Яйце – ватажок (боснійська казка)

***

Яйце - ватажок (боснійська казка)

Була собі баба і мала курку. І курка знесла їй десятеро яєць. Аж тут жандарми до села приїхали й одразу до бабиної хати. Заходять і вже з порога:

– Став, бабо, обід на стіл.

Ваба відмагається, що й сама не обідала, бо нема чого. А вони:

– Смаж яєчню.

Дістала баба хоч-не-хоч кошик із яйцями, побила яйця на сковороду. А одне під вишневий листок закотилося, баба його й не помітила.

Лежить яйце та й думає: «Як сумно самому! І страшно. Треба тікати звідси, поки не пізно».

Як надумало, так і зробило: втекло яйце від баби до лісу. Котиться стежкою, котиться, аж бачить: півень у червоних чоботях дибає. Зраділо яйце і швидше до нього. Помітив його півень та й питає:

– Куди це ти, любе яєчко, вибралося на ніч?

А яйце йому відповідає:

– І не питай, любий півнику! Лихо мене гонить у світ. Хто б не прийшов, хто б не приїхав до баби, тільки й розмови, чим би з дороги

підкріпитися. І зараз же яєчню смажать. Було нас десятеро, то дев’ятеро баба побила, тільки я одне й зосталося. «Ну,– думаю,– рятуватися треба, доки ще ціле». Вискочило з кошика і гайда до лісу.

Каже йому півень:

– І в нас те саме. Хто б не завітав у гості до баби, то баба й ставить перед ним локшину з півнятиною. Було нас п’ятнадцятеро товаришів, чотирнадцятеро голови склали, тільки я один живий залишився. «Ну,– думаю,– рятуватися треба, доки ще голова на плечах». Вискочив з курника і гайда до лісу.

Подружилися яйце з півнем і далі помандрували вдвох. Ідуть, аж бачать: на камені, нагрітому сонцем, кіт сидить. І кіт помітив їх та й питає:

– А куди це ви, любе яєчко і любий півнику, вибралися на ніч?

Відповідає яйце:

– І не питай, любий котику! Лихо нас гонить у світ.

А кіт усе допитується:

– То яке ж вам лихо прилучилося?

– Ох, котику любий, біда та й годі. Люди злі наших товаришів перебили, ми тільки двоє живі залишилися. І нам би те саме було, та ми втекли до лісу, життя своє рятуючи. А чого ж це ти покинув господаря? Хіба неправду ото кажуть: живеться добре, наче котові?

– Ой, де там, де там! – забідкався кіт.– Яке там добро! Яких тільки образ не довелося мені зазнати! Ото м’яса в господі не стане, одразу на мене: це кіт його з’їв. Зловлять мене і так відшмагають, що й жити не хочеться. Вийде пшениця – і тут я винен: мовляв, миші пшеницю в коморі трублять, а котові й байдуже. І знову мені перепадає. А ще, бува, дитина подряпається десь – і хто б, ви думали, винен? Таж той самий кіт: мовляв, це він видирав м’ясо в бідолашного дитяти і так подер його. І за лозину та й за мною. Сил уже нема такі збиткування далі зносити. От я і втік до лісу. Прийміть мене, будьте ласкаві, до своєї ватаги.

Подружилися яйце та півень з котом і далі помандрували втрьох. Ідуть лісом, аж бачать: на галявині осел пасеться. Стали підходити ближче, і осел їх помітив. На радощах як не зареве, аж у вухах їм залящало, й запитує їх:

– Куди це ви, любе яєчко, півнику любий і котуню. вибралися на ніч?

Відповідає йому яйце:

– Лихо нас гонить, любий ослику! Стільки ми криві зазнали від злих людей, що далі несила терпіти. І вирішили втекти до лісу, щоб хоч трохи вільно пожити.

– Та й я намордувався досить,– зітхнув осел.– Подумайте тільки. Треба горшки на базар везти – на осла вантажать. Дрова з лісу – на ослі возять. Глину для горшків – теж на ослі. Воду – на ослі; сіль – на ослі; гній у поле – осла запрягають. Остогидло мені таке життя – ото й подався я до лісу. Любе яєчко, і ти, півнику, і ти, котуню, прийміть мене, не відмовте, до своєї ватаги! Дозвольте – я піду разом з вами!

