Яртигулак знайшов батька й матір (туркменська казка)

***

Яртигулак знайшов батька й матір (туркменська казка)

Було таке чи й не було, а жив собі один дід. Змолов якось він у млині борошно та й везе додому. Сам сидить на віслюкові, а мішки поскладав на верблюда. Цілий день їхав пустелею, від одного піщаного горба до другого, а села все не видно. Така це була дорога навіть пташка не знала, де їй край, а вітер не відав, де закінчується пустеля.

Їхав дід, їхав та й заспівав пісню, довгу, як його життя, а сумну, як його думи, через те що він був уже старий, борода стала біла, мов оберемок бавовни, та не мав дід сина – поради на старість. Про що він думав, про те й співав:

Ой синочка б мені мати –

Хоч такого, як мізинчик,

З личком, мовби квітка маку,

Щоб, як сонце, був грайливий,

Працювати щоб любив він,–

Був би я тоді щасливий.

Коли чує дід, хтось його гукає:

– Гей, ата-джан! Не маєш сина– візьми мене.

Здивувався старий, зупинив віслюка та й дивиться під ноги, але там тільки сухі кущики верблюдячих колюків на вітрі коливаються.

Гукає старого знову той самий голос:

– Хочеш побачити орла – не дивися додолу!

Звів дід очі до неба, але й там нічого не побачив. Голос іще дужче кличе:

– Гей, ата-джан, хто ж шукає барса в хмарах? Тоді старий почав благати:

Яртигулак знайшов батька й матір (туркменська казка)

– Годі тобі ховатися! Вийди до мене!

Йому дуже хотілося побачити свого синочка. І раптом він побачив, як із вуха верблюда визирнуло ма

лесеньке хлоп'яточко. Воно весело зиркнуло на діда й промовило тонісіньким голосочком:

– Я тут! Ти бачиш мене? Будь ласка, допоможи мені вилізти звідси, а то ще задихнуся.

Дістав дід хлопчика з вуха та й посадив собі на долоню – такий маленький він був. Голова у його синочка була гладенько поголена, як у всіх туркменських хлопчиків, а за вухами стирчали дві туго заплетені кіски.

– Як же тебе звати? – лагідно запитав дід малого.

– Називай мене як хочеш! – жваво відповіло хлоп'я й почало переплітати свої кіски, та так спокійно, ніби сиділо не на долоні, а вдома на м'якенькому килимі.

– Який же ти маленький! – похитав головою старий.– Ти як половина верблюжого вуха.

Хлопчик глянув на старого й засміявся:

– Отак мене й називай! Це мені до вподоби!

І дід назвав хлопчика Яртигулак.

– Ти дуже славний, Яртигулак,– зітхнув дід,– але чи станеш ти мені помічником на старість? Ти такий маленький!

Синок моргнув батькові й сказав:

– Ата-джан, діамант який маленький, а за нього віддають сотню великих верблюдів. Але мене, тату, не віддавайте й за тисячу верблюдів, бо я принесу у вашу хату щастя й талан.

З цими словами Яртигулак схопився на ноги й крикнув на віслюка, що тим часом задрімав:

– Гей, та гей же! Вези нас хутчій додому, бо в моєї матері плов перевариться!

Віслюк прокинувся, і вони рушили в путь.

Хай вони собі їдуть, а ти слухай, що було із старою.

Вона сиділа посеред двору на білому ліжнику і ткала килим. Зав'язуючи вузлики, баба думала про своє горе. А коли в людини горе, то вона або плаче, або співає. Отож баба співала:

Ой синочка б мені мати –

Хоч такого, як мізинчик,

Килим ткати йому сіла б,

Щоб палав, мов квітка маку,

Ніби сонячний промінчик

На блакитнім небосхилі.

Коли дивиться баба, аж їде її дід на віслюкові й кричить:

Яртигулак знайшов батька й матір (туркменська казка)

– Щастя приходить і до молодих, і до старих. Оце ж і до нас завітало. Я привіз тобі сина!

– Навіщо ти смієшся з нашого горя? – розгнівалася стара.

– А чому б оце долі не потішити й нас та не подарувати нам маленького синочка? – відповів дід і показав хлопчика.

Яртигулак сидів між вухами верблюда й зиркав, запишавшись, на батьків.

Глянула баба на синочка та й руками сплеснула:

– Ой, синку, який же ти гарнесенький, який рум'яний!

Вона взяла хлопчика в руки й не могла ним натішитися. Примовляла найпестливіші слова, називала його то рум'яним яблучком, то своїм верблюденятком.

А потім запитала:

– Чому ти тільки такий маленький?

– Не журися, апа-джан, маленькому синочкові менше треба шовку на халат! – відповів Яртигулак.

Увечері покликала баба сусідок на уме, приготувала вечерю. Наварила плову, напекла пампушок і поставила на стіл велику миску з родзинками та шматочками солодкої дині.

Цілий вечір співали сусідки під звуки дутара. А співаючи, пошили хлоп'яті три халати – з маленької хусточки, шапочку – з коробочки бавовни та черевички із шкіри курчати.

Вони одягли Яртигулака, подивилися з одного боку, потім з другого, сплеснули в долоні й засміялися:

– Оце справжній джигіт!

Яртигулак віддав батькам чолом і статечно промовив:

– Дякую вам за турботу. Тепер ви відпочивайте, а я хазяйнуватиму.

* Ата-джан – любий татку, букв, «тату – душа моя».

* Яртигулак – половина вуха.

* Апа-джан – люба матусю, букв, «матусю – душа моя».

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)