Як чорт старого парубка женив (українська народна казка)

***

Як чорт старого парубка женив (українська народна казка)

Старий чорт розсилав своїх синів, щоб людям шкоди наробили: тому фіру з сіном запалили, того набили, тому ще щось на збитки вчинили. А найменшому синові Іванкові чорт наказав:

– Підеш у ліс. Там старий парубок з такого-то села рубає дрова. Як складе їх на фіру, то щоб ти йому ту фіру перевернув.

Пішов чорт Іванко в ліс. Дивиться, є слід санний. Але не розібрав Іванко, що слід не в ліс вів, а з лісу. Ішов він, ішов, і стало йому зрозуміло, що старий парубок уже поїхав з дровами додому. Не застав чорт парубка в лісі, а вертатися далеко, і хочеться чортові їсти. Коли дивиться, на пеньку лежить шматок мамалиги. (То старий парубок лишив). З’їв чорт ту мамалигу та й подався додому.

На вечір зібралися вдома всі чорти. Старший брат хвалиться:

– Я зробив те.

Середущий і собі:

– А я зробив таке-то.

– А ти що зробив? – питає старий чорт свого найменшого сина.

– Нічого я, тату, не зробив, бо старого парубка у лісі не застав. Лиш з’їв той шматок мамалиги, що він забув на пневі.

– За той шматок мамалиги будеш йому два роки служити, – сказав старий чорт.

І пішов чортик шукати старого парубка. Прийшов до нього, перекинувся на хлопчика, заліз на браму та й каже:

– Добрий день, вуйку!

– Добрий день. Що ти, синку, хотів?

– Вуйку, я буду у вас служити.

– Ну, ходи, послужиш з місяць або два.

– Ні, я до вас на два роки.

– То скільки ж ти з мене візьмеш за два роки служби? – питає парубок.

– Що на плечі візьму, вуйку.

«Що ж такий хлопчик може на плечі взяти? – подумав парубок. – Най служить».

Погодились.

– Як тебе звати? – спитав старий парубок.

– Іванко.

– Ну що ж, берись за хазяйство. Будем удвох робити.

Старий парубок і так був багач на все село, а з Іванком ще багатший став. Прослужив чортик півроку і каже хазяїнові:

– Вуйку, вам пора женитися.

– Буду женитися, Іванку, най минуться жнива.

А недалеко жив пан. У нього був дуже великий лан пшениці, і не було кому її жати. Прийшов пан до багатого парубка за допомогою.

– Василю, у тебе багато знайомих. Може б, ти домовився, щоб мені хоч сто десятин вижали?

– Що я вам, пане, можу допомогти? – сказав старий парубок та й відмовив панові. А Іванко це підслухав та й каже:

– Вуйку, ідіть домовляйтеся за двісті десятин.

– Іванку, з ким же ми стільки вижнемо?

– Не журіться, вуйку, ідіть домовляйтеся. Я зроблю.

– А що за це взяти з пана? – питає Василь наймита.

– Скажіть панові, що візьмемо, скільки на плечі вдвох піднімемо, – каже Іванко.

Пішов Василь до пана.

– Пане, я беруся зжати двісті десятин пшениці.

– А скільки ти за це, Василю, схочеш?

Василь каже:

– Скільки зі своїм наймитом на плечі візьму.

Пан подумав: «Скільки вони можуть удвох взяти?» Та й каже:

– Добре, приступайте до роботи.

Приходить Василь додому.

– Все, – каже, – Іванку, договорився я. Лиш не знаю, як ми це удвох зробимо.

А Іванко йому:

– Вуйку, не журіться. Давайте нагодуємо худобу, все справимо дома, поклепайте коси та й підем оба косити.

Справили все, поклепали коси і подалися на панський лан. Почали косити. Відтягнули по покосові, а тут і пан їде. Подивився, нічого не сказав, лиш подумав: «Не буде з цього нічого».

Зайшло сонце. Іванко й каже:

– Лягайте спати.

– Та й що з того, що я ляжу? – питає Василь.

– Не журіться, лягайте.

Ліг Василь спати. А чортик скликає всіх чортів, і до ранку виросли дві скирти. Одна скирта більша, а друга менша. Під більшою скиртою лежала шворка.

Василь прокинувся і здивовано спитав Іванка:

– Як це так вийшло?

– А це, – каже Іванко, – моє діло.

А як пан глянув рано на свій лан, то й йому дивно стало.

– Кучер, запрягай коні! – крикнув пан. – Поїдемо розплачуватися з Василем, бо пшениця уже в скиртах.

Приїжджає.

– Доброго ранку, Василю, як це ти зумів так зробити?

– Це моє діло, – каже Василь.

– Ну, що ж, Василю, давай розрахуємось. Плата така, як ти казав?

– Така, пане, така.

– То беріть на плечі та й несіть, що зможете.

Тут Іванко вискакує з-за скирти, хапає шворку за два кінці і… скирта посунулася до Василевої хати.

– Не бери хоч цю другу, – просить наляканий пан.

Поки Василь прийшов до хати, пшениця була вже змолочена і зерно вивіяне. Василь задумався. «Через два роки він потягне все моє хазяйство». А Іванко каже:

– Ну, що ж, вуйку, пора вже вам женитися.

– Та кого ж я, Іванку, візьму?

– Вуйку, в неділю на другому селі буде весілля. Файно вбирайтесь і кличте на весіллі в танець дівчину, яка вам сподобається. Після кожного танцю підходьте до мене, і я вам скажу, брати, чи не брати ту дівчину.

