Як бідний з чортів поглумився (українська народна казка)

***

Як бідний з чортів поглумився (українська народна казка)

Вірте не вірте, а в нашому селі жили колись чоловік та жінка, про яких говориться в цій казці. У них було десятеро дітей дрібних, як горох. Від ночі до ночі чоловік і жінка робили, увихалися, а не могли хліба досхочу наїстися, вічно голодували. Від тяжкої роботи й гіркої гризоти чоловік заслаб. Покликав жінку й каже:

– Аж тепер виздихаємо, як руді миші! Чим же нагодуємо десятеро дітей?

– А скоро у нас буде одинадцяте, – заплакала жінка.

Ще більше зажурився бідолаха. Подумав і промовив:

– Як мені слабувати, коли одинадцята дитина має народитися?

Зліз із постелі й почвалав до дідича.

– Чого прийшов, хлопе? – спитав пан.

– Біда мене, паночку, пригнала. Дайте або позичте трохи збіжжя. Як видужаю, то я відроблю вам або дітей пришлю гуси пасти. Бачите, вмираю з голоду.

– Е-е, не дам, бо ти умреш і моє збіжжя пропаде. А таких робітників, як твої діти, я не потребую і бачити у себе не бажаю!

Бідний гуцул почухав собі потилицю й пішов до попа. Думав, що той, може, змилосердиться над ним.

– Чого тобі треба, чоловіче? – спитав панотець.

– Хочу, панотчику, аби-сьте мені дали хліба на відробіток, бо діти вже посиніли від голоду.

– Не дам ані зеренця! Ти мені ще винен. У жнива, коли косив пшеницю, раптом пішов дощ, і ти цілу годину стояв під вербою. Коли відробиш ту годину, тоді поговоримо.

– Відроблю, панотчику, але дайте муки, бо й Різдво Господнє уже не за горами.

– Е-е, чоловіче, як я стану роздавати добро жебракам, то скоро й сам із торбами піду.

Засумував гуцул. Як йому вертатись з порожніми руками? Аж почорнів від жури… І вирішив утопитися.

Прийшов на річку, взяв якусь ломаку і зробив ополонку. Від роботи й слабості упрів. Витер піт і думає: «Як скакати в ополонку – голим чи убраним? Ні, ліпше скину кожуха, сорочку, гачі й постоли, бо шкода – то ж моя праця».

Гуцул скинув кожуха, сорочку, постоли і гачі. Підійшов до ополонки, коли – глип, а звідти виліз чорт. Сміється й питає:

– Ти нащо роздягнувся у такий мороз? Упрів і хочеш скупатися?

– Ні, Антипку, я хочу втопитися. А це вбрання лишаю, може, хтось знайде й понесе моїм дітям.

– А скільки їх у тебе?

– Десятеро, аби були здорові, а одинадцяте має народитися.

– Ов! А нащо покидаєш їх?

– Бо не можу вже прогодувати. Віддав би і душу, якби хтось позичив мені хліба.

– Скільки хліба хочеш?

– Бодай один мішок.

– Добре, йди додому. Увечері я принесу хліба. Але приготуй душу!

Гуцул розповів жінці, що продав душу чортові за один мішок хліба.

– Йой, йой-йой, що я буду робити, як тебе візьме нечиста сила? – заголосила жінка.

Чоловік подумав і сказав:

– Не журися, я обдурю чорта.

Вийшов надвір, запхав руку під стріху і зловив горобця. Кинув його у торбу, зав’язав добре мотузком і став чекати вечора.

Як лише стемніло, у двері постукав якийсь панок з мішком на плечах. То був чорт. Він прохрипів:

– На, маєш хліб. Давай скоро душу, бо не маю часу.

Гуцул поніс мішок між дітей, а з-під лавиці взяв торбу з горобцем і каже:

– Душа спить. Розв’яжеш тоді, коли будеш далеко від моєї хати.

Ціла зграя чортів чекала в лісі коло розпаленої ватри. Нечисті хотіли потішитися людською душею. Антипко приніс під пахвою торбу і сказав:

– Я витрясу зараз між вас людську душу. Будьте пильні, аби не втекла.

Дідьки притулилися один до одного і простягли до торби руки. Як лише Антипко її розв’язав, горобець – фурк з торби й полетів. Сів собі на дерево і почав цвірінькати. Чорти аж роти пороззявляли. Потім кинулись ловити. Але горобець теж не дурний. Він заліз борзенько у старе дупло і – анічичирк. Чорти лазили по усіх деревах, доки не повпрівали.

Стали раду радити, як душу зловити. А між ними був один дурнуватий чорт. Як щось, бувало, скаже, то нема що на трісочку взяти. От він і сказав:

– Я видів, як ота душа полетіла до неба. Там її шукаймо.

Чорти зірвалися з місця і – гайда громадою до неба. Влетіли просто до канцелярії. Святий Петро сидів за столом і рахував гроші, які взяв від одної великої пані, що відкупилася від пекла. Він згорнув гроші в куферок, сів собі на нього й питає чортів:

– Що скажете?

– Сюди залетіла одна душа, яку ми купили. Віддай її по-доброму!

– Сюди ніхто не залітав! Дайте спокою, бо покроплю вас свяченою водою, – мовив святий Петро.

Чорти заверещали:

– А ти нас не пужай! Ану отвори куферок, най видимо, що у ньому є.

– Там святі речі.

– Там наша душа! Отвори, бо ми самі отворимо!

Що було робити з напасниками? Взяв Петро та й отворив.

– О-о! Звідки маєш золото? – спитали чорти.

– Дала мені розпусниця-пані, аби не шкварчала у вашому пеклі.

