Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

***

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

Жили колись брат і сестра. Брата звали Гар’юлай-мерген, а сестру – Агу-ногон-абаха. Жили вони у мирі й злагоді. У добрі й достатку. Був у них високий, аж до неба, чотирикутний палац. На зелених луках паслися великі отари овець і табуни коней.

Якось Гар’юлай-мерген каже сестрі:

– Набридло мені дома сидіти! Набридло їсти яловичину й баранину, хочу покуштувати м’яса диких звірів. Поїду на полювання!

– Їдь, брате,– відповідає Агу-ногон-абаха.

Засурмив Гар’юлай-мерген в ріг, почав кликати свого рудого коника. Почув кінь голос хазяїна, прибіг, став коло срібної конов’язі і заіржав сріблясто-дзвінким голосом.

Гар’юлай-мерген вийшов із палацу, загнуздав рудого коника срібною уздечкою і прив’язав його червоним шовковим поводом до срібної конов’язі. Потім приніс шовковий пітник, срібне сідло, осідлав коня і став готуватися в дорогу, надів на себе сагайдак із чистого срібла, узяв лук і стріли та й каже сестрі: «Я вирушаю в дорогу, сестро!» Агу-ногон-абаха поставила на стіл смачні наїдки й напої і почала пригощати брата.

Гар’юлай-мерген наївся досхочу, попрощався з сестрою, скочив на рудого коника і поїхав на полювання в гори.

Два дні Гар’юлай-мерген блукав у горах, але не вполював жодного звіра. А на третій день він зустрівся з семиголовим ненажерливим мангатхаєм.

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

– Глянь, хто це позаду тебе? – спитав мангатхай,– Твоя душа чи душа твого коня?

Озирнувся Гар’юлай-мерген, а мангатхай підскочив до юнака і проковтнув його. Виплюнув одяг, сагайдак зі стрілами, лук і пішов. Тоді коник Гар’юлай-мерген а схопив одяг свого хазяїна, сагайдак, лук та й навскач. Кинувся мангатхай наздоганяти коника, та не догнав.

Прибіг коник до палацу і заіржав сріблясто-дзвінким голосом.

Почула Агу-ногон-абаха голос коня, вибігла до нього і розпитує, що сталося з братом. Рудий кінь розповів їй усе.

Агу-ногон-абаха повернулася в палац і довго плакала, а потім переодяглася в братову одежу, оперезалася його ременем, приторочила сагайдак зі стрілами, узяла лук, сіла на рудого коника і поскакала в гори шукати мангатхая.

А мангатхай все ще скакав на коні в горах і полював на звірів.

Зустріла його Агу-ногон-абаха і вигукнула:

– Гей, хто це позад тебе, подивись! Твоя душа чи душа твого коня?

Мангатхай озирнувся. Агу-ногон-абаха швидко натягла лук і пустила стрілу. Мангатхай завив страшним голосом, впав з коня неживий. Кінь його хотів утекти, але Агу-ногон-абаха схопила його за вуздечку.

Тоді рудий коник каже їй:

– Розріж великий палець правої руки мангатхая – там ти знайдеш кістки твого брата!

Агу-ногон-абаха дала своєму коневі поводи кудлатого коня мангатхая і сказала:

– Міцніше тримай їх зубами,– а сама розрізала великий палець на правій руці мангатхая і знайшла кістки свого брата Гар’юлай-мергена.

Агу-ногон-абаха загорнула їх в чорну шовкову хустку. Потім вона вбила кудлатого коня і спалила його разом з мангатхаєм на вогнищі, а попіл розвіяла на всі сторони, щоб люди більше не знали від них лиха.

Приїхала Агу-ногон-абаха додому, поклала братові кістки на стіл і поскакала на коні до трьох джерел. Набрала вона у глек води, в десяти тайгах нарвала вересу, в шістдесяти тайгах набрала смерекової кори. Верес і смерекову кору вона поклала у воду з трьох джерел і цією водою обмила кістки брата і загорнула їх у шовк.

