Як Іванко водив корчмарів (українська народна казка)

***

Як Іванко водив корчмарів (українська народна казка)

Це було давно, та й не дуже давно. Із кількох сіл люди повиганяли корчмарів, і вони блукали, як бездомні пси, по Буковині. Одного разу вздріли серед поля парубка. Покликали його і питають:

– Ти хто такий?

– Іванко.

– Куди йдеш?

– Найматися. А ви?

– Ми – корчмарі. Нас вигнали за те, що людям втіху продавали. Шукаємо, де б поставити собі нові корчми. Ставай до нас на службу.

– А що буду робити?

– Наразі нас водити, бо, ади, заблудилися.

Іванко пристав. Ішов весь день попереду, а корчмарі, як п’яні, теліпалися за ним. Увечері завів їх до лісу. А тут уже стемніло. Корчмарі так боялися, що аж зубами клацали. Ішли купою, сліпо наступали один одному на ноги, штурхалися й сварилися.

Іванко сказав:

– Ану, корчмарі, спати!

– На землі? Без подушки?

– Зараз знайдемо подушку.

Пішов Іванко по кущах, помітив купу мухариць та й каже:

– Лягайте сюди головами і мовчіть собі.

Почули мухариці, що хтось ліг на їхню хату, і повилізали. Обліпили корчмарів, почали кусати. Ті переверталися з боку на бік і форкали, як коні.

– Іванку, що то нас кусає?

– Спіть собі тихо, то – малі вовки. А як почують і великі, то від вас залишаться тільки черевики.

Корчмарі притихли. Мусили терпіти.

Уранці вони встали, а за Іванком і слід пропав. Довго його кликали.

– Відай, вовки з’їли нашого слугу,– сказали корчмарі.– Файний був неборака, вірно нам служив.

А Іванко вибрався із лісу й натрапив на циганів, що варили сьорбавку в задимленому горщику.

– Що хочете за горщика? – спитав.

– А що даси?

– Даю чотири крейцери.

– Добре, можеш брати.

Взяв Іванко горщика, накопав бараболі. Відтак приніс води, сів серед дороги й розклав ватру. Забулькала вода, почало варитися. Раптом почувся з хащі галас. То корчмарі сварилися, бо кожен із них хотів бути старшим і не могли прийти до згоди. Коли уздріли наймита, зраділи.

Іванко нараз погасив вогонь, порозкидав грань і обгорнув горщика пилюкою. А вода продовжувала булькати. Корчмарі дивилися й очам своїм не вірили.

– Що це таке, Іванку?

– Це чарівний горщик. Як обгорнеш його порохами, то можеш у ньому і вола зварити!

– Продай нам!

– Сто золотих!

Корчмарі дали гроші. Іванко вилив воду, забрав зварені картоплини й пішов собі далі. Ішов, що йшов, коли глип – на дорозі віз із поламаним колесом. Закотив рукави і взявся до роботи. Полагодив колесо, поклав на своє місце. Потім сів на воза і відпочиває:

А корчмарі тим часом накопали в полі бараболі, принесли у горщику води й обгорнули його порохами. Та вода не кипіла, сніданок не варився. Розсердилися корчмарі й гепнули горщиком об землю, аж черепки полетіли. Побігли в той бік, куди пішов Іванко. Ішли, що йшли, коли глип – легінь лежить на фірі та хропить.

– Ох ти, дурилюде!

– Гов, корчмарі! – схопився Іванко.– Що сталося? Не варить? Зачекайте! Які ж слова казали ви тоді, коли набрали води в горщик?

– Плямкали язиками, бо дуже їсти хотілося.

– Ото й дурні!.. Треба примовляти такими словами:

Булькай, булькай, булькотання,

Най вариться нам снідання

Із водички й мандибурки –

Таке смачне, гейби з курки.

– Файні слова, Іванку, але ти їх нам не говорив.

– Бо ви не просили. Побоялися, напевно, що доведеться доплатити якийсь нещасний крейцер. Тепер ходіть голодні, як пси!

Корчмарі застогнали:

– Ледве ноги волочимо. Щось роби, Іванку.

