Генерал Фанта-Гіро (італійська казка)

***

Генерал Фанта-Гіро (італійська казка) Був собі в давнину король. І мав він три дочки. Найстаршу звали Кароліна, середульшу – Ассунтіна. А найменша звалась незвичайно – Фанта-Гіро. Як королівна тільки народилась і розплющила свої карі блискучі оченята, всі аж у долоні сплеснули – така вона була гарнесенька. В цілому королівстві ще ніколи не бачено такої вроди. Тому-то й ім’я їй дали таке, якого доти не мала жодна дівчина у світі,– Фанта-Гіро. А тронів цей король мав не один – аж три: синій, чорний і червоний. На синьому троні король сидів, коли був веселий, на чорному – коли сумував, а на червоному – коли йшлося до війни.

 Якось прибігли до нього в тронну залу всі три дочки, щоб сказати батькові: Доброго ранку!», а він сидить на червоному троні.

 – Що сталося, тату? –запитали його дочки.

 – Сусідній король іде на нас війною, а я хворий і не знаю, що робити. Кого поставити на чолі мого війська? От якби у вас був брат, він оце став би генералом, полководцем.

 – Якщо дозволите,– озвалася старша дочка,– я буду генералом. Гадаєте, я не зумію командувати солдатами?

 – Е, не жіноча це річ,– зітхнув король.

 – А ви все ж таки доручіть мені очолити військо,– сказала Кароліна. Це, зрештою, можна було б,– згодився король.– Але пам’ятай:

 тільки-но почнеш у поході базікати про всілякі жіночі дрібнички – ти вже не генерал. Тоді відразу повертайся додому!

 Так і зробили. Король наказав своєму вірному зброєносцеві Тоніно сідлати коня й супроводити королівну на війну, а якщо Кароліна хоч обізветься про якийсь жіночий дріб’язок, то негайно везти її назад.

 Отож королівна й зброєносець скочили на коней і на чолі війська вирушили назустріч ворогові. Ось уже проїхали чимало й дістались до річки. Берег її поріс очеретом.

 – Ох, який чудовий очерет! – вигукнула раптом Кароліна.– Якби це він ріс у нас удома, скільки б можна було наробити веретен!

 – Стривайте, королівно,– промовив Тоніно.– 3 наказу короля я змушений відвезти вас додому, бо ви заговорили не як воїн, а як жінка.

 І все військо зробило ліворуч кругом, і вони рушили назад.

 – Ану ж я поведу військо! – звернулася до короля Ассунтіна.

 – Але з тією ж таки умовою, що й Кароліна,– відповів король.

 Знову вирушило військо в похід. Цього разу на чолі з Ассунтіною і

 вірним зброєносцем короля Тоніно.

 Довго-довго вони їхали. Переїхали вже й ту річку. Ассунтіна ні пари з вуст. Та тільки-но дісталися до молодого каштанового гаю, Ассунтіна й каже:

 – Які крислаті каштани! Скільки веретен можно було б наробити з їхнього гілля!

 – Постривайте, королівно,– наказав Тоніно.– Це вже говорить не генерал, а жінка. Вертаймо додому!

 І все військо з усім спорядженням рушило назад.

 Король трохи з розуму не спав.

 Прибігла тоді до нього найменша дочка – красуня Фанта-Гіро.

 – Ні-ні,– сказав король,– ти ще дитя, куди тобі до війська!

 – Любий таточку,–мовила дівчина.– Невже ви мене любите менше, ніж моїх старших сестер?

 Що мав діяти король? Узяв він та й призначив генералом найменшу свою дочку.

 Вона надягла бойові лати, підібгала довгі коси під високий шолом, узяла меч і два пістолі й наказала звати себе генералом Фанта-Гіро.

 От вирушили в похід утретє. Зброєносець їхав поруч з королівною. Довго вони мчали мовчки. Переїхали річку в очеретах – Фанта-Гіро мовчить. Минули й каштановий гай – Фанта-Гіро ні пари з вуст. Ось уже й кордон а за ним вороже військо.

 Фанта-Гіро й каже до Тоніно:

 – Перше, ніж розпочати битву, я хочу переговорити з королем, моїм супротивником.

 Королем виявився вродливий юнак. Тільки-но він побачив Фанта-Гіро, йому відразу здалося, що це дівчина, а не генерал. Він запросив її до свого палацу, щоб перед початком битви з’ясувати, з якої причини почалася війна. Коли вони приїхали до палацу, юний король побіг до своєї королеви-матері.