Під’їхала Агу-ногон-абаха до гори Ангай, принесла їй в жертву кобилицю і почала благати:

– Розкрийся, горо Ангай, прийми кістки мого брата Гар’юлай-мергена!

Гора Ангай розкрилась і прийняла жертву. Повернулася Агу-ногон-абаха додому, відпустила рудого коника і почала оплакувати Гар’юлай-мергена. «Залишилася я сама! Втратила єдиного брата, хто ж тепер буде моїм порадником і заступником?»

Довго плакала Агу-ногон-абаха. Нарешті вона вирішила вирушити в дорогу. Чула вона, що є у Есеге-малана три дочки, які можуть оживляти мертвих.

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

І Агу-ногон-абаха пішла на таку хитрість.

«Не спустяться на землю дочки Есеге-малана, якщо проситиму їх. Краще приїду до них як жених і висватаю їх, а вони поїдуть зі мною і оживлять мого брата Гар’юлай-мергена. А розгніваються вони на мене за обман – нехай роблять зі мною що хочуть, аби тільки ожив мій брат Гар’юлай-мерген!»

Агу-ногон-абаха вийшла з палацу і засурмила в ріг. Прибіг рудий коник і зупинився біля срібної конов’язі.

Агу-ногон-абаха пішла в палац, одяглася в найошатніший одяг свого брата, а поверх надягла на себе чорний залізний обладунок, оперезалася ременем зі срібним сагайдаком, взяла лук, стріли, срібну люльку, кисет з тютюном – і стала схожа на Гар’юлай-мергена. Ніхто б не подумав, що це дівчина, а не юнак.

Вийшла Агу-ногон-абаха із палацу, скочила на рудого коника і поїхала. І стало серце її мов кремінь – ніщо їй тепер не страшне.

Їде вона, їде, аж бачить: сидить при дорозі жінка, варить чай і переливає його з одного казана в інший.

Рудий коник каже Агу-ногон-абасі:

– Жінка ця пригощатиме тебе чаєм, але ти не пий; у неї погане на думці: хоче отруїти тебе!

Під’їхали вони до жінки, а вона таки справді почала пригощати Агу-ногон-абаху чаєм:

– Ти,– каже,– їдеш у далеку, невідому країну. Там терпітимеш голод і спрагу. Випий чашечку чаю!

Агу-ногон-абаха взяла чашку, але не пила чаю, а виплеснула його на жінку, і жінка та одразу ж упала мертва.

Поїхала дівчина далі, аж бачить – ведмедисько розворушує мурашник.

Кінь і каже їй:

– Невже ми обминатимемо цього ведмедя? Краще візьми його за вуха і відкинь убік!

Агу-ногон-абаха так і зробила. Схопила ведмедя за вуха і відкинула його вбік. Ведмідь заревів і спустив дух.

Їдуть вони далі, аж раптом чують – хтось женеться за ними. Агу-ногон-абаха озирнулася, бачить, що наздоганяє їх мурашиний хан. Вона зупинила коня і чекає.

Мурашиний хан наздогнав її та й каже:

– Ти переміг мого найлютішого ворога. Він їв моїх мурашок і нищив мурашники. Як спіткає тебе якесь лихо чи буде яка пригода в дорозі – гукай мене, я тобі допоможу!

Сказав це мурашиний хан і вирушив назад у свої володіння, а Агу-ногон-абаха поїхала далі.

Незабаром під’їхала вона до високої гори, аж до неба гора. Біля підніжжя її лежало багато людських та кінських кісток. Агу-ногон-абаха злізла з коня, глянула на кістки, бачить: вони довші і товщі, ніж кістки у звичайних людей і коней. Тоді вона гірко заплакала і сказала:

– Тут гинули люди, які були більші і дужчі за мене. Доведеться, мабуть, і мені загинути біля цієї гори і залишити свої кістки...

Рудий коник каже їй:

– Не сумуй! Ось я скочу на вершину цієї гори. Ти лише утримайся і не впади!

