Хто-всіх-подолає (англійська казка)

***

Хто-всіх-подолає (англійська казка)

Жив на світі багатий старий король. Він мав навіть свою придворну чаклунку і дуже пишався з того, які чудеса могла вона творити.

І от якось король сповістив жителів усього королівства про те, що він віддасть свою молодшу доньку і півкоролівства тому, хто переможе придворну чаклунку. Але з умовою: якщо хтось візьметься за це і не виконає, той позбудеться голови.

А жили у цьому королівстві троє братів: Біл, Том і Джек.

Жили вони в бідній сім’ї на околиці королівства.

Коли до них долетіла королівська звістка, всі вирішили спробувати щастя.

Першим у дорогу зібрався старший брат – Біл. Шлях був неблизький, отож мати наготувала синові в дорогу харчів.

І ось Біл полишив батьківський дім. Ішов, ішов, аж ось зустрічає сивого, згорбленого маленького дідуся.

– Доброго ранку, Біле, – привітався до нього старий.

– Ранок як ранок, – відповів Біл.

– Куди прошкуєш? – запитує дідусь.

– А тобі яке діло?

Ось так відповів Біл і пішов далі. Дістався він, нарешті, до королівського замку, і заявив, що прийшов спробувати подолати придворну чаклунку.

– Що ж, почнемо, – каже король. – Побачимо, хто кого переможе!

– Тут і дивитися нічого, – відповів Біл, кинувши зневажливий погляд у бік сухенької, маленької бабусі.

Краще б він подумав, перш ніж так зухвало говорити. Бо чаклунка раптово навалилась на нього важкою кам’яною вежею і бідний Біл навіки вгруз у землю.

Почав збиратися в дорогу середній брат – Том. Мати його просить:

– Не йди, Томе, раптом і ти, як і Біл, не повернешся.

– Ні, мамо, якщо вже вирішив, то треба йти, – відповів Том.

Взяв харчі та й подався. Іде, а назустріч йому той самий згорблений, сивий дідок. Далі з Томом сталося те, що й зі старшим братом, бо він не захотів розповісти дідусеві, куди йде.

Король, як і минулого разу, покликав свою чаклунку і сказав Томові: хто кого подолає, той буде переможцем. Том зверхньо поглянув на немічну з виду бабусю і виступив уперед. І сталося з ним те, що і з Білом.

Настала черга Джекові йти до королівського замку. І попросив він матусю приготувати йому в дорогу поїсти. Але мати сказала:

– Не йди, синочку! Ти один у мене лишився.

Але Джек відповів, що повинен іти. Мати так гірко плакала, що нічого не змогла приготувати йому в дорогу. Отож Джек узяв з собою шматок сухого хліба та й подався.

Незабаром він зустрів старого, сивого, згорбленого дідуся.

– Доброго ранку, Джек, – привітав його дідусь.

– Доброго ранку, дорогий дідусю! – відповів Джек.

– Куди шлях верстаєш?

– Та ось, дідусю, шукаю корабель, котрий може ходити по суходолу. Чи не хочеш поснідати зі мною, дідусю?

– Спочатку візьми ось цю палицю, – каже дідусь, – і йди тією дорогою, якою я прийшов сюди. Іди, доки не дійдеш до чистого джерела. Опусти п джерело палицю і тримай доти, доки вода не перетвориться на вино. На березі ти знайдеш срібний глечик і кухоль. А потім здогадайся сам, що тобі робити. А як повернешся сюди, корабель буде готовий.

Що ж, Джек пішов і швидко знайшов чисте джерело, опустив у нього чарівну палицю і тримав її там до тих нір, аж поки вона не перетворилась на вино. Набрав повен глечик вина й приніс його дідусеві. Вони разом поснідали сухим хлібом і запили вином. А корабель на колесах уже чекав на нього.

– Сідай на цей корабель, Джек, – мовив дідусь, – і скажи такі слова: “Пливи, мій корабель, пливи!” – і корабель попливе. Та не забудь, ти повинен брати на корабель кожного, хто стрінеться тобі на шляху до королівського замку. І ще пам’ятай: кожного, хто сяде на твій корабель, ти маєш запитати, як його ім’я.

От Джек сів на корабель і сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І корабель поплив. Коли вони пропливали через високі гори, Джек побачив чоловіка, котрий валив величезні дерева. Джек здивувався і запитав:

– Агов, як тебе звати?

– Хто-всіх-подолає!

– Хто всіх подолає? Авжеж, це ти! Сідай до мене на корабель.

Хто-всіх-подолає сів на корабель, і далі вони попливли разом. Коли пропливали над зеленим лугом, Джек побачив велику череду й чоловіка, котрий ловив і тут же поїдав свиней, корів, овець.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек. –

– Хто-найбільше-з’їсть!

– Хто найбільше з’їсть? Звісно, це ти! Сідай до мене на корабель.

Хто-найбільше-з’їсть сів на корабель, і далі вони попливли втрьох. Коли спускалися в долину, Джек побачив чоловіка, який спорожнював усі джерела і струмки.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек.

