Гурзод (таджицька казка)

***

Гурзод (таджицька казка)

Так воно було чи ні, однак переказують, що жив собі колись мисливець. І народила йому дружина донечку. Батько з матір’ю дуже любили свою одиначку, плекали, викохували її.

А як дівчинка підросла, тато з мамою порадилися й віддали її в науку. Повчилася вона в школі та вже й на порі стала – можна заміж віддавати.

Але така вже їй доля випала, що з доброго дива зайшла вона в тяж. Відчула під серцем дитинку, розгубилася, та не могла нікому того виповісти. А одна підступна баба дозирила й нашептала падишахові:

– О володарю світу, о щедрий з най щедріших! У твоїх чистих володіннях сталася нечиста оказія. Це недобре віщування.

Розлютився падишах, звелів привести дівчину, відтак покликав двох катів і наказав їм:

– Убийте цю нечестивицю, а поховайте за звичаєм.

Привели кати дівчину на кладовище, зірвали з обличчя запинало, а вона така вродлива, зроду такої не бачили. Дивляться зачудовано й надивитися не можуть. А тоді порадилися й зробили ось що: сходили на базар, купили ягня, принесли на кладовище, зарізали й вимастили ягнячою кров’ю дівоче вбрання. А сердешну дівчину живу завели в могилу й кажуть:

– Як тобі судилося жити, то з’явиться на світ твоє дитя.

Принесли їй харчів на кілька місяців і подалися.

Закривавлене дівоче вбрання показали падишахові й віднесли батькам.

Бідолашні батько з матір’ю як побачили кров на вбранні своєї безталанної доньки, потужили над ним та врешті-решт змирилися з долею.

Гурзод (таджицька казка)

Минув якийсь час. Раз батько тієї дівчини довідувався до свого табуна й завважив, що всі коні вигуляні, а одна кобила перепалася на тріску.

Тут така паша добра й вода цілюща, чого ж ця кобила худа? – спитав він табунника.

– О господарю, з цією кобилою дивне діється, - одповів табунник.– Щодня опівдні вона кудись зникала. Тож я пішов раз назирці й побачив, як вона лягла боком під старою могилою. Придивляюся, аж з тої могили вискочило голеньке дитинча – поссало, поссало кобилу й сховалося в могилу.

– Хто ж то був, дівчинка чи хлопчик?

– Я не роздивився, – відказав табунник.

Другого дня мисливець приніс на кладовище пару бабок, ляльку й поклав усе те на могилу. А коли трохи згодом знову прийшов, то побачив, що дитинча бабки забрало, а ляльку лишило. Отже, то був хлопчик.

Мисливець одразу замовив у кравця гарненьке вбрання, а коли воно було готове, відніс на могилу. Хлопча визирнуло, роздивилося те вбрання й каже мамі:

– Ненечко, хтось приніс сюди щось дуже гарне й залишив на могилі. Можна взяти чи ні?

Мама дозволила. Хлопчик узяв убраннячко. Ненька вдягла його й не могла намилуватися – так та одежина личила йому.

А мисливець відтоді, як довідався про цю таємницю, місця собі не знаходив. Тож одного дня зібрав гурт дітлахів, привів на кладовище і звелів там погуляти.

Діти стали забавлятися. Хлопчик почув їхні голоси, вийшов з могили й озвався:

– Чи не приймете й мене до гурту?

Діти прийняли і його до забави. Стали боротися. Один здоровкуватий хлопець переборов усіх. Дійшла черга до хлопчика з могили. І тільки-но хлопчик схопив здорованя за поперек, як той гепнувсь на землю й заволав од болю. Перелякані дітлахи кинулись до мисливця й загукали один поперед одного:

Гурзод (таджицька казка)

– З могили вийшов якийсь хлопчик і поборов дужака!

Чутка про маленького богатиря з могили загула по всьому краю. Позбиралися дужаки звідусіль і влаштували коло кладовища змагання. Почув хлопчик гамір, визирнув з могили й назад сховався.

– Ой, нене,– гукнув,– тут стільки люду зібралося. Мабуть, теж боротися хочуть зі мною.

– Що ж,– мовила йому ненька.– Іди до них, може, там і твій дідусь та візьме тебе до себе. Тільки не забувай мене час від часу провідувати.

Хлопчик попрощався з матір’ю й подався до людей. Трохи постояв, подивився збоку, а тоді підійшов до борців. Його обступили й почали розпитувати:

– Хто ти такий, маленький богатирю, чого живеш у могилі, як тебе звати?

Хлопчик не знав, що їм відповісти, й стояв зніяковілий.

– Треба дати йому гідне ім’я,– озвався хтось із гурту.

– Він народився в могилі, тож назвемо його Гурзодом – сином могили, могилюком,– запропонував другий.