Так Василь і зробив. Гарно вбрався і пішов на весілля. Дивиться, гарна дівчина. Кличе її Василь у танець. Потанцював з нею і підходить до наймита.

– Ну, як, Іванку, гарна дівчина?

– Гарна, вуйку, але не раджу вам її брати, бо в неї є три чортових ребра.

– Добре, – каже Василь, – покличу другу.

Заграла музика, закликав Василь другу дівчину.

Дівчина дуже рада, бо Василь парубок на все село.

Після танцю знов підходить Василь до Іванка.

– Ну, як, Іванку?

– Хороша, вуйку. Є в неї одне чортове ребро, але ви не журіться, я його вирву.

Договорився Василь із тою дівчиною. Дуже скоро вони поженились. І живуть собі утрьох. Хазяйство велике, роботи багато. Нажили Василь із жінкою маленьку дівчинку.

Коли це виходить заміж сестра його жінки. На таку-то неділю намічається весілля. Іванко й каже:

– Вуйку, щоб ви в суботу на весілля не йшли. Най ваша жінка йде, а ви прийдете аж у неділю на вечір.

Так Василь і домовився з жінкою.

– Хазяйство в нас, жінко, нема як обом іти з дому. Ти йди сьогодні, а я прийду аж завтра на вечір.

– Добре, най буде так.

Зібралася жінка і пішла з дитиною на весілля. А на завтра наймит перетворив свого хазяїна в молодого гарного хлопця.

– Ідіть, – каже, – на весілля. Там через дорогу живе старенька мати вашого тестя. Зайдіть до неї і скажіть: «Бабусю, покличте мені оту молодицю, вашу внучку».

Василь так і зробив. А бабуся каже:

– Хлопче, де ти бачив таке? Вона такого хазяїна має. Багач на все село. Де ж вона схоче з тобою балакати?

Василь виймає з кишені пару червінців.

– Нате, тільки зробіть це.

Баба гроші в пазуху та й каже:

– Зараз буде.

Пішла баба на весілля та й каже з протягом:

– Марусю, який же тебе красень кличе.

А Маруся їй:

– Бабко, що ви? Хто може бути кращий за Василя?

– Марусю, якби ти його побачила! Іди подивися, що за красень.

Зразу піти, то буде підозріння якесь. Тоді Маруся вщипнула свою дитину. Дитина почала плакати. А тато каже:

– Марусю, візьми дитину до бабки та забав її там. Най не кричить, бо тут гості.

Маруся за дитину та до бабки. Зайшла в хату з дитиною на руках, подивилася на красеня і зомліла. Він починає до неї говорити:

– Чи могли б ми так зробити, щоб ти Василя лишила і пішла зо мною?

– Я це можу зробити, але ти зрозумій, що в мене дитина.

А він їй каже:

– Як я люблю тебе, то буду любити й твою дитину.

Погодилася вона йти з красенем. І питає його:

– Коли ти за мною прийдеш?

– Через дві години буду тут.

Виходить красень із хати. Маруся з бабою почали радитися:

– Що ж робити? – питає Маруся.

А баба каже:

– Заважає дитина. Але ти не журися. Зоставимо дитину в хаті. Ти йди на весілля, а я запалю хату. Дитина згорить, і все буде добре.

І погодилася Маруся з бабою. Але, коли виходили з хати, Іванко-чортик схопив непомітно дитину і поніс додому.

Маруся пішла на весілля, баба замикає двері і зразу підпалює хату. Розгорілася пожежа. Все весілля кинулося гасити. Але нічого не могли зробити, бо хата була старенька і під соломою.

А Маруся кричить:

– Дитино моя, рідна моя, що я тепер буду робити, що ж я буду своєму Василеві казати!

Тато каже:

– Не плач, Марусю, якось умовимо Василя.

Татові вже не до весілля. Запрягає він коні, садить на віз Марусю. А баба теж хоче їхати. Син каже їй:

– Мамо, сидіть дома. З такого горя мені від Василя попаде, а вам попаде ще більше.

А баба напирається їхати.

– Я, – каже, – залізу в мішок, а ти мене зав’яжи. Як буде мене треба, розв’яжеш.

Їде тато з дочкою, а ззаду в возі баба в мішку. Приїжджають до дому, відчиняють браму. І починає Маруся голосити:

– Що ж ми тепер, Василю, будемо робити! Пропала наша дитина, згоріла на пожежі.

А Василь питає:

– Як? Що?

Марія все розказала. Умовляє тесть зятя. А Василь каже:

– Нічо, ідіть з Марусею до хати. Дивися, Марусю, то не наша дитина грається в колисці?

У хаті шум і гармидер.

– Як це так вийшло? – питає Маруся чоловіка.

Не встиг він відповісти Марусі, як хтось голосно постукав у двері. Заходить Іванко-чортик і каже:

– Вуйку, два роки закінчились. Я вже забираюся від вас.

– Чекай, Іванку, буду платити тобі.

– Вуйку, я ж вам казав, що служу за те, що на плечі візьму.

– Що ж ти хочеш узяти? – спитав Василь і подумав: «Він же все моє хазяйство може на плечі взяти».

– А в мене вже є що брати! – крикнув Іванко. Та до воза, вхопив мішок із бабою на плечі, поніс його до річки і кинув з високого мосту у воду.

– Оце тобі, бабо! Більше не будеш дітей розлучати!

Оця баба й була тим чортовим ребром, яке треба було вирвати Василевій жінці. А Василь із жінкою жили собі далі.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)