Як змій мисливця навчив (бурятська казка)

***

Як змій мисливця навчив (бурятська казка)

Колись, у дуже давні часи, жив один мисливець, який завжди стріляв не хиблячи й ніколи не приходив додому з порожньою торбою. Та одного разу проблукав він цілісінький день у лісі й не знайшов ані птаха, ані звіра. Змучився й ліг у лісі спати. Спить мисливець, і сниться йому, наче навколо нього стелеться жовтий та синій туман.

Прокинувся – й справді бачить навколо жовтий і синій туман. Злякався мисливець, хотів був стрельнути з лука, але з туману раптом озвався людський голос:

– Не стріляй в мене, я не вчиню тобі лиха!

І враз туман обернувся на змія з рябими крильцями. Цей змій сказав:

– Ось уже кілька років я воюю з жовтим крилатим змієм і ніяк не можу його перемогти. Допоможи мені!

Мисливець згодився, й змій повів його на те місце, де мав битися із своїм недругом.

– Коли ми,– каже,– почнемо битися, то аж тричі злетимо до неба й тричі впадемо на землю. Коли впадемо вчетверте, жовтий змій подолає мене. Він буде вгорі, а я внизу. Отут я поверну до тебе його жовту голову, а ти стрельни йому в єдине око. Воно здоровезне, завбільшки з чашку.

Так розмовляючи, дійшли вони до тієї оселі, де жив рябокрилий змій, і там заночували. Уранці змій заховав мисливця в неглибоку яму.

Через якийсь час прилетів жовтий змій і гукає:

– Ану, виходь мерщій! Будемо битися!

Рябокрилий вийшов, і почався бій. Тричі змії злітали в небо й тричі падали на землю.

Коли злетіли вчетверте, жовтий змій подолав і притис рябокрилого до землі; тоді рябокрилий ніби ненароком повернув голову свого недруга до мисливця.

Той стрельнув, улучив жовтому в єдине око і вбив його.

І враз на землю впав отруйний жовтий туман, од якого позасихали всі дерева й загинули звірі.

Та рябокрилий обгорнув мисливця крильми й тримав його три дні й три ночі, аж доки той туман розвіявся.

Коли отруйний туман зник з землі, рябокрилий змій сказав мисливцеві:

– Ми подолали мого запеклого ворога, який накоїв на землі багато лиха. Він ковтав щодня трьох звірів та без ліку жер вогненних зміїв, моїх підданців. Без тебе він убив би й мене, з’їв би моїх старих батьків та винищив би на землі всіх вогненних зміїв. Ти врятував усіх нас, і я хочу тобі віддячити. Ходімо до мене, ти побачиш мій палац і моїх батьків.

Мисливець погодився, й вони зійшли в глибоку підземну печеру. На стінах цієї печери рясно виблискували самоцвіти, а на кам'яній підлозі спали величезні змії, згорнувшись кільцями.

Мисливець з рябокрилим змієм проминули безліч покоїв і прийшли нарешті до вогнища, біля якого сиділи два старих змії з рябими крильми. То були батьки рябокрилого.

Коли син розповів їм, як мисливець урятував його від неминучої загибелі, старі подякували мисливцеві й спитали:

– Якої ти бажаєш нагороди: чи хочеш вивчити сімдесят сім мов, щоб розуміти мову птахів, звірів і риб, навіть мову трав і дерев, чи, може, хочеш одержати золота й срібла, скільки сам піднесеш?

Мисливець сказав:

– Навчіть мене! Хочу знати сімдесят сім мов!

Змії стали відраджувати, та він наполіг на своєму. Тоді вони навчили його сімдесяти семи мов, але сказали:

– Пам’ятай: якщо ти хоч слівцем прохопишся комусь, що знаєш мови птахів, звірів, дерев і трав,– тієї ж хвилини загинеш!

Мисливець подякував зміям, вийшов з їхньої печери й попрямував додому.

Іде й чує, як розмовляють між собою птахи й звірі.

Біля одного озера птахи й миші кажуть:

– Сьогодні зі сходу прилетить вогненний змій, він усе попалить на своєму шляху... Що ж нам робити?

Не довго думаючи, мисливець скинув свою одіж, надів її на пеньок, підперезав його, а сам заліз в озеро, узяв у рота очеретину й дихає крізь неї.

Довгенько так сидів, аж ось бачить – летить із сходу вогненний змій, і все палає слідом за ним. Коли змій підлетів ближче, мисливець пустив у нього стрілу. Стріла прошила змія наскрізь і вибила в нього серце. Але, вмираючи, змій побачив пень, одягнений в людську одіж, подумав, що то сам мисливець, оповив пень кільцями й спалив ущент, а сам помер.

Вийшов тоді мисливець з води й попрямував далі. Іде він повз будинок, де живе багатій, аж чує – собака гавкає:

– Не йди до нас! Не йди до нас! Наш господар дуже скупий! Він тобі не дасть їсти!

Іде мисливець минає убогу хатину, а в дворі собака гавкає.

– Господар наш добрий! Господар наш добрий! Заходь до нас! Він заріже чорного барана й нагодує тебе!

Мисливець зайшов до цієї хатини. Бідняк привітав і нагодував гостя; і тут мисливець кинув шматок собаці.

Собака миттю з’їв м’ясо, зрадів і повискує:

– Добрий гість нагодував мене! Цілісіньку ніч не засну, стерегтиму хатину.