Відтоді стали звати хлопчика Гурзодом. І пішов він од міста

до міста, від села до села, навчався всякого ремесла й придивлявся, як живуть люди.

Народ тяжко страждав під падишаховим гнітом. Та й мама скаржилася, що колись не-справедливий, жорстокий володар не з’ясувавши істини, звелів скарати її на смерть.

Проте кати не вбили, а живу залишили в могилі.

Що день, то дужче обурювався Гурзод. Нарешті не витримав і повбивав усіх падишахових посіпак. Довідався про те володар, прикликав хлопця до себе й сказав:

– О богатирю! Навіщо повбивав ти безвинних людей?

– Я вчинив це за вашим прикладом, володарю,– відказав на те Гурзод,– Адже ви теж караєте безвинних.

Почув таке падишах і став міркувати, як би позбутися Гурзода. Скликав він своїх візирів і став з ними радитися.

– Гурзод – могутній богатир,– сказали ті,– його не так просто із світу звести. Тут треба щось придумати.

– А що? - спитав падишах.

– Послати його так далеко, щоб назад не повернувся.

– Він нас не послухає! – заперечив володар.

– Це неважко зробити,– озвався перший візир.– Богатирі – люди жалісливі, доброзичливі, беруться всім допомагати. Його треба хитрощами запроторити в якісь далекі краї.

– У володіння зміїного царя! – підказав другий візир.

– Це добре, але якими хитрощами? – спитав падишах.

– То вже дорeчіть мені,– улесливо мовив перший візир.

А той візир мав таку вродливу доньку, що й не розказати.

А ще була вона дуже грамотна й лукава. У якій скруті не опинився 6 батько, завжди знаходила вихід.

Прийшов того дня візир додому й тяжко зітхнув.

– Яке лихо спіткало вас, тату? – спитала донька.

– Падишах хоче позбутися Гурзода, –пояснив батько.–

Богатиря треба послати в якесь далеке й небезпечне місце, аби він не зміг повернутися назад. Довго думала дівчина й нарешті промовила:

– Не журіться, тату, я знаю, що зробити.

Вона вбралася в тонку шовкову сукню й подалася до підніжжя гори Гасир, де на той час полював Гурзод.

– Я насправді бачу тебе чи мені сниться? – гукнув зачарований її красою хлопець,– Ти не людина, ти пері! Бо хіба може бути дівчина такої чарівної вроди?

– Ні, я людина, і бачиш ти мене не в сні, а насправді, тільки людина я дуже нещасна.

– Чому? – спитав зворушений Гурзод.

– Мені лишилося дуже мало жити. Якщо безстрашний богатир не принесе мені персня доньки зміїного царя, я незабаром зів’яну й засохну, мов зірвана квітка.

– Де живе донька зміїного царя? Покажи мені до неї дорогу! – попросив юнак.

– Перейдеш через гору Гасир, ітимеш сім днів і сім ночей а захід сонця і потрапиш у володіння зміїного царя. А там се залежатиме від твоєї спритності, сили й відваги.

Богатир одразу ж узявся виконувати її бажання.

А візирова донька прибігла до батька й каже йому:

– Я послала Гурзода в країну зміїного царя. Звідти він живий не повернеться.

А Гурзод тим часом долав гору Гасир. То була дуже висока гора, своїм шпилем вона сягала неба. Ніхто ще досі не побував а тому схилі.

Насилу дійшов богатир на шпиль, з неменшими труднощами спустився вниз і рушив на захід сонця.

Шість ночей і шість днів ішов він, доки побачив зміїну шкуру . «Уже недалеко»,– подумав і наліг на ноги. Увечері дістався до широкої рівнини. Уся вона була встелена зміїними шкурами. Хлопець перейшов через рівнину й побачив височезний замок. Довкруг замку лежали, згорнувшись кільцями, величезні страшні змії. Не було навіть де ногою ступити. Великі й малі, червоні й жовті, чорні й зелені, вони вмить оточили Гурзода.

Раптом одна зелена змія, що лежала біля входу до замку, роззявила величезну, мов печера, пащу й поповзла до богатиря. Інші за її прикладом і собі пороззявляли пащі й заповзялися так шипіти, що від того їхнього шипіння богатир мало не оглух. Гурзод не міг більше терпіти. Він щосили стиснув кулак і так луснув змію по горішній щелепі, що та аж прилипла до нижньої. Всі інші вмить постуляли свої пащі й закам’яніли.

Богатир відчинив браму й зайшов до замку. Тут на покуті на золотому троні сидів у золотій короні зміїний цар.

Гурзод (таджицька казка)

– Хто ти такий? – спитав він богатиря.– Чи ти з моря вийшов, чи з неба злетів, чи на землі вродився?