– Іди,– відповіло яйце.– А чого б і ні.

Пішов осел разом з ними. Йдуть вони лісом, аж бачать: баран листя з осики обскубує. І баран помітив їх та й питає:

– Куди це ви, любе товариство, вибралися на ніч?

– Лихо нас гонить, любий баранцю,– відповідає йому яйце.

– Яке лихо?

– І не питай. Нас і б’ють, і ріжуть, і лають, і до роботи запрягають – просто життя нема. А ти, любий баранцю, чого ото лісом блукаєш?

– Ох, і не питай, біле яєчко! Господар мій – гірше ката. Усіх баранів, товаришів моїх, порізав, ще й кожухи з них поздирав, тільки я один і залишився. Але й мені він муку вигадав: почепив на шию великий дзвін і в овечій отарі старшим поставив – за всіх відповідати. Залізе яка-небудь вівця у спаш – мені боки латають, відіб’ється від отари – знову я відповідай. Життя немає, тож я й надумав сховатися в лісі. Любе товариство, прийміть мене до себе, будьте ласкаві!

– А чому б і ні. Приставай до нашої компанії! – погодилося яйце.

Пішли далі всі разом – яйце, півень, кіт, осел і баран. Брели отак і

вийшли на лужок, дивляться: вовк лежить, простягнувшись у траві. І вовк їх побачив та й питає:

– Куди це ви, товариство любе, вибралися на ніч?

Відповідає яйце:

– Ох, сірий вовче, не від добра тікаємо – лихо нас гонить світ за очі.

– А що ж це за лихо, біле яєчко?

– Страшне лихо! Люди нам усякі прикрощі роблять, знущаються з нас, що краще вже в лісі жити.

Каже їм вовк:

– Ох, і я знаю, почому ківш лиха. Чи лошатко, чи ягнятко, чи ще яка живність пропаде у людей, зараз на вовка помовка: це, мовляв, сірого справа. А як побачать мене де, то такий крик, гам, гвалт здіймають, що хоч вуха затуляй. Не піду я більше в село, отут, у лісі, і вік свій звікую. Візьміть мене із собою.

Пішли далі разом. Дісталися до струмка і сіли відпочити. Хто воду п’є, хто вмивається, хто на себе дивиться у водяне дзеркало. А вовк і каже:

– Щось в ніби голодний уже. Кого б це його з’їсти?

– Я не годжуся, вовче, для тебе,– першим обізвалося яйце.– Надто я вже маленьке – ніякого поживку тобі.

– А на мені багато пір’я,– застеріг півень.– Общипаєш його – і нічого не залишиться.

– А в мене кігті гострі,– промовив кіт.– Подряпаю тебе всередині.

– А я хоч великий і кігтів не маю,– обізвався поважно осел,– та який наїдок з мене, коли те м’ясо на мені, наче лико, тверде!

– Зате я і великий, і гладкий, і м’ясо на мені смачне,– замекав баран.– Мною досхочу наїсися. А щоб не завдавати собі труду багато, то ти стань отут, над струмком, а я з пагорба розженуся і сам тобі вскочу в рот.

Вовк став над струмком і розкрив пащу. А баран вийшов на пагорб, розігнався добре та як лусне вовка рогами в лоб – той і дихати перестав.

– Так йому й треба, ненажері отакому! – вигукнуло яйце.– Тільки залишати його тут не слід, щоб води не споганив. А от хто його забере звідси?

– Я не можу,– сказав півень.

– І я не можу,– зніяковів кіт.

– Я заберу,– промовив осел.– Мені не першина вантажі носити. Завдайте-но вовка мені на спину.

Гуртом завдали мертвого вовка ослові на спину і подалися далі. Ідуть, аж бачать: між деревами будинок стоїть. Подумали: отут і заночувати можна. А навколо будинку – паркан високий. Яйце – воно маленьке – між штахетами прокотилося. Півень – він легкий – на крилах через паркан перелетів. Кіт видряпався нагору, а потім зіскочив на землю. Баран як розігнався, то й перестрибнув через огорожу. Тільки бідолашний осел з

вовком на спині ніяк на той бік перебратися не може. Нарешті розігнався і такії перескочив, тільки вовк із спини під паркан упав. От зайшли яйце, півень, кіт, баран і осел до хати, а в хаті – повнісінько вовків! Сидять за столом – вечеряють. Поналивали чарки, піднесли їх за отаманове здоров’я, а яйце й обзивається:

– Щоб і ви всі були здорові, як той, що під парканом лежить!

