Яртигулак та розбійники (туркменська казка)

***

Яртигулак та розбійники (туркменська казка)

Якось завітав до Яртигулакового батька гість з далекого краю – славнозвісний караван-баші. Гостя посадили посеред двору на найбільшому й найм'якшому килимі.

– За довгі роки моїх мандрів,– сказав гість,– я не надбав маєтків, не наскладав золота. Є в мене єдине добро – білий віслюк, мій товариш і помічник. Разом з ним я виходив усі шляхи від славного Хорезму до прадавнього Харасану, і він так добре запам'ятав їх, що тепер сам знаходить дорогу серед піщаного моря пустелі. Нагодуйте ж його і прив'яжіть на ніч у надійному місці.

– Будь певен, друже,– сказав батько,– що в нашому аулі ніхто не скривдить твого помічника. Я прив'яжу віслюка за дувалом і накажу моєму синові, щоб постеріг.

Яртигулак став пильнувати білого віслюка, а той скуб собі травицю біля дувала.

Яртигулак дуже пишався тим, що йому доручили стерегти такий скарб. Він умостився на дувалі і безтурботно розгойдував ногами–йому було перед ким вихвалятися: до двору Яртигулака збіглися діти всього аулу. Вони милувалися оксамитною опанчею білого віслюка і не могли відвести погляду від гарної вуздечки зі срібними прикрасами, зробленими славнозвісними майстрами Ургенча. Дуже сподобався дітям цей віслюк. Вони наввипередки пропонували Яртигулакові постерегти віслюка разом з ним,– але де там! Він тільки покрикував на хлопців і не хотів ні з ким ділити такої честі.

– Дурди, куди пнешся! Не чіпай вуздечки, у тебе руки брудні!

– Агей, Гюль-Джемал! Не підступай близько до віслюка, він брикається.

Довго стояли діти на вулиці, милуючись білим віслюком. Але всьому настає край. Намилувалися вони та й розбіглися. А Яртигулакові стало нудно. І він, щоб не нудьгувати, заспівав пісню:

Гляньте лиш, який віслюк,

Знає він найдальший шлях.

Стереже його маля –

То джигіт Яртигулак!..

Яртигулак співав, а сонечко сідало все нижче й нижче. Вже й смеркло, але Яртигулак не злякався: він заспівав ще голосніше.

І раптом Яртигулак почув чийсь ніжний голос:

– Як любо ти співаєш! Чи не в соловейка навчився?

Глянув Яртигулак, аж стоїть дівчина – прекрасна, мов чарівниця-пері, а вбрана, мов квітка. Ніколи ще не бачив Яртигулак такої красуні. Але він не здивувався: то й що, коли сама донька хана чи падишаха прийшла глянути на чудового віслюка! Він уклонився дівчині й сказав:

– Підходь ближче, не бійся. Мій віслюк не брикається. Якщо хочеш, можеш погладити його.

Але дівчина навіть не глянула на віслюка, вона підбігла до Яртигулака й ніжно промовила:

– Хто може зрівнятися з таким, як ти, струнким джигітом! Хіба ж не про тебе співається в пісні, що врода твоя, мов місяць, осяває весь світ!

Такі слова Яртигулак почув уперше в житті, але він не розгубився, тільки поправив свої кіски й відповів:

– Якщо ти називаєш мене місяцем, то я скажу, що ти сонце. Коли ж ти мене назвеш сонцем, то я відповім, що в сонця тільки одне око, а в тебе їх двоє.

І Яртигулак засміявся. Дівчина теж засміялася, а потім дістала торбинку й напхала хлопчикові повен рот халви. А Яртигулак дуже любив халву. Та не встиг він її проковтнути, як красуня зникла, а разом з нею й віслюк.

Яртигулак хотів закричати, але в роті у нього було повно халви. Хотів погнатися навздогін, але впав з дувала й ударився так, що не міг устати. Тоді він заплакав.

На плач прибігла мати, і всі дізналися, що віслюка вкрали.

