Ірміса (грузинська казка)

***

Ірміса (грузинська казка)

Були собі дід та баба, і не мали вони ані лялечки. Аж на старості років знайшлося в них дитятко. Тільки дід недовго тішився, невдовзі й помер.

А баба тужила-тужила, що нічим сина годувати, та й віддала оленисі, щоб та годувала. А дитя так звикло до оленихи, що куди та, туди й воно.

А в тому лісі часто царенко полював. От якось побачив він олениху з дитинкою та й годі полювати, поїхав додому. А батько й питає:

– Чом же ти, сину, й не полюєш?

А син:

– Дай мені шістдесят пудів ланцюга залізного та сто двадцять душ челяді.

Дав йому батько, пішли до лісу. Тільки забачив царенко хлопчика, велів упіймати. Кинули люди ланцюг, закрутили, а хлопчак як понатужився, так той ланцюг тільки трісь та й порвався. Ще б нічого, а то геть усю челядь перебив, тільки царенко й зостався живий.

Прийшов царенко додому та й каже батькові:

– Як не вволиш мою волю, накладу на себе руки..

– А що ж там таке,– питає батько,– що вже й руки маєш на себе накладати?

А син і відповідає:

– Бачив я в лісі криву олениху з хлопчиком. Ловили, ловили й не впіймали.

Знову дає батько ланцюга й челяді, а все не гаразд. П’ять разів посягався царенко, але тільки даремно люди гинули. Аж на шостий раз упіймали хлопця й привели до палацу. Назвали його Ірміса. Дав царенко хлопцеві кімнату, а їсти ніяк не навчить. Як схочеться Ірміса їсти, йде до оленихи та й смокче молоко.

От царенко й думає': «Навчу я його їсти та одяг носити». Та й наказав, щоб обід та вечерю подавали йому в кімнаті Ірміса.

Дивився той дивився, та й собі почав так робити. Встане, одягнеться, вмиється та й сідає до столу. А вже як і балакать навчився, попросив царенко батька, щоб у палац його перевели.

Відтак і на лови почали разом ходити, тільки Ірміса дужчий був. Було, як пустить стрілу вгору та впаде вона додолу, царенко тягне з землі щосили, та й не витягне, а Ірміса раз – і вихопив.

Якось цар їде кудись у гості і полишає ключі Ірміса.

– Дивись,– каже,– як прокинеться мій син та проситиме, щоб показав йому кімнати, всі покажи, тільки в дванадцяту не заводь, бо зведеш зі світу.

Поїхав цар, а царенко прокинувся та й каже:

– Поводи мене по кімнатах.

Показав Ірміса одинадцять, а в дванадцяту не веде. Вихопив тоді царенко меча та й каже:

– Або покажеш, або і тебе вб’ю, і себе.

Що робити, відчинив Ірміса двері. А там красуня намальована на стіні, царенко як глянув, то й знепритомнів. Забрав його Ірміса, поклав у ліжко та й каже:

– Аби ти жив-здоров був, а вже я її знайду.

Приїхав цар та й ну дорікати Ірміса:

Ірміса (грузинська казка)

– Нащо ж ти,– каже,– показав той малюнок!

А юнак йому:

– Дай мені тільки волю, і я знайду ту красуню.

Пустив його цар, лаштується Ірміса в дорогу, а царенко

й собі. Та й пішли.

Ідуть та й ідуть, уже й рік минув. Аж прийшли край синього моря, при березі яблуня росте і яблук рясно-рясно.

От Ірміса і каже царенкові:

– А натруси-но яблучок!

Пішов той, та й не втрусить.

Тоді Ірміса кулаком гух по стовбуру, яблука так і посипалися. Сіли полуднувати. Коли це виходить із моря дев і кричить:

– Хто це яблука їсть із яблуні, яку ще мій дід садив? Зараз я його вб’ю!

А Ірміса і гукає:

– Сюди ходи, бо як же ти вб’єш?

Підступив той дев, а Ірміса його кулаком як ударить та й убив.

А вже з моря другий дев суне і те саме кричить, що й перший. Убив Ірміса і того.

Коли суне третій та аж реве,

– А ходи сюди,– кричить йому Ірміса,– тут твої братчики лежать, та й тобі місце буде.

Приволікся той дев, почали битися.

Довго билися, нарешті вбив Ірміса й третього, та й пішли далі.

Приходять до хати одного дева, а там дві девихи. От девихи й кажуть:

– Тікайте, люди добрі, хутенько, бо прийдуть деви, то буде вам лихо.

Тільки хлопці на те не дуже зважали, сіли в холодочку та й їдять яблука. Коли це йдуть три деви, один і гукає:

– А хто ж це прийшов до нашої господи та в холодочку сидить?