– А хто там під парканом лежить? – питають вовки.– Ходімо побачимо.

Пішли, приглядаються: аж під парканом вовк неживий лежить! Перелякалися вовки та й у ноги і в ліс – тільки зашуміло за ними. Ускочили в якісь хащі й причаїлися – анічичирк! Тремтять. Але один вовк не витримав та й каже:

– Ну й страхополохи ж ми! Самі накивали п’ятами, а яєчну ватагу в хаті залишили! Вернімось подивімося, що вони там роблять!

А вовки ніяк не погоджуються – такі були налякані.

– Чого ви боїтеся? Цього дріб’язку, що вкотився до хати, злякалися? Подумаєш, знайшли звірів страшних!

– То що, по-твоєму, нам робити?

– Повертаймося назад. Ви мене коло паркана почекаєте, а я піду в хату: не боюся я тої ватаги яєчної! Що проти мене б те яйце, чи м’якенький мурликало, чи цибатий кукурікало, чи товстий лобань, чи худий вухань! Я вовк, я сильніший за всіх. Як роззявлю пащу, то всю їхню ватагу вмить проковтну.

Повернулися вовки назад, самі коло паркана зосталися, а хоробрий вовк посунув просто до дверей. Яєчна ватага як побачила його, то й перелякалася:

– Куди нам дітися, що робити? Зараз вовки розправляться з нами, поїдять усіх.

А яйце-ватажок і каже:

– Я зариюся в попіл, півень хай на жердку вискочить, кіт під лавкою ляже, осел за дверима стане, а баран у кутку сховається. Як тільки вовк поткнеться до хати, я почну пихкати в попелі, а коли він до мене підступить, я сипону йому приску в очі. Вовк злякається, кинеться під лавку – а там кіт дряпне його пазурами, баран із кутка буцне рогами, осел за дверима затупотить ногами, а півень на жердці хай кукурікає: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику».

Аж і вовк на поріг. Зайшов до хати – нема нікого. Тільки в попелі щось пихкає, він туди, а звідти яйце як сипоне приском, аж зірки застрибали вовчиськові в очах. Вовк під лавку, щоб умитися, а там кіт як запустить йому пазурі в писок, вовк утікати. А тут баран вискочив з кутка і ще більше йому духу піддав, затупотів копитами осел за дверима, закукурікав півень на жердці.

Перелякався вовк – ледь живий добіг до своїх. Посірів страшенно. Обступили його вовки та й допитуються, що там і як там. А він тільки зубами клацає – зі страху, ясна річ:

– Ой, не піду я туди більше. Там такий жах: круглий білкун вогнем дихає, пухнастий м’якун з ножами бігає, гладкий дріботун рогачами тикає, сухоребрий ревун дрючками смикає, а цибатий крикун під стелею кукурікає: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!»

Передихнув вовк, заспокоївся трохи і повів далі свою невеселу розповідь:

– Отож заходжу я до хати та й до вогню, щоб собі присвітити, а круглий білкун і обсипав мене жаром; я під лавку, щоб води набрати, а там пухнастий м’якун на мене з ножами; я в куток, щоб схопити кілок, а звідти гладкий дріботун з рогачами; я дверима був би його стримав, та тут сухоребрий ревун на мене з дрючками – але найстрашніше те, що цибатий крикун весь час горлав: «Кукуріку, кукуріку, подайте вовка на осику!» Ну, хай би вже мене вогнем обсмалили, ножами посікли, рогачами зрешетили, дрючками потовкли, а то ще й повісити на осиці хотіли. Як би я тоді до вас повернувся?

Вовки як почули таку розповідь свого товариша, то вже й не стали чекати, коли яєчна ватага кинеться за ними – самі дременули глибше до лісу. А яйце-ватажок зі своєю ватагою залишилося жити у вовчій хаті. І, мабуть, ще й досі вони там живуть та радіють з перемоги над вовками.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)