Горошко (таджицька казка)

***

Горошко (таджицька казка)

Жили собі чоловік та жінка. Заможно жили. Одне шкода – не мали вони дітей. Жінка від горя щодня зітхала, тужила й проливалася слізьми, наче хмара дощем. Чоловік і собі журився.

«Чим завинили ми перед богом, що не посила нам діточок? Ходимо до людей на весілля та родини, а самі не можемо справити ні родин, ні весілля. Уже соромно від односельців»,– бідкалися вони.

Отак минали місяць за місяцем, рік за роком, і подружжя вже всяку надію почало втрачати.

Та ось одного дня до їхніх воріт підійшов старець:

– Подайте, бога ради, і Всевишній одверне від вас усяку напасть.

Жінка взяла коржа, вийшла до старого й бачить, що не схожий він на звичайного жебрака: високий, ставний, в ошатному зеленому вбранні, борода сніжно-біла, а з очей світло ллється. І кий аж сяє, і вишивані сакви. У жінки враз потепліло на душі, от вона й каже:

– О дідусю! Ви, бачу, такий мудрий та бувалий, чи не могли б якось зарадити нашому лихові? Уже чимало років прожили ми з чоловіком, а дітей у нас нема. Ходимо як неприкаяні: людям у вічі дивитися не можемо і самим світ немилий. Адже бездітному світлиця темницею здається, а чепурне подвір’я – пусткою.

Дід дістав із саквів червоне яблуко й каже:

– Розріжте його навпіл. Одну половинку з’їжте самі, а другу дайте вашому чоловікові, й через якийсь час ви народите хорошого сина.

Жінка на радощах зайшла до хати, розрізала яблуко, з’їла половинку. А воно таке добре, зроду нічого смачнішого не куштувала. Тож не втрималася – з’їла й другу половинку.

І зробилось їй соромно, що така проїсна, то вона вже й чоловікові нічого не сказала.

Та минуло дев’ять місяців, дев’ять днів та дев’ять годин, і жінка народила малесенького хлопчика. Як угледіла вона його, аж руками сплеснула. А чоловік тільки тяжко зітхнув:

– Всеньке життя прагли ми дитини, а воно таке мацюпусіньке вродилося, немов горошина. Та нас люди засміють.

– Дякуйте богові й за це, – потішала його дружина.– Досі ми й такого не мали. А люди хай балакають собі, що хочуть, аби ми не бездітні були.

Порадилися й назвали сина Горошком. Тепер тільки одне було в них на гадці: аби хлопчик швидко підріс і став розумним та вправним помічником.

Як мріяли батько з матір’ю, так і сталося. Підріс трохи Горошко і почав у всьому їм допомагати.

Тільки надумає мама йти по воду, а хлоп’я вже тут як тут:

– Не турбуйтеся, матусю, я сам принесу! – схопить відро і бігцем до джерела.

Батько нарихтується дрова рубати, а воно:

– Ви, тату, відпочиньте, я сам! – візьме сокиру і за якусь часину кілька гілляк та пнів уже й порубає.

Мама хоче у дворі замести, а дитя, чим би воно в той час не бавилося, все покине, а підбіжить і скаже:

– Матусю, дайте мені віника, я сам! – забере віника, скропить гарненько подвір’я й підмете чистенько, мов вилиже.

Батько збереться на базар, а мале візьме в нього сакви, перекине через плече й швиденько збігає, накупить чого треба.

Якось батько пішов жати пшеницю. Мати зварила обід і налагодилася понести батькові їсти.

– Матусю, я сам понесу! – озвався Горошко. Він узяв вузлик, поклав собі на голову і, весело наспівуючи, подався в поле. Чують його пісню люди, на всі боки роззираються й надивуватися не можуть:

– Та що воно? Голос чути, а людини не видно.

А коли нарешті вгледіли Горошка, ще дужче здивувалися:

– І як таке мале хлоп’я вузлик з обідом на голові несе?

Прийшов Горошко на поле, поклав вузлика на межі, взяв у батька серп і каже:

– Ви, татусю, присядьте, попоїжте, відпочиньте, а я тим часом пожну.

Серп від Горошка удвічі більший, аж серце батькові стислося, як глянув він на синочка.

– Ти, синку, змучився з дороги, сядь відпочинь, я дожну.

– Ні, татусю, я не стомився. – Узяв Горошко серпа і як заходився жати, умить вижав усю пшеницю, пов’язав у снопи й поскладав у копи.

Побачив це батько й дуже зрадів:

Горошко (таджицька казка)

– Тепер, синку, йди додому, а я змолочу, провію і теж піду.

Хлопчик, весело виспівуючи, подався додому. Та голос його почув голодний вовк.

– Ось і послав мені бог пообідати! – зрадів він і побіг до Горошка.

– Овва! – розчарувався звір.– Я гадав, що це дорослий чоловік, а ти мацюпусіньке, мов горошина! Та хоч такого з’їм, а то в череві зовсім порожньо.

– Дивись, аби потім не нарікав! – попередив його хлопчик.– Краще йди собі, шукай іншого наїдку.

Та вовк на те не зважив, роззявив пащу, ковтнув Горошка й подався далі.

Іде він, іде, аж пасеться отара. Прицалився й тільки-но хотів схопити ягня, а хлоп’я як загукає в нього в череві:

– Агей, чабане, вовк ягнятко хоче з’їсти!

Почув вівчар та й нацькував на хижака собак, що той ледве втік. Набрів голодний вовк на другу отару. Та Горошко знову погукав:

– Агей, чабане, вовк хоче вівцю з’їсти!

Вівчар з гирлигою на вовка, так той і не поживився. Зовсім охляв, кається, що проковтнув малюка. Приплентався до криниці, нажлуктився води та як пішов вихилясом, то Горошко випав у нього з черева й шубовснув у криницю.

– Я вільний! – заволав вовк і дременув світ за очі.

А Горошко як не силкувався, а вилізти з криниці не міг. «Може, хто почує мій голос і порятує мене»,– подумав він і заспівав. А саме неподалік ішли вівчарі з отарами. Почули вони пісню й кажуть:

– Наче той самий голос, що лунав із вовчого черева. Чи не бродить знову тут хижий звір?

Та скільки не дивилися, а вовка не видно. А голосок той і далі виспівує.

– Підійдіть до криниці! – гукнув Горошко.

Ті підійшли.

– Встроміть у воду гирлигу, – порадив хлопчик.

Вівчарі так і зробили. Горошко сів на кінчик гирлиги, ті його й витягли. Придивляються, аж то манюсінький хлопчик.

– Це ти гукав із вовчого черева? – питають.

– Еге, я! – каже Горошко.

– Ти врятував від хижого звіра наших овець. На тобі за це діжечку бринзи.

Поставив Горошко діжечку собі на голову і подався додому, наспівуючи бадьору пісеньку:

Хоробрим, розумним, завзятим, метким Найбільший тягар не здається тяжким.

А вдома батько з матір’ю місця собі не знаходять:

– Пропав наш синочок. Що ми тепер робитимемо, як житимемо без нього? Ой горе нам, горе!

Коли це чують, хтось виспівує. Вибігають надвір – аж то їхній синочок. Кинулись вони до нього, обіймають, цілують. І такі всі раді, що й сказати годі. А як вони раді, то й ми радіймо. Чого сумувати?

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)