– Хто-найбільше-вип’є!

– Хто найбільше вип’є? Пий собі на здоров’я! Хочеш їхати з нами?

Хто-найбільше-вип’є сів на корабель, і Джек сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І корабель поплив далі. Потім Джек побачив, як стежкою біжить чоловік. Спочатку він біг на одній нозі, потім на другій. Джек запитав:

– Агов, як тебе звати?

– Хто-всіх-пережене!

– Хто всіх пережене? Так, це ти! Сідай до нас на корабель.

Хто-всіх-пережене також сів на корабель, і вони попливли, аж поки не зустріли чоловіка, який стояв з рушницею і цілився вгору, ніби хотів підбити зайця в небі.

– Агов, як тебе звати? – крикнув Джек.

– Хто-найдалі-стріляє!

– Хто найдалі стріляє? Сподіваюсь, це ти! – відповів Джек. – Поїхали з нами!

Влучний стрілець також сів на корабель, і Джек сказав:

– Пливи, мій корабель, пливи!

І вони попливли далі, аж поки не зустріли чоловіка, котрий дивився вдалину, приклавши до чола руку.

– Агов, як тебе звати? – запитав Джек.

– Хто-найдалі-бачить!

– Хто найдалі бачить? Мабуть, це ти! Поїхали з нами.

Хто-найдалі-бачить сів на корабель, і вони попливли прямісінько до замку короля. А коли дісталися, Джек крикнув:

– Егей!

Із замку вийшов король і запитав:

– Ти чого приїхав?

– Хочу спробувати щастя – може, зумію подолати вашу чаклунку і завоювати серце принцеси.

– А ти пам’ятаєш умову: якщо ти чи твої помічники не подолають чаклунку, твоя голова полетить з плечей? – запитує король.

– Пам’ятаю! – відповів Джек.

– Що ж, тоді почнемо, – каже король і кличе стару чаклунку.

А Джек покликав Хто-всіх-подолає. Випробування закінчилось нічиєю.

– Що ж, – каже король, – а тепер: хто більше з’їсть?

Джек покликав свого друга Хто-найбільше-з’їсть.

Спочатку їм привели бика, і Хто-найбільше-з’їсть умить його проковтнув. Потім двох корів, потім кількох свиней і, нарешті, дванадцятеро овець. Хто-найбільше- з’їсть проковтнув і їх, а стара чаклунка ще з биком не впоралась.

– Молодець, – сказав король. – А ось випити більше, ніж моя чаклунка, тобі не вдасться!

– Спробуємо, – відказав на те Джек і покликав свого приятеля Хто-найбільше-вип’є.

І той випив спочатку струмок, потім озеро і, нарешті, взявся випити річку. Та королеві шкода стало річки, і він сказав:

– Тут усе ясно. А от хто кого пережене?

Джек покликав Хто-всіх-пережене, король дав йому і своїй чаклунці по яєчній шкаралупі й наказав добігти до океану, зачерпнути солоної води й повернутися назад. Хто-всіх-пережене добіг, звичайно ж, першим, зачерпнув солоної води, побіг назад і на півдорозі зустрів стару чаклунку ще з порожньою шкаралупою.

– Ой, втомилась, – поскаржилась чаклунка.

– Я теж, – відповів Хто-всіх-пережене.

– Давай відпочинемо, – запропонувала вона, – не варто надриватися задля інших.

Вони вибрали затишну зелену галявину і сіли відпочити.

– Ти поклади голову ось сюди, – каже стара, – та засни годинку.

А треба вам сказати, що у старої чаклунки була в кишені чарівна кісточка, яку тільки підкладеш під голову сплячому, він спатиме доти, доки ту кісточку не забереш. І ось чаклунка дочекалась, коли нарешті Хто-всіх-пережене міцно заснув, і підклала йому під голову цю кісточку. Потім перелила морську воду з його шкаралупи у свою і побігла назад до королівського замку.

Джек уже почав хвилюватися і попросив свого приятеля Хто-найдалі-бачить подивитися, де це забарився Хто-всіх-пережене. Хто-найдалі-бачить одразу ж побачив його.

– Він спить на галявині, що на півдорозі звідси, а під головою у нього лежить чарівна кісточка. Якщо її не прибрати, він не прокинеться.

– Хто-найдалі-стріляє! – покликав Джек. – Стрельни-но в ту кісточку, що під головою у Хто-всіх-пе- режене! – попросив він.

Хто-найдалі-стріляє вистрелив, вибив кісточку, і Хто-всіх-пережене одразу ж проснувся. Скочив на ноги, схопив шкаралупу, добіг до океану, набрав солоної »оди і на півшляху назад наздогнав стару чаклунку. Він навмисне штовхнув її під руку, і зла чаклунка розлила солону морську воду.

А який кінець цієї історії, ви, мабуть, здогадались. Джек і принцеса одружились швидше, ніж встигла повернутися в замок стара чаклунка. І коли я полишав їх, вони були дуже щасливі.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)