Іван Іванович – руський царевич та морське чудерство (українська народна казка)

***

Іван Іванович – руський царевич та морське чудерство (українська народна казка)

Як був собі цар та не було в нього дітей. От вийшов він раз на ярмарок, а бабка сидить, масло продає.

– Чого ти, – каже, – журишся? Я знаю, як тобі запомогти!

Він розсердився й ударив її, а далі й одумавсь: «За що, – каже, – я її ударив? Вернусь, попрошусь».

– Прости мене, – каже, – бабко, що я тебе ударив!

– Бог простить.

– І в другий раз.

– Бог простить всі три рази.

– Що ж ти, бабусю, знаєш?

– Та ось що: звели ти своїм невідничим, хай вловлять рибку – золота головка, а срібний хвостик, одна луска золота, а друга срібна, та хай цариця тієї рибки поїсть, то буде у вас дитина.

Так усе, як та бабка казала, так усе і зробили, і родила цариця сина Івана Івановича – руського царевича.

От той цар помер, а Іван Іванович на царстві зостався.

От і пише змій до його матері, щоб вона, біла цариця, до нього вийшла, а то він усе царство знищить. Показала цариця ту записку Івану Івановичу, він прочитав, іде, журиться. Пішов на базар, аж сидить бабка, масло продає:

– Чого ти, Іване Івановичу – руський царевичу, журишся? Я тобі у твоєму горі поможу.

– Що ти, стара, можеш?

– Збери ти, – каже, – військо та поїдь у такий-то ліс, знайдеш могилу, а на могилі дуба. Під тим дубом дванадцять каменів, під каменями дванадцять дверей, а за тими дверима на дванадцяти цепах стоїть богатирський кінь – дим п'є, а огонь їсть – ото і твій.

Зібрав він військо, знайшов ту могилу, вивернув дуба, каміння порозкидав, двері порозбивав, добув того коня.

– Ну, – каже кінь, – пусти мене, Іване Івановичу – руський царевичу, на три зорі на пшеницю, на зелену кошеницю, бо я тут дуже охляв.

Пустив він його. Через три зорі летить кінь.

– Тепер, – каже, – сідлай мене тугенько, сідай на мене ладненько, та на тобі хусточку. Як займеться на мені три волосини, то ти нею махни сюди-туди тричі.

От сідла він його тугенько, сіда на нього ладненько, сюди-туди обертається, козацького ума набирається.

– Як тебе, – каже кінь, – нести: чи повище комишу, чи в півдерева, чи повище дерева?

– Неси, – каже, – повище комишу.

От версти за три не долетіли вони до того змія, зайнялись на коневі три шерстини. Царевич тією хусточкою махнув сюди-туди, вони і загасли.

Прилетіли до змія, змій і пита:

– А що? Чи будемо битися, чи будемо мириться?

– Та вже ж битися.

От побив його Іван Іванович – руський царевич, змій і проситься:

– Не бий мене до останку, а вези в своє царство.

– Як же я тебе повезу, – каже, – що ти мене ще за три версти трохи не спалив?

– Вмотай мене у тороки та й вези, нічого не бійся.

Привозе царевич його у своє царство, всі на нього чудують, а там узяв та й запер змія у темницю, а сам поїхав на полювання.

От посилають у темницю тому змієві їсти з дівкою. Змій ту дівку попобив:

– Не хочу, – каже, – їсти! Хай сама біла цариця принесе!

Дівка усе те розказала. Пішла біла цариця вже сама. Як пішла та там і полюбилася з тим змієм. Давай вони тоді радитись, як би то їм царевича позбутися. Змій і каже:

– Є де-не-десь змій з шістьма головами. Хай царевич його вб'є, шість пляшечок крові наточить та привезе. То я тієї крові нап'юсь, одужаю, так я царевича вб'ю сам.

От приїхав царевич з полювання, цариця йому й каже:

– Що це ти одну нечисту силу знищив, а ще десь є, кажуть, друга – з шістьма головами. Поїдь вбий і ту та привезеш мені з неї шість пляшечок крові.

Він до коня. Сідла його тугенько, сіда на нього ладненько, сюди-туди повертається, козацького ума набирається.

От виїхали, дає йому кінь хусточку та й говорить:

– Як займеться на мені шість шерстинок, так махни нею шість разів сюди-туди; та кажи, як тебе нести: чи повище комишу, чи в півдерева, чи повище дерева?

– Неси мене, – каже, – в півдерева.

Кінь як поніс, як поніс, домчав. Зараз того змія забили, шість пляшечок крові наточили, вже й дома.

Однесла цариця тому змієві ту кров, він випив.

– А що, – пита цариця, – подужчав?

– Ні, – каже, – ще не подужаю його, а якби я випив дванадцять пляшечок крові з морського чудерства, що у нього три губи і на кожну губу бере по дванадцять кораблів, то б наче подужчав.

Цариця тоді до царевича розжалобилась:

– Переміг ти, – каже, – дві нечисті сили, якби он ще третю! Є, кажуть, на морі морське чудерство з трьома губами: на кожну губу по дванадцять кораблів бере, так забий його та наточи дванадцять пляшечок крові.