Старий караван-баші з горя не міг навіть слова промовити. Він смикав себе за бороду і стогнав.

– Заспокойся,– втішав його батько.– Я продам і дім, і верблюда й розплачуся з тобою.

– А я ткатиму килими вдень і вночі, та й купимо тобі ще кращого віслюка,– примовляла мати.

Але старого караван-баші годі було втішити. Яртигулак думав, що батьки сваритимуть його, проте ні батько, ні мати не сказали йому й слова. Адже вони добре знали давню приказку: «Кому поскаржишся на свою дитину?» Вони мовчали, а хлопчикові з того було ще тяжче.

Яртигулак заплакав: «Якби я не був такий гордий та не прогнав друзів, вони допомогли б мені стерегти віслюка і він стояв би й досі за дувалом та поскубував би травицю. Я сам у всьому винен».

Так подумав Яртигулак, витер сльози й нишком вийшов надвір. Усі вже спали, і його ніхто не помітив. А Яртигулак надумав шукати віслюка.

Довго блукав він пісками пустелі, дряпався по горбах, скочувався в пересохлі арики. Він плутався в колючій траві, провалювався по пояс у пісок, та ніде не знайшов і сліду віслюка.

Настала ніч, але місяць ще не зійшов. Яртигулак уже нічого не бачив. Він почав гукати віслюка, називаючи його найпестливішими іменами. Скоро хлопчик знемігся й упав на пісок. Він поклав собі чекати ранку. Хоч дуже хотілося додому, Яртигулак сказав сам собі:

– Краще вже я загину в пустелі від голоду й спраги, аніж повернуся додому ні з чим.

І раптом пустелею промайнув вітрець. Він підхопив хлопчика, мов суху билинку, й поніс понад землею. Яртигулак полетів. Він летів дуже довго. Вже навіть подумав, що ніколи не повернеться на землю, коли це трапилася гілка саксаулу, і Яртигулак зачепився за неї.

Якби поблизу йшла дівчина, то мовила б: «Це пташка».

Коли б ішов юнак, то сказав би: «Це стріла мисливця».

А йшов би старий дід, то глянув би на дерево та й прошамкотів: «Це торішній листочок».

Але це не була пташка, і не стріла, та й не листок. То був Яртигулак. Йому було дуже погано висіти на дереві головою вниз, він почав розгойдуватися та. й упав додолу. Пісок був такий м'який, а Яртигулак такий зморений, що відразу й заснув, наче багатій на пухових подушках.

Скільки він спав, ми не знаємо, але його розбудив стукіт копит. Хлопчик прислухався й почув розмову. Він знову подерся на гілку дерева й побачив, що на галявині саксаулового гаю сидять колом якісь люди, а посередині на прекрасному килимі сидить дівчина – чарівна, мов пері. Яртигулак відразу впізнав її. Він зрозумів, що ці люди – розбійники, а дівчина – їхній отаман.

Яртигулак та розбійники (туркменська казка)

Яртигулак плигнув з гілки й поповз до них, щоб почути, про що вони говорять.

Дівчина сказала:

– Яку здобич ви мені принесли?

Найвищий розбійник вийшов уперед і вклонився дівчині. Він сказав:

– Я був на базарі. Старий купець задрімав на порозі крамниці, і я взяв у нього сувій найкращого оксамиту.

І розбійник поклав оксамит до ніг красуні, а на зміну йому вийшов другий:

– Я був на майдані. Сам великий візир з почтом простував до палацу, а я зняв у нього з пояса шаблю, прикрашену діамантами.

І розбійник поклав шаблю до ніг красуні. Та ось вийшов третій і, зневажливо зиркнувши на товаришів, похвалився:

– Гляньте, що я приніс! Я побував у ханському палаці. Мотузяною драбиною дістався я до вікна лазні і, поки хан мився, вкрав його чалму.

Так сказав третій розбійник і поклав до ніг красуні білий шовковий завій, унизаний перлами.