Найстарший чорт аж почорнів зі злості:

– Нащо закон толочиш? Ану, парубки, заберіть у нього все до крейцара.

Дідьки так і зробили. Потім перевернули увесь рай догори ногами, але душі не знайшли.

Дурнуватий чорт сказав:

– Гайда зробимо Петрові одно свинство, аби нас пам’ятав. Заженемо Смерть кудись у темний ліс і там її сховаймо. Тоді побачите, як буде кукурікати Петро перед нами.

Антипко пішов до Смерті й сказав:

– Кумцю, ходім до лісу і там пошпацируємо на свіжому повітрі.

– Йду, Антипку, йду… – Смерть любила шпацирувати.

Пішли. Чорти зрубали граба, зробили розколину і спитали Смерть:

– А ти, кумцю, можеш засунути сюди ноги?

– Я все можу, – похвалилася кума й засунула ноги в розколину. Антипко вибив клина, і граб стиснув їх, як обценьками.

– Що це за дідьчі жарти! – заверещала Смерть не своїм голосом.

– Отут будеш сидіти два роки. Так захотів святий Петро. – І чорти повтікали.

А за той час біднякові діти з’їли увесь хліб і почали голодувати знову. Гуцул пішов до ставу. Скинув сорочку, кожушину, гачі, постоли і став над ополонкою. Глип – а звідти виринув Антипко.

– Ти чого прийшов? – спитав гуцула.

– Мушу вже топитися…

– А ти знаєш, що твоя душа від нас фуркнула до неба?

– А куди їй летіти, як не до неба? Та мені байдуже. У мене є ще одна душа.

– Продаєш?

– Аякже.

– Скільки візьмеш?

– Мішок золота.

– Добре, прийду ввечері.

Гуцул довго думав, як обдурити чорта. І таки придумав. У нього був баран. Гуцул його засунув у мішок і став чекати чорта.

Як стемніло, нечистий прийшов з мішком на плечах. Кинув серед хати й прохрипів:

– Отут маєш золото, давай сюди душу.

Гуцул витягнув з-під лави мішок з бараниськом.

– Дивись, моя душа.

Антипко прибіг з ношею у ліс. Там його чекала ціла зграя чортів.

– Ану, братчики, пантруйте, аби холера не втекла.

Всі приготувалися ловити гуцулову душу.

Баранисько висунув голову, подивився на чортів і подумав, що то є вовки. Боже мій, як вдарить баранисько Антипка у живіт, як гуцне другого дідька в бік, як кинеться на третього… Чорти перепудилися, ратиці позадирали і драла по корчах! Посходились тільки перед тим, коли мали запіяти півні. Розпалили ватру, посідали. Антипко спитав:

– Що нам, братчики, робити? Будемо шукати душу чи підемо до гуцула сваритися?

Дурнуватий дідько відповів за всіх:

– Почекаємо, доки не визволиться Смерть. Тоді пошлемо її до гуцула, аби зробила з ним порядок.

– Мудро сказано, – погодилися чорти.

А гуцул тим часом зажив як має бути. Купив собі коника, корову, двоє пацят і чотири курки – почав ґаздувати. Це дуже здивувало дідича, попа і шандаря. Вони закликали гуцула до себе у гості, дали горілки випити й спитали:

– Скажи нам, ґаздо, яка сила не дала тобі з голоду померти? Ми б теж хотіли так запомогтися.

– Як дасте мені телицю, то скажу, – відповів гуцул.

– Дам! – вигукнув дідич. – Тільки поведи мене до того, що золото дарує.

– Най бачу телицю уже в моїй стайні!

Дідич дав розказ форналям доставити телицю до гуцула.

– Тепер ходіть зі мною, – й повів дідича, попа, а заодно й шандаря до ополонки. Там сказав: – Скидайте з себе лахи.

Вони роздяглися. З ополонки виглянув Антипко:

– Чого ви прийшли?

– Хочемо топитися. Купи наші душі, – відповів гуцул.

Чорт зміряв його очима від голови до ніг.

– Твоя душа нам непотрібна. А душі цих панів купимо охоче. Ану ви, добродії, лізьте в ополонку, а ти, чоловіче, принеси їм лантухи на золото.

Піп, дідич і шандар шубовснули у воду і за ними аж забулькотіло. Антипко з них повитрясав душі, а жаба дала їм цицьки.

Гуцул і не подумав нести мішки на золото. Запряг собі коника й поїхав у ліс. Їде він, їде, коли чує – у корчах щось стогне. Дивиться – то Смерть у грабовій розколині.

– Чоловіче добрий, змилуйся, визволи з біди, – почала просити.

– А хто тебе запхав у цей капкан? – спитав гуцул.

– Все розповім, та дай на ноги стати.

Гуцул витесав клин, забив у розколібину і визволив Смерть. Вона, шельма, схопила косу і чвахнула гуцула по шиї. Він упав і більше вже не встав. Того ж таки дня потрапив до пекла. Там не було коло котлів гайцера і не було кому смолу мішати. Приставили гуцула.

Гуцул гайцує день і ніч. Одного разу бачить – підійшли до нього дідич, піп і шандар. Такі худі, брудні, нещасні, аж не хочеться дивитися на них. Сіли коло вогню й гріються. Гуцул похитав головою:

– Йо-йой, ви зовсім завошивіли! Ану, лізьте в котел, най ваша гнида виздихає.

Вони полізли у котел. Гуцул підлив смоли, підклав дров і так загайцував, що смола забулькала, засміялася.

Так бідний донині підкладає дрова під той дідчий горнець. І казці кінець.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)