– На землі,– відказав Гурзод,– я людина, чоловік.

– З яким наміром ти прийшов до нас, чоловіче? Якщо з лихим, то живий-здоровий звідси не вийдеш.

– Я прийшов з проханням до твоєї доньки,– пояснив богатир.

Зміїний володар покликав доньку й сказав їй:

– Це чоловік, він прийшов до нас із-за гори і хоче щось у тебе просити.

– Чого тобі треба? – спитала царівна.

– У нашому краї,– почав Гурзод,– живе дуже вродлива дівчина, така вродлива, що її вроді могли б позаздрити навіть місяць і сонце. Жаль тільки, що жити їй лишилося дуже мало. Лише твій перстень може врятувати дівчину від смерті. Я дав їй слово не вертатися без твого персня.

– Непросте твоє прохання,– озвалася царівна,– якщо я віддам тобі свого персня, мені доведеться незабаром померти.

Гурзод геть занепав духом, засмутився.

Глянула на нього зміїна царівна, і жаль їй стало хлопця.

– Якби ти роздобув мені сорокакутного казана, – сказала вона – я щодня їла б із нього плов і продовжила б собі життя.

– Де ж той казан? – спитав Гурзод.

– За горою Каф,– пояснила царівна.– Дорога важка й довга, а живуть там деви й пері. Одначе, якщо захочеш я допоможу.

– Піду! – мовив богатир.

Царівна написала щось на папері, дала його хлопцеві й сказала:

– Як дійдеш до гори Каф, побачиш замок. Біля брами сидітиме пері. Передаси їй цього листа, а вона скаже, що тобі робити далі.

Царівна покликала крилату змно й звеліла їй віднести богатиря за гору Каф. Сів Гурзод верхи на ту змію, і та вмить донесла його до місця.

І За горою, як і казала донька зміїного царя, хлопець побачив білий замок з високими мурами, а неподалік від того замку сиділа пері.

Підійшов до неї богатир, чемно привітався.

– О нещасний та непутящий хлопче. Чого ти забрів туди, де правлять деви? Живий та здоровий ти звідси не вийдеш.

Нічого не відказав на те Гурзод, тільки мовчки дістав і подав їй листа. Та прочитала, написала щось на звороті й повернула папірця хлопцеві. Тоді відчинила браму й мовила:

– Трохи далі всередині замку є ще одна брама, там сидить моя старша сестра, піди до неї й дай їй цього листа.

Увійшов хлопець до замку, віддав листа другій пері. Та прочитала написане й пояснила:

– У потрібному тобі казані тепер повно плову. Зараз прийде страшезний дев, виїсть усе чисто, вип’є ставок води і піде під чинор спочивати. Якщо ти чуєшся на силі, зітнись із тим девом, здолай його й забери казана, а як не впевнений у собі, вертайся, звідки прийшов!

– Я краще вмру, а з дороги не зверну! – стояв на своєму Гурзод.

Незабаром з’явився дев. Він умить спорожнив казана, випив геть усю воду й загорлав:

– Я ще не наївся! Я голодний!

– До нас завітав один богатир,– сказала йому пері,– подужаєте його – наїстеся досхочу, не подужаєте – голова полетить вам із пліч.

Побачив дев Гурзода і розсміявся.

– Чого смієтеся? – спитала його пері.

– Того, що ти казала мені про богатиря, а це якийсь дітлах. У нього з рота ще молоком пахне, а від тіла – колискою.

– Обидва ми вигодувані материним молоком, деве! А справжнього богатиря в бою видно,– одказав Гурзод.

Вони вийшли на майдан і почали битися. Билися три ночі й три дні. Гурзод таки виявився дужчий. У чудовиська з носа цівкою потекла кров, однак воно не піддавалося.

– Спочиньте трохи,– підійшла до них пері.

Перевели дух. Дев випив ще ставок води, від чого зробився ще вайлуватіший. Це завважила пері й притримала його за ногу. А Гурзод влучив мить, звалив чудовисько з ніг і за одним махом відтяв йому голову.

Пері скликала всіх девів і повіла їм:

– Із країни людей до нас прибув один дужий богатир і здолав вашого володаря. Зараз він загадає вам одне завдання. Виконаєте його – відпустить вас, не виконаєте – усім вам смерть.

Почули ці слова деви й промовили:

– О пері, яке б важке було це завдання, ми виконаємо його.

– Візьміть казана, з якого їв ваш володар, і віднесіть туди, куди звелить цей богатир!

Хлопець сів у казана, а сорок девів схопили казан за сорок кутів і скоро опинилися в зміїної царівни. Царівна взяла казана, віддала Гурзодові свого персня, відтак покликала ту саму крилату змію й звеліла їй віднести богатиря у рідні краї.

Та полетіла, мов стріла, й хутко домчала хлопця на батьківщину.

