Ти, мабуть, збожеволів чи п’яний, що таке мелеш. Кінь твій живий-здоровий і ходить у наших табунах.

– Ні, брати, – сказав бідняк, – не обдурюйте мене: ви до смерті заїздили мого коня, і він не протягне й трьох днів.

– Та хто тобі сказав про це? – спитали багатії.

– Мені ніхто нічого не казав, бо я став ясновидцем і тепер знаю все, що робиться на світі,– відказав бідняк.

Довкола братів почали збиратися люди, і всім цікаво було дізнатися, про що йде у них суперечка.

Бідняк повторив усе, що розповів йому табунник, і юрба подалася до табунів багатіїв, щоб перевірити, чи не зводить наклепу він на братів. Коли люди прийшли на місце, то побачили, що бідняк казав правду: кінь, ледве живий, лежав на землі, тяжко дихав, боки його були вкриті ранами.

Тоді люди, обурюючись і погрожуючи, почали вимагати, щоб багатії віддали бідняку замість інохідця десять своїх кращих скакунів.

Багатії змушені були підкоритися загальному вироку. Але з того часу їхня ненависть до брата стала ще більшою, і вони лиш чекали нагоди, щоб йому помститися. І незабаром така нагода трапилася.

Одного разу в хана тієї країни зник величезний золотий злиток, якому не було ціни.

Хан дуже зажурився, дізнавшись про це, і наказав оголосити по своєму ханству, що всякий, хто покаже, де сховано золото, дістане в нагороду тисячу добірних баранів і триста дійних лошиць.

Коли чутка про це дійшла до багатіїв, вони прибули до хана й сказала йому:

– О великий хане, у нас є молодший брат, який раптом став ясновидцем і знає, що діється в світі. Ми чули, як він хвалився перед своїми друзями, що міг би в одну ніч розшукати злодія, та тільки не хоче тобі догоджати. Ось пригрози йому смертю, і злиток до світанку буде в твоїх руках.

Хан повірив братам і наказав привести бідняка.

Коли прийшов бідняк, хан сказав:

– Кажуть, ти називаєш себе ясновидцем... Я хочу переконатися, чи це справді так. Знайди до світанку злиток, який украли у мене, і я зверх обіцяної нагороди дам тобі ще й караван верблюдів. Якщо ж ти не виконаєш мого наказу, – я звелю прив’язати тебе до хвоста скаженого коня... Зрозумів?

Бідняк відразу ж здогадався про хитрощі братів і, тремтячи від страху, сказав ханові:

– О великий хане, накажи, щоб твої слуги поставили для мене в степу кибитку. Я переночую в ній сам, проказуючи необхідне заклинання, і, можливо, до світанку я знайду твоє золото.

А сам подумав: «Хай поставлять мені кибитку в степу, а я вночі з неї втечу».

І ось звели для бідняка серед степу багату кибитку, і він залишився в ній сам. Тільки-но настала ніч, він насунув на голову малахай і став обережно наближатися до виходу.

В той час мимо проходив злодій, що вкрав ханський злиток. Він побачив багату кибитку і вирішив, що в ній можна чимось поживитися. Бідняк, не довго думаючи, навалився на нього зверху і схопив за горло.

Тоді злодій почав його благати:

– Пожалій мене і відпусти на волю, я дам тобі злиток золота, який украв у хана.

– Гаразд, – сказав бідняк,– я відпущу тебе, але ти скажи, де це золото.

– Іди звідси прямо на схід, і ти побачиш високий курган, а на ньому великий чорний камінь. Під тим камнем ти й знайдеш дорогоцінний злиток.

Бідняк відпустив злодія і відразу ж поїхав до хана.

Він повів хана на схід, а за ними їхала уся ханська когорта.

Коли вони дісталися до чорного каменя, бідняк наказав слугам рити землю, і ті відкопали злиток.

– Е-е-е, – сказав хан біднякові,– ти й справді ясновидець.

Він на радощах звелів видати біднякові тисячу баранів, сто дійних лошиць, караван верблюдів і дозволив йому повернутися до себе додому.

Незабаром той самий злодій украв у хана улюбленого скакуна. Хан аж захворів од горя. Він знову розшукав бідняка і звернувся до нього з такими словами:

– Якщо ти справді ясновидець, то скажи, де мій кінь, і я обдарую тебе вдвічі щедріше, ніж минулого разу. Якщо ж ти відмовишся відповісти або скажеш неправду, – я накажу відрубати тобі голову, а твоє тіло викинути у степ вовкам.

Ясновидець (казахська казка)

Бідняк аж затремтів од страху, але не посмів заперечити ханові, тільки попросив знову поставити йому в степу кибитку. Хан виконав його прохання.

Залишившись на самоті, бідняк почав роздумувати, як би йому врятуватися від смерті. Так він, у розпачі, просидів до півночі, а опівночі крадькома вийшов з кибитки і кинувся бігти світ за очі. Так він забрався у глуху ущелину між двома високими горами і тут у знемозі впав під деревом і заснув міцним сном.

У цю ж ущелину прискакав на ханському коні злодій. Обдивившись навколо, він переконався, що тут йому нікого боятись, і вирішив залишитися в ущелині до ранку.

Злодій прив’язав коня до дерева, а сам, не помітивши, що тут спить людина, ліг і захропів на всю ущелину.

Бідняк прокинувся від того страшного хропіння і довго не міг зрозуміти, хто це хропе. Нарешті бідняк побачив недалеко від себе знайомого злодія і ханського коня. Серце його застукало від радості і страху.

Обережно звівшись на ноги, він одв’язав коня, стрибнув на нього й, гикнувши, помчав до ханської кибитки.

Ранком хан почув кінський тупіт, вибіг з кибитки і, побачивши під бідняком свого улюбленого коня, ніяк не міг повірити своїм очам. І тільки як підійшов до коня, а кінь заіржав, хан переконався, що це його скакун. На радощах хан звелів негайно видати біднякові все, що йому обіцяли, і в знак особливої ласки запросив його випити з ним чашку кумису.

Слуги винесли з кибитки для хана шовкові подушки і подали йому золоту чашу. А бідняк сів прямо на землю осторонь хана, і слуги налили йому в дерев’яну чашку свіжого кумису, наполовину розбавленого овечим молоком.

Коли хан випив майже весь свій кумис, в його чашку вскочив великий коник. Хан хотів спіймати його, але коник з-під самих пальців виплигнув на землю. Хан хотів придавити його долонею, але він знову вскочив у чашку. Тут хан і спіймав коника, затиснув у кулаці.

А бідняк нічого цього не бачив.

– Гей, ясновидцю, – сказав хан бідняку, – хочу тебе перевірити востаннє: скажи, що в моїй руці?

«Ну,– подумав той, – ось я і влип, тепер мені не буде від хана пощади». І він, тяжко зітхнувши, голосно сказав самому собі:

– Два рази рятувався, а на третій – смерть знайшов.

А хан подумав, що він говорить про коника.

– Молодчина, ти відгадав! – сказав хан і відірвав конику голову. Він довго сміявся над вигадливою відповіддю бідняка, а потім обдарував його подарунками і відпустив додому.

З того часу бідняк назавжди позбувся нестатків, а брати-багатії, дізнавшись про його удачу, не перенесли цього і померли від заздрощів.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)