– Як не можете вже йти, то витягніть цю фіру хоч на гору. А далі я вас повезу. Так вам буде легше.

Легінь простерся на соломі та й дрімає далі. Корчмарі запряглися, натужилися і потягли воза. Ледве-ледве викотили вгору.

– Вставай, Іванку,– розбудили парубка.– Ми своє зробили.

– Добре,– скочив на землю Іванко.– А тепер ви сідайте на фіру, я вас повезу.

Тримаючи за дишель, легінь трохи побіг, а потім відскочив і пустив воза з корчмарями, аби сам котився вниз. Фіра так тарахкала, що аж земля гуділа. Зупинилася в долині. Корчмарі, від страху напівмертві, не злізали з фіри – переодягали портяниці...

– Ну, тепер вас поведу на спочинок! – підійшов Іванко.

Корчмарі зітхнули і попленталися слідом.

Легінь підвів їх до дерева:

– Вилізайте на самий вершок, прив’яжіться до гілля і спіть. Тутешні вовки особливо люті!

Корчмарі один за одним видряпалися на дерево і позасинали там, як кури. Серед ночі Іванко пообрубував найнижче галуззя, настелив на землю і ліг собі спати на м’якшому. Вранці корчмарі пробудилися і оторопіли.

– Іванку, хто це обламав гілля?

– Вовки повідгризали.

– А чому не пантрував?

– Та задрімав трохи. Потім заулюлюкав – і вони повтікали.

– Як нам тепер злізти?

Іванко порадив:

– Найсильніший із вас най злапається за міцну гілляку, а решта ловіться один одному за ноги і злізете, як по мотузку.

Корчмарі не скоро знайшли найміцнішого. Та ось один вхопився за галузку й повиснув у повітрі. Коли почали спускатися, найсильніший крикнув:

– Іванку, в мене вже затерпли руки. Що робити?

– Поплюй на долоні.

Той поплював, і всі корчмцрі гепнулися, як мішки з

квасолею.

Посиділи трохи, очунялися, і повів їх Іванко у поле. А там цвіла гречка.

– Що це таке, Іванку?

– Така річка. Бачите, аж піниться. Треба перепливати. На другому березі є хата, де можна й відпочити. Ану, кидайтеся у хвилі.

Корчмарі, заплющуючи очі, падали у гречку. Махали руками, дерлися по груддю.

– Нічого, ще трохи!..– підбадьорював Іван.

З гіркою бідою переповзли лан і опинилися над Прутом. Були дуже сердиті. За посміх Івана засунули в міх. Домовилися: доки в хаті трохи відпочинуть, най міх лежить на березі, бо не мають сили кинути його в річку.

Сидить Іванко у міхові й думає, як має врятуватися. Коли так журився, почув, що їде якась бричка. Він почав кричати:

– Рятуйте! Не вмію ні читати, ні писати, а мене завтра вранці хочуть за цісаря покласти!..

А на бричці їхав старий дідич. Він подумав: «Я й без того маю білі калачі, а ще як стану цісарем?!.» Скочив із брички, випустив Іванка, а сам раз-два заліз у міх. Іванко ж сів у бричку і поїхав.

Корчмарі повставали, шпурнули міха з дідичем у Прут і рушили в дорогу. Ішли, що йшли, коли глип – Іванко їде бричкою. Корчмарі зупинилися і аж роти пороззявляли.

– Де ти взяв, Іванку, такі файні коні?

– На тому світі, люди добрі,– ви ж мене спровадили туди.

– Ми теж хочемо мати такі коні.

– Тоді гайда за мною!

Повів їх на міст і наказав:

– Скачіть один за одним у річку!

Корчмар, що першим полетів униз, пірнув і більше не виринув. Решта сполошилася.

– Чого ви боїтеся? Він там вибирає собі найкращі коні та найфайнішу бричку. Хочете, аби вам залишилися одні дерлюги й тарадайки? Скачіть!

Після них ще довгий час виходили бульки.

Іванко сів на бричку і поїхав далі. Коли я його здибав, він усе це мені й розповів. А я – вам.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)