Гурзод (таджицька казка)

Як побачили люди величезну змію, поперелякувалися й порозбігалися по хатах. Гурзод відпустив змію, заспокоїв людей і пішов до могили, де була його мати.

– Неню, ви живі чи ні? – погукав.

– Жива, але життя моє гірше від смерті,– долинув із могили голос,– Де ти так довго барився, чого не провідав мене, не спитав, як мені тут ведеться?

– Я закохався в дуже вродливу дівчину. Але вона, бідолашна, смертельно хвора, тож їздив я, щоб порятувати її від загибелі, – одказав хлопець і розповів матері про всі свої пригоди.

– Ти добре вчинив, що трохи збив тому деспоту падишахові пиху,– мовила ненька.– Але будь обережний, бо та красуня – візирова донька, а падишах з візиром хочуть тебе занапастити. Дивись, аби й дівчина не була з ними заодно.

– Мій занапасник ще на світ не народився! – промовив

Гурзод і подався до візирової доньки.

Почув про богатиреве повернення візир, пополотнів від жаху й перший прибіг до доньки.

– Кепські наші справи, – сказав,– Гурзод повернувся. Тепер володар живих нас не залишить.

– Заспокойтеся, батьку, – потішила його дочка,– Гурзод бере силою, а я – вродою, він відвагою, а я – хитрощами.

Побачимо, хто дужчий.

Вона вдала, що дуже хвора, застогнала, заойкала й лягла. Гурзод застав кохану в ліжку. Коло неї сиділи сорок служниць і гірко плакали.

– Ох, славетний богатирю, – простогнала дівчина. – Якби ти прийшов хоч на день раніше, то врятував би мене від смерті. Тепер уже запізно, не допоможе мені й перстень зміїної царівни.

– О чарівна дівчино! Що маю зробити, аби врятувати тобі життя? Я не хочу, аби твоє ніжне, мов троянда, личко, завчасу зів’яло.

– Нема на те ніякої ради, богатирю! – відказала дівчина вдавано кволим голосом.– Підійди ближче, нехай ще раз гляну на тебе перед смертю.

Підійшов до неї хлопець і ледь не заплакав. Але ж богатирі не плачуть, не викотилася сльоза і в Гурзода з очей.

– Лікарі кажуть, що на слабість нашої панни є лише один лік,– озвалася служниця, з якою візирова донька про все домовилася наперед,– їй треба випити лев’ячого молока, надоєного в левину шкуру.

Вийшов Гурзод від дівчини й подався шукати левів. Ішов він кілька ночей і кілька днів, доки дістався ріки Алконтак. Неподалік ріс густий ліс, у якому й жили страшні леви. Зайшов хлопець у той ліс і побачив величезну левицю, що лежала, припавши до високого дерева й тяжко стогнала.

– Що з тобою, левице?

– Ох, подорожній, страждаю від страшного болю, і нема мені від нього спасу. Колись загнала в лапу скіпочку з дерева, і ніяк не могла її витягти. А та скіпка пустила коріння, з неї вигналось оце дерево, й приросла моя лапа до землі.

– Я порятую тебе,– пообіцяв Гурзод,– але чи виконаєш ти моє прохання?

– Виконаю все, що скажеш.

Зрубав богатир дерево і вивільнив лапу. Тоді левиця так заревла, аж гори озвалися на те ревіння, а біля неї враз з’явилися семеро її синів.

У ті часи звірі ще вміли говорити. От старший син і питає:

Гурзод (таджицька казка)

– Чого ви, матінко, нас гукали?

– Сини мої, – звернулася до них левиця,– присягніться, Що зробите все, що я вам звелю.

Леви заприсяглися.

– Любі мої діти, цей чоловік зробив мені велику ласку, тож виконайте його бажання!

– Кажіть, що зробити, мамо.

– Йому потрібне лев’яче молоко в левиній шкурі.

Звірі вбили старого лева, злупили з нього шкуру, надоїли в неї материного молока й понесли разом із хлопцем додому.

Звістка про те, що повертається Гурзод із сімома левами та молоком у левиній шкурі, облетіла весь край. Як почули її падишах та його візирі, на смерть поперелякувалися й заволали: «Ми не змогли вбити Гурзода, тепер він повернеться й переб’є всіх нас!» – і порозбігалися, хто куди.

Аж тоді Гурзод нарешті зміг вивести з могили свою неньку.

Народ обрав падишахом його діда-мисливця, і в країні запанували мир та злагода.

* Бабка – кісточка суглоба копитної тварини, що вживається в хлопчачій грі.

* Візир – міністр.

* Гасир – легендарна гора, ймовірно Гіссарський хребет.

* Алконтак – легендарна ріка; назва означає – зв’язок, єднання.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)