Хлопчик-поросятко (грузинська казка)

***

Хлопчик-поросятко (грузинська казка)

Були собі чоловік та жінка, і не мали вони дітей. Ото й просять долю, щоб послала їм дитину. Яка б не була, хоч як цуцик, хоч як порося, а вже виростили б.

Минуло там скільки часу, й знайшовся у них хлопчик.

Дуже любили його батько й мати, дарма що голова у малого була поросяча.

Ось виріс син, час би вже й женитися. Журяться батько з матір’ю: хто віддасться за парубка зі свинячою головою!

Аж одного разу й каже син батькові:

– Я хочу з царівною одружитися.

– Хто за тебе видасть царівну, коли ми злидарі нужденні,– каже йому батько.

– Ні,– одказує син, – іди свататися!

Що мав батько робити? Пішов та й каже цареві:

– Мій син кохає твою дочку й хоче за дружину взяти.

– Коли твій син завтра до ранку поставить у моєму дворі золотий палац, то віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну.

Зажурився батько та й подався додому. А дома й розповів синові, що переказав цар.

– Не журися, – утішає син батька та й лягає спати.

Уранці батько схопився, дивиться – аж сина немає дома. Вийшов надвір – і що ж він бачить! Стоїть у царевому дворі золотий палац та так сяє, що аж очі краде.

Приходить син та й каже:

– А йдіть, тату, до царя, що він повість.

Пішов чоловік до царя та й питає:

– А що, царю, палац стоїть.

– Коли твій син,– цар йому у відповідь, – до завтра вистеле мармуром дорогу від свого двору до мого палацу, віддам за нього дочку, а ні, то голову зітну,

Прийшов батько додому та й хвалиться синові, а той і каже:

– Ет, не журися, якось буде.

Та й вийшов із хати. Вранці батько прокидається, дивиться, аж таким мармуром дорогу викладено, що очі вбирає.

Посилає син знову батька до царя. Пішов той.

– Виконав, царю, мій син і цю забаганку, що ви ще загадаєте?

– Перекажи синові,– каже цар,– хай готується до весілля.

Побіг батько додому, щоб швидше сина втішити. Почали готуватися до весілля, наскликали гостей, сів син у бричку, і поїхали до палацу.

Цар як уздрів свинячу голову, мало не здурів. Скликав візирів і наказав, щоб убили нареченого. Але той підступив до царя й каже:

– Коли зречешся свого слова, то оцю дорогу й палац на порох перетру, а там і за тебе візьмуся.

Що робити цареві, просить зятя в покої. Виходить і наречена, та як забачила молодого – в крик, у плач, насилу батько вмовив її сісти коло свинячої голови.

Відбулося весілля, став зять жити в царському палаці. Тільки ж дружина його з ранку до вечора сидить та плаче, надвір і не потикається. От якось сидить вона, тужить та своє лице дряпає, аж свинячій голові жаль її стало. Скинув він свинячу шкуру й став такий гарний, що й сказати не можна. Царівна закохалася в нього й просить, щоб не натягав більше тієї шкури, але він надягнув і не скидає. Тоді царівна тихенько зняла ту шкуру та й укинула в піч.

Прокинувся хлопець, глип – немає шкури. Він до жінки, а та й каже, що спалила.

Перекинувся хлопець голубом і полетів, тільки жалібно-жалібно застогнав. А царівна як почала плакати, то й не втихає. Сидить – плаче, лежить – плаче, ніяк її не вгамувати.

Засумував цар, а далі й каже, що хто царівну розвеселить, того обдарують, чим він захоче.

Хто не приходив, чого царівні не казано – і бровою не повела, а тоді й каже батькові:

– Дайте мені, пан-отченьку, залізні шати, я вберуся й піду світ за очі.

Що чинити батькові,– увібрали царівну в залізну одіж, випровадили шукати голуба.

Довго йшла царівна чи ні, аж здибалася з оленем. А в того один ріг у небі, а другий землі торкається. От царівна й питає в нього:

– Любий оленю, чи не пролітав тут голуб?

– Я тільки один бік бачу, може, він пролетів тією стороною.

Заридала царівна, от-от море з тих сліз розіллється. Жаль стало оленеві, він і каже царівні:

– Лізь мені на рога, дістанешся неба й запитаєш у сонцевої та місяцевої матері. Вона знає, куди полетів голуб. Тільки запитай іще, чи можна мені якось позбутися моїх рогів.

Полізла царівна, дісталася неба. Дивиться, аж високий-високий палац стоїть, а в ньому сонцева й місяцева мати живе. Заходить царівна до палацу, а сонцева мати їй назустріч та й питає здивована:

– Ой дочко, як це ти сюди прибилася, таж прийде сонце і спалить тебе дощенту.

Царівна розповіла їй, чого прийшла. Пожаліла її сонцева й місяцева мати й заховала.

Хлопчик-поросятко (грузинська казка)

Приходить увечері сонце додому та й каже матері:

– Щось у нас людський дух чути.

– Та що ти, сину,– мати йому.– Хіба посміє хто прийти сюди?

Потім принесла води, помив син руки й сіли вечеряти. Ось мати й питає:

– Ти, сину, всю землю обіймаєш, невже оце ніякого дива не забачив?

– Чи мало того дива на світі, мамо, але ще такого, як оце, й не бачив. Перекинувся хлопець голубом, сидить та цілий день плаче.

– І як же його відрізнити від інших голубів?

Він сидить, – каже сонце,– край поля посеред двох голубів, і чорна краплинка на ньому.

– І вже ніколи не стане він людиною?

– Чому ж, якби хто скупав його у тій воді, що я та мій брат руки помили, то він знову людиною став би.

Сховала сонцева й місяцева мати ту воду, що сонце руки мило.

Пішло сонце, а прийшов місяць. Подала мати і йому води, помив місяць руки, а мати сховала її. Сіли вечеряти, а мати й питає сина:

– Вся земля, сину, на твоїх очах. Невже ніякого дива ти ніколи не бачиш?

– Як же ні, такого дива набачишся завше. Але такого, як оце, ще й не бачив. В одної царівни був любий чоловік, а це перекинувся голубом і полетів світ за очі. Плаче царівна, втіхи не має, а з нею тужить уся земля.

– Так невже ж, сину, ніяк зарадити тому голубові?

– Е, якби та царівна впіймала голуба й сховала його в пазусі, щоб світа божого не бачив, а тоді скупала у тій воді, що я та мій брат руки помили, то голуб знову став би людиною,– сказав місяць і пішов.

Покликала сонцева й місяцева мати царівну й дає їй воду, а царівна й питає:

– Л чи можна якось зарадити оленеві?

– А чого ж він стоїть на одному місці, наче вкопаний. Хай щодуху крутне головою, то ті роги й поспадають.

Злізла царівна на землю й переказала оленеві пораду сонцевої й місяцевої матері. Крутнув олень головою, що мав сили, роги так і поспадали. Зрадів олень, подякував царівні й полетів як вітер.

А царівна пішла шукати поля. Іде та й іде, аж дивиться, сидять у полі троє голубів. От вона схопила нищечком середнього та й сховала в пазуху. Голуб гуде й гуде, але царівна не зважає. Принесла додому, налила тієї води, що сонце й місяць руки мили, скупала голуба, й перекинувся він знову її чоловіком.

От вони повінчалися знову та й дотепер живуть.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)