І рудий коник поскакав на гору. Скакав він три дні і три ночі, аж поки опинився на самісінькій вершині.

Тут вони знайшли джерело з живою водою. Агу-ногон-абаха злізла з коня, напилася живої води і стала утричі дужча і вродливіша. Напоїла вона коня, і він зробився утричі дужчий і прудкіший.

Потім Агу-ногон-абаха зачерпнула живої води і плеснула її до підніжжя гори, де лежали кістки. Люди і коні враз ожили. Заходилися вони дякувати Агу-ногон-абасі і з радісним гомоном поїхали додому.

Агу-ногон-абаха набрала живої води і поскакала далі.

На дорозі вона побачила трьох спраглих від голоду і втоми юнаків. Вона покропила їх живою водою, і юнаки одразу стали дужими і бадьорими.

Дякують Агу-ногон-абасі та й кажуть:

– Ми – батори-невидимки. Коли хочемо, ніхто нас не побачить. Як тобі треба буде наша допомога, гукни нас, трьох дужих баторів, ми допоможемо тобі!

Агу-ногон-абаха попрощалася з баторами-невидимками і поїхала далі.

Їде вона, коли бачить – на дорозі вмирає жовтий собака.

Дівчина питає:

– Чому ти вмираєш?

А собака відповів їй:

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

– Коли я йшов сюди, при дорозі сиділа жінка і варила чай. Вона переливала його з одного казана в інший. Жінка покликала мене, дала мені випити чаю, і я отруївся.

Агу-ногон-абаха покропила собаку живою водою, він враз ожив, радісно замахав хвостом:

Як тобі треба буде моя допомога,– каже собака,– крикни: «Гунір-шара-нохой!» Я одразу ж прибіжу і допоможу тобі. Я можу бути невидимкою, і ніхто, крім тебе, не знатиме, що я допомагаю тобі!

Поїхала Агу-ногон-абаха далі і після довгої і стомливої дороги приїхала нарешті до високого палацу Есеге-малана.

Вона прив’язала коня червоним шовковим поводом до срібної конов’язі, біля якої стояли вже два коня, і ввійшла в палац.

Агу-ногон-абаха привіталася до Есеге-малана і каже: «Я приїхав сватати твоїх дочок!»

У Есеге-малана тим часом вже були два юнаки. Вони теж приїхали сватати його дочок.

Есеге-малана запитав Агу-ногон-абаха:

– Як тебе звати і з якої ти країни?

Вона відповіла: «Я приїхав з північної сторони, а звати мене Гар’юлай-мергеном ».

Есеге-малан пригостив усіх трьох женихів, і вони залишилися у нього ночувати, чекаючи, кого з них хазяїн обере собі зятем. Вранці Есеге-малан сказав женихам: «Я хочу побачити, хто з вас дужчий. За найдужчого я і віддам своїх дочок».

Женихи вийшли на вулицю і почали боротися.

Злякалася Агу-ногон-абаха: не знала вона, як борються 6атори, боялася, що під час боротьби ще довідаються, що вона жінка.

А рудий коник каже їй:

– Поклич на допомогу одного з трьох баторів-невидимок!

Так вона і зробила. Не встигла покликати – як ураз невидимо з’явився молодий батор і допоміг їй перемогти в боротьбі її супротивників.

Тоді Есеге-малан сказав:

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

– Ось за кого я віддам моїх дочок! З-поміж женихів він найдужчий!

Але передусім він захотів порадитися з шаманкою, дізнатися, чи доброму жениху віддає він дочок.

Шаманка поворожила і каже йому:

– І вродливий і дужий цей жених, але не юнак, а дівчина!

Ось за кого хочеш віддати своїх дочок!

Здивувався Есеге-малан і вирішив ще раз випробувати Агу-ногон-абаху. Наказав він женихам стріляти в ціль.

Тоді Агу-ногон-абаха покликала на допомогу другого батора-невидимку, і він допоміг їй. А два інших женихи промахнулися і не влучили в ціль.

