Джуво-богатир і царівна-пері (таджицька казка)

***

Джуво-богатир і царівна-пері (таджицька казка)

Жило колись троє братів, троє славетних богатирів. Якось подалися вони на лови. Ішли три дні й три ночі й дісталися до гори Тур.

То була найвища у світі гора. А богатирі в пошуках здобичі зійшли аж на самісіньку верховину. Раптом зашуміло-залопотіло, і в них над головами пролетіла дивна птаха. І така гарна, що вони зроду-віку такої не бачили.

Брати наставили тенета і впіймали ту птаху. А то була не

птаха, а юна пері та ще й царівна.

– Бачу, що ви людського роду, – мовила полонянка,– а я з роду пері. Навіщо вам було наставляти тенета й ловити мене? Як не хочете клопоту на свої голови, відпустіть мене.

А найстарший з-поміж братів, Джуво-богатир, так їй відповів:

– О юна царівно-пері! Я віддавна ношу в серці глибоке почуття до тебе, ще відтоді, як почув, що ти є на світі, чекав цієї зустрічі. Спасибі долі, зглянулася наді мною, і я уздрів твій образ чарівний.

– Що ж, так, либонь, мені судилося, мовила на те царівна.– Віднині я твоя покірниця – вся у твоїй волі. Але я маю батька, неньку та сестер. Як дозволиш – полину, розповім їм про все й повернуся до тебе.

Богатирі звільнили пері з тенет. Вона злинула вгору, осяяла все довкола, мов сонце, і зникла з очей.

Прилетіла до своєї оселі, стала перед матір’ю й каже:

– Люба матусенько, не знаю, на лихе чи на добре, один богатир розкинув на горі Тур тенета і впіймав мене. Він щиро мене покохав, і я обреклася стати йому покірницею.

– Ой, даремно дала той зарік, доню! – одказала цариця-пері,– Тебе кохає Білий дев. Він завжди скрізь тебе захищає, і якщо ти й надалі будеш йому вірна, дев оборонить тебе від усього лихого. А, не дай боже, зрадиш – життя твоє у нього в руках.

Царівна знітилася й спитала:

– Що ж робити?

– Розкажи тому богатиреві все, як є, - порадила ненька – Він збагне, що людям не варто зв’язуватися з девами, і облишить тебе.

Пері прилинула на гору Тур, спустилася до братів і мовила Джуво-богатиреві:

– Коли ти й справді намірився поєднати своє життя зі мною, то мусиш знати, що в мене закоханий найдужчий у бі лому світі Білий дев. Якщо я зраджу його, він уб’є мене.

– Невже й ти кохаєш його? – спитав богатир.

– Ні!,

– А він тут буває?

– Так, приліта під гору. Але ти не заводься з ним, він ураз тебе здолає!

– Про це не турбуйся! – відказав Джуво і послав братів принести по мішку проса. Брати виконали його волю.

Богатир узяв обидва мішки, спустився під гору й сів чекати дева. Аж ось довкола застугоніла, задвигтіла земля й з’явився білий, як бавовна, дев, граючись двома білими горами.

Джуво спритно висипав просо у дева на шляху. Далі добув з піхов меча й став напоготові.

– Ого, людський дух чутно,– ревнув Білий дев і рушив до богатиря.

Та тільки-но ступив на просо, послизнувся й простягся долі. Джуво з маху відтяв йому голову.

Юна пері побачила все те з гірського верху, спустилась до богатиря й сказала:

– У цього дева є дужчий за нього брат. Той не подарує тобі, як довідається, що ти вбив Білого дева.

– Де буває той брат? – спитав Джуво.

– Під горою Каф, вона ще вища за гору Тур.

– Покажи мені дорогу.

Пері показала. Узяв богатир два мішки проса й подався на гору Каф. Коли дістався до місця, сів на камені й чекає.

Раптом загуло-застугоніло, довкола все почорніло й з’явився Чорний дев, граючись двома чорними горами.

– Ого, людський дух чутно! – сказав він і побіг до богатиря.

Джуво висипав просо з мішків у дева на шляху, той також упав. А богатир в один мах відтяв йому голову.

Спустилася до Джуво юна пері й мовила:

Є ще Блакитний дев. Його дуже важко здолати, бо душа того чудовиська не в нього в тілі, а в скрині, а скриня в печері. Доки не знайдеш тієї скрині й не заволодієш девовою душею, чудовиська не подолаєш.