Після вечері всі полягали спати.

А вночі прийшли вовки й завили:

– Зараз наїмося досхочу! У цього бідняка є один-єдиний кінь. Ось ми його й заріжемо!

А собака у відповідь:

– Ось не з’їсте! Бо я загавкаю щосили, господар і гість одразу прокинуться та й проженуть вас геть! Господар у мене добрий. Ідіть краще з’їжте гладку кобилу у жаднючого багатія! А від нас забирайтеся геть! Сьогодні у господаря ночує добрий гість. Він нагодував мене досхочу, і я цілісіньку ніч не засну, стерегтиму хату й двір, гавкатиму до ранку.

Побігли вовки до багатія й завили біля воріт:

– У-у-у! Ми прийшли з’їсти гладку кобилу!

А собаки їм:

– Господар наш скнара, нас не годує... З’їжте в нього найкращу сіру кобилицю, а рештки ми доїмо...

Тут вовки загризли сіру кобилицю, а собаки доїли рештки.

Уранці, коли мисливець прокинувся, господар знов пригостив його і нагодував досхочу свого собаку. Мисливець попрощався й рушив у дорогу.

Прийшов він додому й став жити, як досі жив, нікому й словом не прохопився про свій незвичайний дар.

Якось увечері, коли мисливець ліг спати, з-під юрти вилізли дві миші, підбігли до курунги з молоком та й кажуть:

– Як би ж напитися молока з цього молочного озера?

Одна мишка пищить другій:

– Тримай мене міцніше за хвіст, і я нап’юся молока, а потім я тебе потримаю.

Так і зробили. Одна мишка напилася досхочу й вилізла з молочного озера. Тоді друга каже:

– Ти напилася добре: гляди, тримай мене міцніше, не впусти! – і занурила голову в курунгу.

Одна миша п’є, друга тримає її за хвіст. Тримала, тримала та якось і впустила.

Упала друга мишка в молочне озеро і стала тонути. А перша бігає навколо курунги з молоком і плаче:

– Як же ж я тепер без жінки своїх діток вигодую?

Тут мисливець, який усе чув, голосно зареготав. Устав і витяг мишу з курунги. Та коли він знову ліг у постіль, жінка почала його допитувати:

– Чому ти сміявся і як дізнався, що миша в молоко впала?

Чоловік їй:

– Сміявся, бо згадав одну кумедну пригоду, а миша саме хлюпалася в молоці, я й почув...

Як змій мисливця навчив (бурятська казка)

Жінка не вірить і все випитує його.

Довго він мовчав, а тоді каже:

– Як я скажу тобі правду, тієї ж хвилини помру.

Жінка не вірить, допитується далі.

Тут мисливець махнув рукою.

– Ну, гаразд, скажу правду, тільки ти спершу приготуй усе для мого похорону.

І він наказав принести сагайдак із стрілами, лук і повісити їх у юрті навпроти входу, принести й повісити коло сагайдака його найкращу шубу, спіймати й прив’язати до стовпа гніду кобилу, щоб потім приготувати обід гостям, привести й прив’язати до стовпа білого барана.

Жінка все зробила й каже:

– Ну, бачиш, усе вже є! Тепер кажи!

– Сьогодні вже пізно,– похитав головою мисливець.– Розповім тобі все завтра вранці, а сьогодні ще востаннє переночую вдома.

Наступного ранку він устав удосвіта й вийшов з юрти. Підходить до кошари й чує – вівці та барани перемовляються між собою:

– Он іде наш добрий господар, який хоче загинути задарма! Чому ж він не може вберегти свою таємницю? Кому це зашкодить? А помре наш господар – усім буде горе. Учора спіймали нашого найбільшого барана, який показував нам дорогу й водив на добрі пасовиська. Тепер без нього й не напасемося досхочу!

Іде мисливець далі. Підходить до свого табуна й чує – коні теж гомонять між собою:

– Он іде наш добрий господар! А знаєте, що сьогодні він помре? І чому б, ви думали? Тому, що не може втриматися – от-от викаже жінці свою таємницю! Що ж нам без нього робити! Вже спіймали, щоб зарізати, нашу найкращу кобилицю, яка завжди йшла попереду й казала: «От сюди завертайте, сюди: тут немає вовків! От сюди, сюди – тут сухо, немає болота!» А тоді вела пастися у високій траві. Без неї нас вовки загризуть або ще гірше – загрузнемо десь у болоті й усі загинемо. Що ж нам робити?

Пішов мисливець до своєї юрти. Минає загорожу, де стояв бик з коровами. Корови ревуть, а бик мотає в кутку головою й каже:

– Нема чого ревти: однаково нічого не вийде!

Заходить мисливець до юрти. А там лежать дві собаки й сваряться між собою.

Старий собака каже:

– Я вже старий, от-от умру, господиня мене й побити не встигне!

А молодий собака на це:

– Ні, це я раніше вмру! Ні, це мене господиня побити не встигне.

Почув мисливець такі розмови, й стало йому соромно: навіщо, справді, він згодився отак безглуздо вмерти!

«Не викажу таємниці – нікому шкоди не буде, а викажу он скільки лиха всім! – думає.– Ні, не скажу жінці нічого, нізащо не скажу!»

І хоч як цікава жінка прискіпувалась, хоч як випитувала його – він змовчав про свою таємницю, не прохопився й словом.

* Курунга – діжка, до якої зливають молоко, щоб заквасити.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)