Після цього Есеге-малан вирішив подивитися, хто з женихів кращий вершник.

«Якщо це дівчина, а не юнак,– поміркував він,– її кінь прийде останній».

Агу-ногон-абаха пішла до свого рудого коника й каже:

– Що мені тепер робити?

А кінь відповів:

– Покличу жовтого собаку-невидимку Гунір-шара-нохой. Він мені невидимо допоможе! Затримає інших коней!

Собака Гунір-шара-нохой в ту ж мить з’явився на поклик.

Він крутився під ногами у коней інших женихів і цим допоміг рудому конику перегнати їх.

Тоді Есеге-малан сказав:

– Даремно каже наша стара шаманка, що Гар’юлай-мерген не юнак. Невже жінка здатна так скакати на коні?

Але шаманка поворожила і знов каже:

– Це не юнак, а дівчина! Тоді Есеге-малан вигадав ще одну перевірку.

– Є у мене три комори, у кожній сидить ведмідь. Замкнемо всіх трьох женихів в ці комори. Якщо Гар’юлай-мерген дівчина, вона не впорається з ведмедем, і ведмідь здолає її, задушить.

Замкнули всіх трьох женихів в комори з ведмедями і чекають: що буде?

Тоді Агу-ногон-абаха покликала на допомогу третього 6атора-невидимку. Він одразу ж з’явився, підняв стіну комори і підсунув під неї ведмедя, та й ведмедя не стало.

Вранці Агу-ногон-абаха вийшла з комори жива і здорова, а двох інших женихів знайшли мертвими.

Старша дочка Есеге-малана плюнула на женихів і переступила через них. Середульша дочка Есеге-малана теж плюнула і переступила. Менша теж плюнула і переступила – і обидва женихи ожили.

А шаманка своє торочить:

– Есеге-малан хоче віддати своїх дочок за дівчину! За дівчину хоче віддати!

Тоді Есеге-малан вигадав ще одне випробування. Він дав женихам по глеку, в яких було змішане червоне і біле просо, і сказав:

– Переберіть до ранку просо, щоб в одній купці було біле, а в другій червоне.

– Як мені бути? – питає Агу-ногон-абаха свого коня.

Рудий коник каже:

– Поклич на допомогу мурашиного хана, і він допоможе тобі!

Вислухала Агу-ногон-абаха пораду коня, пішла до палацу і сіла поряд з женихами. Есеге-малан наказав принести три глеки з просом і поставити перед ними.

Агу-ногон-абаха нечутно покликала на допомогу мурашиного хана:

– Прийди, мурашиний хане, і допоможи мені!

Він одразу ж з’явився, а з ним і його піддані – сила-силенна мурах. Вони невидимо перебрали просо на дві купки: в одну – біле, в другу – червоне. А два інших женихи не змогли перебрати просо і поїхали додому ні з чим.

– Чи підете ви заміж за славного Гар’юлай-мергена? – спитав Есеге-малан у дочок.

Дочки погодилися. Тоді батько каже їм:

– Візьміть з собою половину мого майна.

Але дочки відповіли:

– Нам не треба твого майна, дай нам лише один срібний ківшик, з його допомогою ми дістанемо будь-які страви і напої!

Справили весілля. Довго і багато бенкетували – тільки на дев’ятий день роз’їхалися гості. Почала і Агу-ногон-абаха збиратися додому.

– Я давно виїхав з дому,– каже вона Есеге-малану,– не знаю, що там діється, чи не украв хто мою худобу. Хто любить батьківщину, той не покине її, хто любить свій дім, той не забуде про рідних.

Есеге-малан погодився і відпустив Агу-ногон-абаху додому і цілих три дні їхав, проводжаючи своїх дочок, потім розпрощався з ними і повернувся додому.