– Де ж та печера? – спитав Джуво-богатир.

– Не знаю,– відказала юна пері.

Подався Джуво шукати печеру. Ходив він горами, навертав до кожної печери, та ніякої скрині не бачив. Отак минуло кілька днів і ночей, аж ось дістався він до річки з блакитною, мов небо, водою. Пішов богатир понад річкою й дійшов до блакитної гори, а по підгір’ю росли блакитні рослини.

«Отут, мабуть, і живе Блакитний дев»,– зміркував Джуво й рушив на гору. І ось опинився він біля величезної печери, а з печери долинав страшенний галас. «Або пан, або пропав!» – подумав богатир, видобув меча й зайшов до печери. Сорок закудланих, довгобородих бранців у заковах тикали одне на одного пальцями й волали:

– Він гладший за мене, я худіший, з’їж його, облиш мене!

– Цитьте! Я людина, а люди не їдять одне одного.

Бранці втихомирилися, обступили богатиря й виповіли, що їх поприносив сюди Блакитний дев, щоб поїсти. Його душа щодня з’являється із скрині, вибирає жертву й зникає. Тому вони й показують одне на одного, аби хоч на день відволікти смерть.

– Що вам з того, що проживотієте на день-два довше? – мовив докірливо Джуво. – Покажіть краще, де ховається девова душа, і я звільню вас назавжди.

Бранці повели його в закуток печери, де стояла велика кована скриня. Та як Джуво не силкувався, а відчинити її не зміг. Навіть кілька разів мечем рубонув, але все марно. Богатир замислився.

– Скриня замкнена зсередини,– озвався старезний бранець.– Зніміть з мене закови, і я вам допоможу.

Джуво зняв кайдани.

– Переверніть скриню,– звелів дід.

Джуво-богатир і царівна-пері (таджицька казка)

Богатир перевернув. У днищі була така малесенька дірочка, що тільки голка могла туди увійти. Дід узяв у Джуво меча й розколупав вістрям ту дірочку. А тоді взяв мотузочок, за в’язав на кінці петельку й просунув у скриню. Коли петелька зачепилася там, дід потяг за мотузочок, і всередині щось дзенькнуло.

– Мерщій поставте скриню, як стояла, й піднімайте віко! – звелів дід.

Богатир відчинив скриню, а звідти з завиванням вилетіла девова душа. Джуво спритно схопив її й замахнувся мечем, і тієї ж миті з гори спустився дев:

– О богатирю, не губи моєї душі! – заблагав.– Рабом твоїм стану, робитиму все, що звелиш, тільки не вбивай.

– Убий, убий його! – закричали бранці.– Він ошукає тебе.

– Деви ніколи не ламають зароку,– прогримкотіло чудовисько.– Я ладний хоч зараз виконати твоє веління.

– Повіднось по домівках оцих бранців,– наказав богатир.

Дев миттю порозносив бранців по домівках і повернувся до Джуво.

– Тепер віднеси мене до царівни-пері! – звелів богатир.

Дівчина дуже зраділа й повела Джуво до своїх родичів. Батько з матір’ю теж пораділи:

– О могутній богатирю! Такої вродливої й чарівної Пері, як наша донька, нема в цілому світі. Але й ти вдатний, тож ми згодні, аби вона стала твоєю дружиною. Але з умовою, що житимеш у нас.

На це Джуво не пристав:

– У мене є свій рідний край, батьки, двоє братів. Без них жити не зможу.

– Ми теж не зможемо жити без нашої єдиної доньки,– відказали батько з матір’ю.

Довго думали-гадали, як учинити, аби всім було добре, й нарешті вирішили, що царівна-пері житиме у Джуво-богатиря і щодня літатиме в гості до своїх батьків.

Справили весілля. Богатир з дружиною сіли на Блакитного дева й полетіли до Джуво додому.

І зажили вони в злагоді й любові. Уранці Джуво йшов на полювання, а пері летіла до батьків. А ввечері обоє поверталися додому й до ранку були разом.

Отак і жили б вони в радощах, якби не заздрісний сусіда. Як гляне він на щасливе подружжя, так і візьмуть його завидки. Нарешті він не витримав і сказав:

– Що ж воно таке, славний богатирю? Усі чоловіки своїх жінок удома тримають, нікуди не пускають, а твоя цілими днями дома не буває. Негоже так жінці потурати.