А Ірміса йому:

– Ходи сюди, то скажу.

Тільки дев до нього, а Ірміса повалив його, ще й коліном придавив. Виткнувся другий, а юнак і поклав його хрестом на брата. Тоді третій як зареве:

– А хто ж моїх братів ухрест поскладав та вбити заміряється? Зараз я його вб’ю.

Ухопив його Ірміса, поклав на купу зверху та й питає:

– Повбивати вас чи ні?

Почали деви проситися:

– Не вбивай, краще побратаймося!

Пустив їх Ірміса, пішли до хати.

Повітали деви побратимів і ну дорогу показувати:

– Як сюди підете – тридцять днів ітимете, і ніхто страшний вам не трапиться, а як туди підете – за десять днів дістанетеся до тієї красуні, тільки ж деви там живуть, то поїдять вас. Якщо ж ви девів подужаєте, то прийдете, врешті, до красуні. Дасть вона вам повечеряти й постіль постеле. Коли ж заснете, то вона захоче вам на палець персня надіти. Отож дивіться не спіть. Як тільки вона почне скрадатися зі своїм перснем, ми пустимо стріли, тоді й хапайте красуню.

Подякували царенко та Ірміса девам і пішли.

Ідуть, ідуть, коли це трапився їм дім, а в ньому велетень дев живе.

Заходять побратими до хати, аж там дев спить, а дівчина красуня мух проганяє. Як побачила дівчина юнаків, жахнулася:

– Тікайте хутко, бо прокинеться дев, то і вас поїсть, і мене.

– Ходи сюди,– каже їй Ірміса.

А мухи сядуть на дева та й розбудять.

– Ото й буде добре, а ти йди сюди.

Підійшла до них дівчина, а дев прокинувся та й реве:

– Була коло мене людська душа, на один зуб покласти, хто це її забрав?

А Ірміса йому:

– Хто ж би, як не я!

Почали битися. Довго билися, нарешті вбив Ірміса дева, забрав дівчину та й одвів до тих трьох девів, що берегли. А тоді далі пішли. Ідуть, аж бачать стоїть хата, деви весілля справляють.

Ірміса (грузинська казка)

От побачив старший дев, що прийшли якісь там чужинці, та й посилає одного дева, дізнатися хто.

Ірміса і його вбив. Скільки той найстарший дев не посилав, Ірміса усіх повбивав. Тоді вийшов сам найстарший дев, почали битися. Ударив дев – загнав Ірміса по коліна в землю. Лупнув Ірміса – загруз дев по груди. Ударив іще раз – ув’яз дев по шию. Кинувся Ірміса голови йому стинати, а їх у дева аж сто. Зітнув Ірміса п’ятдесят та й питає:

– То що, життя чи смерть?

– Життя,– одказує дев.

Випустив його Ірміса, а дев знову битися заміряється. Загнав тоді його Ірміса у землю й заходився стинати голови. Дев ну благати:

– Тільки випусти мене, я всю мою силу царенкові віддам.

Випустив його Ірміса, сам лаштується в дорогу, а царенка з девом лишає та й наказує:

– Передай же царенкові свою силу та навчи добре воювати.

Пішов Ірміса, знайшов, де живе та красуня. Саме вечоріло. Подала красуня вечерю, послалась і вклала Ірміса спати. Минула година, взяла красуня персня й скрадається, щоб надіти його Ірміса на пальця. Тоді три деви пустили стрілу й Ірміса вхопив красуню за пальця. Тоді вона й каже:

– Мабуть, я тобі судилася.

Та й натягла персня собі на пальця.

– Ні, – каже Ірміса,– не мені ти судилася, а побратимові моєму.

Уранці красуня загадує девам:

– Принесіть усі по одній подушці на посаг. Віддаюся я за чужинця.

На другий день забрали деви весь посаг і повезли красуню до царенка. Приїхали, бачать, сидить царенко, у попелі бабрається. Де вже сам зріс у силі, х'тозна чи й та, що мав, зосталася.

Схопив тоді Ірміса дева та й питає:

– Чом же ти обіцянки не виконав?

Злякався дев, хутко віддав царенкові свою силу, а Ірміса взяв і вбив дева. Забрали все його добро та й пішли до трьох девів. Справили там весілля й полягали спати під яблуню.

Уночі прилетіло якесь хтозна-що і вкрало царенкову дружину. Схопився Ірміса, збудив девів і каже:

– Бачите, якийсь дев украв царенкову дружину. Ви тут побудьте, а я з царенком піду шукати.

Ішли, ішли й прийшли до того дева, що вкрав царенкову дружину. Та саме у дворі сиділа, а дева не було, пішов на лови.