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

Їде Агу-ногон-абаха до своєї сторони з трьома дочками Есеге-малана. Вдень вони їдуть, а ввечері зупиняються на ночівлю. Дочки Есеге-малана з допомогою срібного ковша готують смачні страви. Поїдять вони, побалакають – і всі лягають спати.

На одному привалі дочки Есеге-малана почали розмовляти між собою:

– Перевірмо Гар’юлай-мергена ще раз! Покладімо йому на груди жарину; коли це дівчина – вона скрикне від болю; а коли юнак – він мовчки скине жарину і знову засне.

Так вони і зробили – поклали жарину на груди Агу-ногон-абасі. Але вона мовчки скинула жарину і знову заснула.

Тоді дочки Есеге-малана кажуть: «Ні, це юнак, а не дівчина! Але чому у нього голос такий схожий на жіночий, чому він такий лагідний і високий!»

Наступної ночі вони вигадали новий іспит.

Спіймали дочки Есеге-малана змію і поклали її на шию Агу-ногон-абасі. Вона спокійно скинула її з себе і знову заснула.

– Ні, це юнак, а не дівчина! – сказали дочки Есеге-малана.

Довго вони їхали і нарешті доїхали до джерела живої води, самі напились і напоїли коней – і стали вони ще вродливішими, а коні їхні стали ще дужчими і прудкішими. Спустилися вони з високої гори і поїхали далі.

Агу-ногон-абаха каже трьом дочкам Есеге-малана:

– Я поїду вперед, щоб дати лад в палаці і зустріти вас як слід. А ви їдьте моїми слідами. Де я намалюю коло, там ночуйте; де зроблю смугу на дорозі, в той бік і йдіть, нікуди не звертайте!

Агу-ногон-абаха поїхала вперед, а дочки Есеге-малана їхали позаду.

Палац стояв на тому самому місці, все було гаразд.

Агу-ногон-абаха оглянула палац і одразу ж поскакала до своїх численних табунів. Там вона спіймала білу кобилицю, взяла її на повід і подалася до гори Ангай.

Вона принесла в жертву горі Ангай білу кобилицю і почала просити її:

– Розкрийся, горо Ангай, щоб я змогла взяти кістки мого брата Гар’юлай-мергена!

Гора Ангай розкрилася! Агу-ногон-абаха взяла кістки свого брата, і гора Ангай закрилася знову.

Агу-ногон-абаха повернулася додому, прив’язала рудого коника до срібної конов’язі і зняла з нього сідло і пітник. Сідло і пітник вона принесла в палац. Шовковий пітник вона постелила праворуч від вогнища, а срібне сідло поклала під голову. На цю постелю вона поклала кістки Гар’юлай-мергена

Потім написала на папері все, що вона зробила. Цей папір вона прив’язала до гриви рудого коника, а сама втекла в ліс, щоб сховатися від розгніваних дочок Есеге-малана.

Агу-ногон-абаха обернулася в зайця, щоб ховатися в дуплах.

Приїхали три дочки Есеге-малана до палацу Гар’юлай-мергена і чекають, коли вийде назустріч їхній чоловік. Чекали, та й не дочекалися. Отож самі зайшли в палац.

Глядь, а праворуч від вогнища лежать кістки, і жодної живої істоти в палаці немає.

Три дочки Есеге-малана кажуть:

– Нас обдурила хитра дівчина! Вона привезла нас до померлого чоловіка, кістки якого лежать тут, поряд з вогнищем!

Тоді дві старші дочки сказали:

– Їдьмо додому! Що нам тут робити?

А молодша каже:

– Як ми поїдемо додому з такої далекої країни? Що скажемо нашому батьку? Чи не краще оживити цю людину, якщо ми можемо оживляти мертвих? А потім побачимо, що нам робити.

Сестри погодилися з нею. Старша сестра тричі переступила через кістки Гар’юлай-мергена і тричі вдарила його чорною шовковою хусткою.

Кістки з’єдналися між собою і вкрилися жилами.

Середульша сестра зробила те ж саме – Гар’юлай-мерген став схожим на сплячу людину.