Слова ці насторожили Джуво. Довго думав, як йому бути, Й вирішив не пускати більше дружини до батьків.

– Ти моя жінка,– сказав,– і повинна сидіти вдома. Так людський звичай велить.

– Ми ж заприсяглися одне одному, навіщо ти відскакуєш від слова? – сумно озвалася пері.

Однак Джуво й слухати її не став, замкнув двері. Та не знав В1Н, що пері замкнути неможливо. Враз його дружина скинулась голубкою, випурхнула у вікно, сіла на покрівлю й мовила:

– Пері ніколи не схиблюють обіцянки, деви теж не ламають зароку Адже чесно повівся Блакитний дев? А ти зламав присягу. Хіба це по-людськи? Довго ти тепер блукатимеш світом. На решето стопчеш свої чоруки, на голку вишмульгаєщ кия, до пояса виросте тобі чуб, аж тоді, може, й уздрінеш мене знову.

Сказала таке й полинула.

Джуво-богатир і царівна-пері (таджицька казка)

Тяжко зробилося богатиреві на душі. Каявся, що так безглуздо вчинив. Розум йому потьмарився. Тож пішов до сусіда й порішив його за лиху намову.

А тоді взувся в грубезні чоруки, взяв у руку міцного кия й попростував у тому напрямі, куди полетіла його пері. Прямував він, доки на решето стопталися чоруки, на голку вишмульгався кий, чуприна виросла йому до пояса.

Далі йти вже не мав сили, і впав він у розпач. А як дійшов до невеличкого джерельця, звалився на землю й заснув. Хтозна – скільки проспав богатир, а коли прокинувся, вгледів перед собою вбраного в усе зелене дідуся.

– Ще не бачив я в цих краях людської істоти,– мовив дідусь.– Хто ви будете і яка потреба привела вас сюди?

Богатир розповів йому все.

– Ви багато вистраждали, та ваше дбання не змарнується. Ідіть оцією дорогою, доки не побачите пишного саду. А в тому саду незглибиме озеро. До нього прилітають купатися юні пері. Серед них, напевно, є ваша дружина.

Джуво щиро подякував і рушив у дорогу.

Ішов він, ішов, аж ось і той сад, що про нього казав дідусь.

То був справжній дивосад. Тут достигала всіляка садовина, линули пахощі з квітів. А посеред саду – озеро чисте-чисте.

Принишк богатир біля озера в квітах та й очікує. Минає день, другий, а пері не чути. Почав зневірятися Джуво: «Ех, не збулися дідові слова. Така, мабуть, моя доля. Сам себе позбавив щастя».

Тільки-но він так подумав, як до саду прилинули пері, поставали коло озера й скидають свої шати.

– Чую людський дух, – мовила одна з них.

– Я теж,– потвердила друга.

– Я одразу розпізнаю людський дух, він ніжніший від запаху ружі, але що потрібно людині в нашому краї? – озвалася ще одна пері, звільнилась від убрання й пірнула в живодайні води.

Джуво упізнав у ній свою дружину. Миттю схопив її убрання й гукнув:

Джуво-богатир і царівна-пері (таджицька казка)

– Мої грубезні чоруки стопталися на решето, на голку вишмульгався кий, до пояса виросла чуприна, а я таки знайшов тебе, бо не можу без тебе жити! Повернись до мене!

– І знову неволитимеш мене?

– Ні, я зарікаюся це робити,– мовив богатир.

Царівна-пері вийшла з озера, вбралася в шати й лагідно повела рукою по довгій, мов дівочі коси, чоловіковій чуприні. Вона ж бо теж не могла жити без Джуво-богатиря.

* Джуво – ім’я походить від: юнак, юний.

* Пері – міфічна крилата жінка-чародійниця надзвичайної вроди, з’являється в золотавому сяйві; подібна до нашої літавиці, співзвучна також з пером – образом легкості. Оберігає людей від злих духів і оталанює. Нагадує нашу берегиню (так слов’яни називали вірних дружин), а також музу з давньогрецької міфології.

* Турі Каф - міфічні світові гори, які колами оперізують землю й на яких живуть пері й деви.

* Дев – волохатий і крилатий людиноподібний велетень, нагадує давньослов'янського дива. У казках деви часто виступають як ворожі людям сили, але мудрим героям-переможцям стають у пригоді.

* Чоруки - чоботи з сириці без підборів.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)