Розбійники мовчали, вражені зухвалістю свого товариша, але красуня тільки посміхнулася:

– Всі троє ви не змогли вчинити того, що зробила я!

Здивувалися розбійники, а дівчина вела далі:

– Скільки разів ми губили шлях у пустелі! Скільки наших розбійників загинуло, заблукавши у чорних пісках! Ось чому я день і ніч вистежувала білого віслюка старого караван-баші. Цей віслюк знає всі дороги в пустелі, він іде попереду коней та верблюдів і завжди приводить людей до води чи прохолодного затінку дерев. Я таки вистежила його. Ось він!

І вона показала рукою на саксауловий гай, де стояв білий віслюк.

Яртигулак завмер від подиву, а дівчина засміялася.

– Я обдурила нерозумне хлоп'я! Я закрутила йому голову облесливими словами! І вкрала у нього з-під носа віслюка, рівного якому немає від Хорезма до Хорасана.

Цього Яртигулак знести не міг. Він виламав гостру очеретинку, підкрався до дівчини й боляче штрикнув її. Красуня заверещала й напалася на розбійників:

– Зухвальці! Хто наважився доторкнутися до мене! Признавайтеся! Я не подарую винному!

Розбійники попадали на коліна й почали благати:

Ханум-джан! Помилуй нас, ніхто до тебе не доторкався, це тобі здалося!

Та раптом найвищий розбійник заревів, мов скажений верблюд, і навідліг ударив свого сусіда:

– Як ти смієш штрикати мене?

А Яртигулак кольнув уже другого, третього розбійника.

Здобичники накинулися один на одного, й зчинилася така бійка, що пісок ставав стовпом, а земля ходором ходила.

Даремно хотіла дівчина розборонити їх, вони навіть не чули її крику.

А Яртигулакові тільки цього й треба було. Він одв'язав віслюка, виліз на нього й погнав геть від саксаулового гаю.

Віслюк скакав, мов вітер, а Яртигулак усе підганяв його:

– Вйо, вйо! Ну ж бо, друже, хутчій, бо загинемо обоє!

І віслюк, притиснувши вуха, мчав уперед, аж курява стелилася хмарою.

Чує Яртигулак, що погоня вже близько. Як не квапився віслюк, його наздогнав баский вороний кінь, бистрий, мов вихор.

– Стривай, упертий віслюче! – закричала розбійниця.– Як ти наважився відв'язатись і втекти від своєї хазяйки!

Розбійниця гримала на віслюка, бо Яртигулака вона, звичайно, не помітила.

Розбійниця прив'язала повід віслюка до свого сідла й погнала коня до саксаулового гаю. Яртигулак виліз з-під опанчі й поповз по спині віслюка. Ось він уже на голові, вже вхопився за вухо віслюка. А потім спритно вхопив рукою волосину з кінського хвоста й щосили смикнув. Кінь заржав від болю й став дибки. Вершниця похитнулася й випала з сідла. А кінь, віслюк та Яртигулак помчали далі. Коли огир заспокоївся, Яртигулак плигнув йому на спину й помчав до рідного аулу.

Правду кажуть люди: у сміливого джигіта халат не порветься, а кінь копита не зламає.

Був пізній вечір, коли Яртигулак зайшов у дім. На землі біля вогню, охопивши голову руками, сиділи батько, мати і старий караван-баші.

– Біда не сама ходить,– сказав батько.– Спочатку пропав віслюк, а це і син!

– Я тут! – крикнув Яртигулак. Він підбіг до батька й одним стрибком опинився в нього на долоні.

Мати хотіла посварити хлопця за те, що він без дозволу втік з дому, коли в полі стільки роботи. Але в цю мить у дворі заревів віслюк, батько та старий караван-баші радісно засміялися, а мати притиснула Яртигулака до серця.

Оце і вся казка.

Але ти тепер бачиш, як погано комизитися і відмовлятися від допомоги друзів, якщо вони пропонують її від щирого серця.

* Яртигулак – хлопчик-мізинчик.

* Ханум-джан – люба пані.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)