Три дочки Есеге-малана замилувалися його вродою. Потім молодша сестра тричі переступила через нього і тричі вдарила його чорною шовковою хусткою. Гар’юлай-мерген ожив і підвівся. Пригладив він волосся і сказав:

– Як довго й міцно я спав!

Потім він встав, привітався до сестер і запитав їх, звідки вони і як їх звуть.

Дівчата відповідають йому:

– Ми три дочки Есеге-малана і нещодавно приїхали сюди. Ти був мертвим, і ми тебе оживили.

Але Гар’юлай-мерген не повірив їм. Він вийшов з палацу і бачить – біля стовпа стоїть його рудий коник.

Побачив кінь свого хазяїна і заіржав тоненьким сріблястим голосом. Гар’юлай-мерген підійшов до нього, почав його гладити і раптом намацав у гриві прив’язаний до неї папірець. Прочитав він цей папірець і узнав про все, що зробила його сестра Агу-ногон-абаха.

– Скажи мені, конику, де моя сестра Агу-ногон-абаха? – питає Гар’юлай-мерген.

– Твоя сестра обернулася в зайця і утекла в ліс, щоб сховатися від гніву дочок Есеге-малана.

Гар’юлай-мерген та його відважна сестра Агу-ногон-абаха (бурятська казка)

– їдьмо мерщій шукати Агу-ногон-абаху!

– Почекай трохи,– каже кінь.– Хай поживуть у тебе дочки Есеге-малана, інакше вони образяться і повернуться додому. Я перепочину, та й поїдемо шукати Агу-ногон-абаху.

Три дні прожили у Гар’юлай-мергена дочки Есеге-малана, а рудий коник відпочивав на волі.

На четвертий день Гар’юлаймерген вирушив шукати Агу-ногон-абаху.

Цілий день він їздив, скрізь шукав її і не знайшов. Сумний повернувся додому Гар’юлай-мерген.

– Де ти був і чому такий невеселий? – питають його дочки Есеге-малана.

– На полюванні, але нічого не вполював,– відповів їм Гар’юлай-мерген.

Наступного дня він знову поїхав в ліс. Знову цілий день шукав і не знайшов Агу-ногон-абаху.

Сумний повернувся він додому, і знову сказав дочкам Есегемалана, що їздив у ліс і нічого не вполював.

На третій день Гар’юлай-мерген рано-вранці вирушив у ліс.

Під кожен кущ, під кожен корінь заглядав, чи нема де його любої сестри?..

Раптом бачить – під деревом лежить зайчик, лежить і дрімає.

Рудий коник каже:

– Дивись, це сестра твоя Агу-ногон-абаха! Гар’юлай-мерген зліз з коня, підкрався до зайчика і схопив його. Зайчик спочатку пручався, але вирватись не міг і нарешті обернувся в дівчину Агу-ногон-абаху.

Довго розмовляли брат з сестрою. Все розповіла йому Агуногон-абаха: як знайшла його кістки в пальці мангатхая, як привезла дочок Есеге-малана...

Але їхати додому вона не хотіла, бо боялась трьох дочок Есеге-малана.

– Я розповім їм усе, і вони полюблять тебе! – сказав Гар’юлай-мерген.

Коли вони повернулися до палацу, дочки Есеге-малана одразу ж впізнали Агу-ногон-абаху і сказали:

– Ось хто під личиною жениха приїжджав до нас! Правду казала стара шаманка, що батько віддає нас за дівчину!

Але, коли дочки Есеге-малана довідалися про все, що було, вони помирилися з відважною Агу-ногон-абахою і полюбили її. Гар’юлай-мерген женився на одній з дочок Есеге-малана, а для Агу-ногон-абахи побудував новий палац, поряд зі своїм.

Дочки Есеге-малана подарували Агу-ногон-абасі чарівний срібний ківшик, який давав будь-яку страву, будь-який напій. І зажили вони всі у мирі й щасті.

* Есеге-малана – бог бурятської міфології.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)