 – Люба матінко,– сказав він їй,– я привіз з собою в гості ворожого генерала. Та аби ти його тільки побачила! Його карі очі, його рожеві уста!.. А його ніжний голос!

 Фанта-Гіро, цей генерал ворожий,

 Який же він стрункий, який він гожий!

 Він так на дівчину-красуню схожий!

 – А ти поведи його до збройної палати,– порадила королева,- Якщо цей генерал таки дівчина, то зброя його не зацікавить.

 Молодий король так і зробив. Але не встиг генерал Фанта-Гіро переступити поріг збройної палати, він аж скрикнув від захоплення. Молодий воїн здіймав із стін мечі, шпаги, торкав їхні вістря пальцем, пробував, чи зручні в них руків’я. Потім перейшов до рушниць і став їх пильно розглядати...

 Король знов кинувся до матері.

 – Любо матінко, цей генерал поводився, як справжній чоловік. Але що більше я на нього дивлюся, то дужче мені здається, що це дівчина.

 Фанта-Гіро, цей генерал ворожий,

 Який же він стрункий, який він гожий!

 Він так на дівчину-красуню схожий!

 – Знаєш що, сину,– сказала королева.– Поведи тепер генерала в сад. Якщо це дівчина, вона зірве троянду та фіалку й приколе їх на груди, а якщо це чоловік, він відламає гілочку жасмину й застромить її за вухо.

 Запросив молодий король генерала в сад, а Фанта-Гіро й не глянула на троянди та ніжні фіалки. Зате, коли підійшли до куща жасмину, вона байдуже зірвала гілочку й застромила собі за вухо.

 Спантеличений король знов побіг до королеви-матері.

 – Любо матінко,– сказав він.– Цей генерал знов повівся як чоловік, але серце моє каже, що це таки дівчина.

 Фанта-Гіро, цей генерал ворожий,

 Який же він стрункий, який він гожий!

 Він так на дівчину-красуню схожий!

 Тоді королева зрозуміла, що син її закохався.

 – Остання моя тобі порада,– сказала вона.– Запроси генерала на обід і придивися, як він краятиме хліб. Жінка завжди відрізує скибку, притискуючи хлібину до грудей, а чоловік,– тримаючи її в лівій руці.

 Коли почався обід, генерал узяв хлібину в ліву руку, а правою відрізав чималу скибку.

 По обіді королева сказала синові:

 – Сподіваюся, тепер ти вже переконався, що генерал 1– чоловік?

 – Ні, матінко,– сказав королевич. І додав:– Ось я сам влаштую йому іспит.

 Він підійшов до Фанта-Гіро й сказав:

 – Ви мені так припали до серця, генерале, що я хотів би познайомити вас зі своєю нареченою. Ось ми трохи перепочинемо, а надвечір сядемо на коней і поїдемо до неї в гості.

 Почувши це, генерал став ніби сам не свій: спершу поблід, а тоді зашарівся й відповів тремтячим голосом:

 – Я... залюбки, ваша величносте. Побачити вашу наречену – це для мене величезна втіха.

 Король повів генерала на спочинок. Та коли він за годину-дві прийшов до його покою, генерала там уже не було й близько.

 Молодий король негайно скочив на коня й помчав до ворожого королівства.

 А тим часом Фанта-Гіро, повернувшися додому, в сльозах обіймала свого батька, який сидів на синьому троні.

 – Любий таточку,– промовила вона, вмиваючись слізьми,– я поїхала на війну, а привезла вам мир.

 – То чому ж ти так гірко плачеш, моя доню? – спитав батько.

 – Бо я там загубила своє серце,– відповіла дівчина й заплакала ще дужче.

 Коли враз під вікнами палацу затупотіли коні, а за якусь мить у тронну залу вбіг засапаний молодий король. Він просто підійшов до Фанта-Гіро й сказав:

 – Генерале, прошу вас стати моєю дружиною.

 – А ваша наречена? – спитала дівчина.

 – Люба Фанта-Гіро, коли я вам говорив про наречену, ви були генералом. А хіба гріх піддурити ворожого генерала? Ніякої нареченої у мене нема, крім вас, якщо ви згодні нею стати.

 Королі уклали мир.

 Невдовзі справили весілля. А коли старий король помер, то залишив усе своє королівство зятеві, і красуня Фанта-Гіро стала королевою обох держав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)