От Ірміса і просить красуню, щоб дізналася, в чому девова душа.

– Добре,– каже та,– прийдіть за місяць.

Пішли ті, поселилися в печері.

Минув тиждень, красуня й питає дева:

– Скажи, де твоя душа?

– Нащо тобі моя душа?

– Та я хотіла б їй служити.

– Моя душа, – каже дев,– в оцьому стовпі.

Як заходилася красуня коло того стовпа, обмила його, розмалювала так, що не можна надивитися.

Побачив дев та й каже:

– Коли вже ти так любиш мою душу, то сидить душа в кішці.

Як нашила красуня тій кішці одягу всякого, одно вбирає її.

Побачив це дев, сподобалося йому все оте. От він і каже:

– Моя душа за дев’ятьма горами. На одному дереві висить дев’ятиголовий дев, а в нього всередині сидить олень. Усередині в оленя сарна, а в сарні заєць, а в зайці зайченятко, а в ньому скринька, а в скриньці троє ластів’ят – двоє – мої очі, а одне – то моя душа.

Зраділа красуня, що дізналася, бо вже завтра мали прийти Ірміса із царенком.

Ірміса (грузинська казка)

Прийшли вранці, а красуня їм і розповіла, що почула від дева.

– Тільки,– каже,– не зможете ви нічого зробити, бо той дев, що висить на дереві, носом чує хтозна-куди, то він вас поїсть.

– За це вже не журися,– каже їй Ірміса,– якось я його запопаду в руки.

От вони й пішли. Ідуть, ідуть. Уже й дев’ять гір перейшли, коли це царенко як затремтить. А то дев, що на дереві висить, якимсь промінням їх осипає, ледь не посліпли. А все-таки підступився Ірміса, перерубав вервечку, упав дев. Відрубав він девові всі дев’ять голів, розітнув його навпіл та й витягнув оленя. Розрубав і того й витягнув сарну, а з неї дістав зайця. Вхопив його хутко, розрізав і вийняв зайченя. Дістав із нього скриньку, вхопив одне ластів’я й убив. Осліп дев на одно око. Убив Ірміса друге ластів’я – осліп дев на друге око.

Пішли тоді Ірміса з царенком до нього та й кажуть:

– Оце ж тобі за те, що вкрав чужу жінку.

А дев їм:

– То мені за те, що жінці повірив!

Забрали Ірміса із царенком красуню та й привели знову до трьох девів, тільки вже не сплять, бояться, щоб хтось не вкрав красуні.

Аж опівночі прийшло троє куцих, сіли під яблунею та й балакають. Один каже:

– Яку ж ми долю пошлемо царенкові та його красуні?

– Яку? – питає другий.– А таку, що тільки приїде він додому, кінь стане дибки, а царенко впаде додолу й уб’ється. Якщо ж порятується, то коли свекруха подаватиме молодій золотий пояс, та золоті черевички, пояс той перекинеться гадюкою і з’їсть красуню, а коли ні, то черевички поламають їй ноги.

А третій куций каже:

– А коли й це не допоможе, тоді вночі прийде змій і обох проковтне. А коли нашу розмову хто чує та розповість кому, то хай стане він каменюкою.

Ірміса геть усе почув, тільки ж нікому не каже.

На другий день приїхали додому.

Щойно заїхали до двору, як царенків кінь почав гарцювати, але Ірміса ухопив його за вудило, то царенко й скочив на землю.

Вийшла на ганок цариця, винесла невістці золотий черес та черевички, але Ірміса узяв та й порубав те все.

Надійшла ніч. Ірміса став коло тієї кімнати, де молоді полягали, та й вартує. Коли це опівночі змій іде. Кинувся на нього Ірміса та й убив, а сам ліг спати.

Удосвіта почали весілля, три дні й три ночі пили-веселилися. На четвертий день цар із сином пішли до церкви, тоді цариця з невісткою побігли до Ірміса та й ну доскіпуватися:

– Скажи та й скажи, чого ти не дав коневі гарцювати, чому порубав золоті пояс та черевички.

Нічого не сказав їм Ірміса, тільки попросив, щоб не питали.

А ті в одно:

– Скажи та й скажи!

– Гаразд,– каже Ірміса.– Коли моєї смерті хочете, то скажу, – Та тільки закінчив розповідати всю пригоду, як став каменюкою.

Плакали-плакали цариця з невісткою, тільки ж нічого не допомагає.

Побігла невістка до ворожки та й питає, чи можна якось зарадити цьому лиху. А ворожка й каже:

– Як обмиєш каменюку сльозами, то Ірміса оживе.

Пішла та, обмила каменюку сльозами, аж невдовзі й Ірміса ожив.

Пораділи всі і вже по тому жили, далебі, щасливо.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)