Пішов він до коня та й розказує:

– Нічого, – каже кінь, – бери тільки три гачки по сім пудів вагою.

От сідла він коня тугенько, сіда на нього ладненько, сюди-туди обертається, козацького ума набирається. Виїхали в поле, кінь і каже:

– На тобі оцю хусточку та, як займеться на мені дванадцять волосин, махни нею дванадцять разів сюди та туди, та кажи, як тебе нести? Чи повище комишу, чи в півдерева, чи повище дерева?

– Неси мене, – каже, – повище дерева.

Кінь як поніс його, одразу коло моря і стали.

Дивиться царевич, аж там стоїть хатка, а в тій хатці бабка.

– Дай, бабко, води напитись.

– Нема, – каже, – оце привели царівну морську чудерству на пожирання. Воно як з'їсть її, то й дасть напиться.

Царевич зараз пустив коня на пшеницю, на зелену кошеницю, а сам зайшов до тієї царівни.

Полюбив він її, гуляли вони… А далі ліг він поспати, а їй дав швайку й молоток.

– На, – каже, – та як буде бурун нестися, та камінь котитись, бий молотком по швайці коло вуха!

От незабаром як понесе бурун, як покотить каміння, царівна помалу б'є, він і не чує. Та кінь уже почув, прилетів та як ударить копитом у стіну, царевич і прокинувся. Сів тоді на коня, а тут і морське чудерство одну губу випустило. Він і накинув її гаком. Воно другу випустило, він і на другу накинув. Воно третю. А він і третю зачепив. Тоді те морське чудерство як потягне його та й втягло аж на шістдесят верст углиб.

– Держись же, – каже кінь, – ось я його ще потягну.

Як смиконе, так на шістдесят верст на сухопуття й витягнув. Тоді заходились: порубали його, крові наточили і поїхали.

От оддав він ті пляшечки матері, а сам і подався знову на полювання.

Попив змій тієї крові.

– Ні, – каже, – не подужаю. Велика в ньому сила. А давай, – каже, – його банщиків підкупимо. Як він буде митися, то нехай наставлять його шаблю – вона його сама заруба.

(А у нього та була така шабля, що на що наставити, так і перетне.)

Банщики так і зробили: наставили ту шаблю, а вона і одсікла йому голову. Так та голова вже як падала, так сказала:

– Знищили ви мене, так поховайте у такім-то лісі, у чавунній труні.

Ото поховали його, як він заказав, бо мертвого вже не страшно.

А та царівна, що він її полюбив, коли біля моря був, як повернулася додому, то знайшла собі двох синів.

Батько як дізнався:

– Е, – каже, – чорт чорта і виведе! – (А він думав, що вона прижила їх з тим чудерством, та звелів її синів посадити у темницю.)

От вони як трохи підросли, то й кажуть:

– Чого ми тут сидимо? Берися ти за ту стіну, а я за цю!

Та й розвалили темницю і вийшли на божий світ. Ото вийшли та й пішли собі, куди очі.

Ходили, ходили та й зайшли у той ліс, де батькова труна була. Ідуть лісом, дивляться – вогник. Вони пішли на нього. Прийшли, аж там труна. Вони і прочитали на ній запис.

– Це ж, – кажуть, – наш батько.

– Іди ж ти у село, – каже один, – та візьми де коняку, та уб'ємо її, та бандури викинемо з неї, а самі сядемо всередину, то щось на ту коняку і сяде.

От привів один коняку, сіли вони їй всередину. Аж ось летить орел і орленя. Орленя кричить:

– М'ясо! М'ясо! – та й сіда.

А орел:

– Кром, кром, не сідай, бо вхопить.

Дурне орленя і сіло, а один брат і піймав його за ніжку.

– А що? Я ж казав, що те ж і буде, – каже старий орел та просить, щоб пустили те орленя.

– Ні, – кажуть брати, – добудь нам живлющої та цілющої води, тоді одпустимо.

– Добре, – каже.

Та полетів та десь у болоті набрав. От приносить, один брат хотів уже пустити орленя, а другий захопив його та й розірвав.

– Як це живлюща, – каже, – та цілюща вода, то воно оживе, коли ми нею його покропимо.

– Ні, – каже орел. – Це я вас дурив. Треба справді летіти.

А ту воду живлющу та цілющу та стерегли три сестри того морського чудерства, та всі три в одне око дивилися.

От прилетів орел – давай битись там перед ними, а вони за ним ганятись. Та як усі три в одне око дивилися, то все за однією і плутають. А він то сюди, то туди, а далі до тих колодязів – і набрав.

От приніс, вони покропили те орленя, воно й полетіло. Тоді вони до батька. Покропили його, він і встав.

– Ху, – каже, – як я довго спав!

Зараз признав їх, і пішли вони до його матері, а вона вже зі змієм царює.

Зараз того змія розметали, а її повезли у ліс, залишили біля дуба, дали куль соломи і поставили черепочок.

– Як, – кажуть, – з'їсть за три роки цей куль соломи та наплаче черепок, то ще можна матір'ю прийнять.

Навідались через три роки, аж той куль соломи цілісінький, а в черепочку разів дванадцять качка качат вивела.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)