Дванадцять лінивих робітників (Брати Ґрімм)

***

Дванадцять лінивих робітників (Брати Ґрімм) Дванадцять робітників цілими днями нічого не робили, і ввечері теж себе утруднювати не хотіли. Ось лягли вони якось на травку і стали своїми лінощами хвалитися.

 Перший сказав:

 – Та яке мені діло до ваших лінощів, мені і своїх-то вистачить. Турботи про себе – це головна моя робота; їм я немало, а п’ю і того більше. З’їм я так: чотири обіди, потім пощуся трошки, доки голоду не відчую, – так-то воно для мене, мабуть, краще за все. Рано вставати – це не у моїй звичці; якщо діло підходить до півдня, то знайду я собі місце десь спокійне. Покличе хазяїн, а я немов і не чую; покличе ще раз, а я почекаю трохи, доки він мене підійме, ну, і йду вже, звісно, повільно. Так жити ще можна.

 Другий сказав:

 – А мені ось коня доводиться доглядати, але вуздечку я з нього не знімаю; якщо мені не хочеться, то й корму йому не даю, і кажу, що, мовляв, він уже поїв. Ляжу я в яела з вівсом і сплю так години з чотири. Потім простягну ногу і погладжу раз-другий коня по спині, ось він уже й почищений, та хто ж питати та перевіряти-то стане? Але служба в мене все ж занадто важка.

 Третій сказав:

 – І навіщо себе мучити роботою? Та і яка з того користь? Ляжу я собі на сонечку та сплю. Почне дощ накрапувати, а мені навіщо вставати? Ну і хай собі, слава Богу, йде.. І почалася, нарешті, злива, і така сильна, що аж волосся з голови зривала і з водою уносила, ось і дірку мені в черепі продовбала; ну, наклав я собі пластир, і нічого – обійшлося. Таких бід і лиха в мене вдосталь.

 Четвертий сказав:

 – А я, перш ніж за роботу взятися, побарюся спочатку годинку, щоб сили набратися, а потім і починаю потрохи, і питаю, чи нема випадково кого, хто б мені допоміг. Ну, і поступаюся йому великою частиною роботи, а сам тільки пильную; але мені й цього забагато.

 П’ятий сказав:

 – Та це що! А ось ви уявіть собі – повинен я гній убирати зі стайні й накладати на візок. Діло це д роблю повільно, беру трохи на вила, підіймаю вгору, – ну, так з чверть години і відпочиваю, доки на візок не кину. Вистачає і того, якщо за день один візок вивезу. Нема в мене бажання працювати до виснаги.

 Шостий сказав:

 Ех, соромно вам: я ось ніякої роботи не боюся; полежу спершу тижні три і навіть одяг з себе не знімаю. Та нащо ще ці пряжки на черевиках? Нехай собі з ніг звалюються – це нічого. А якщо на драбину мені сходити, то поставлю я повільно спершу одну ногу, а потім другу на першу сходинку, потім порахую решту, щоб знати, де можна буде відпочити.

 Сьомий сказав:

 – Ні, у мене справа зовсім інша: мій хазяїн слідкує за моєю працею; але тільки цілий день його не буває вдома. Однак я всюди встигаю, нічого не впускаю, бігаю, як це тільки можливо, коли швендяєш ледь-ледь. А щоб зрушити мене з місця, це, мабуть, тільки чотирьом сильним парубкам під силу буде. Прийшов це Я якось, а на підлозі лежать поряд шестеро і сплять. Ліг я з ними й заснув. І не розбудити мене було, а тут я вдома по господарству виявився потрібним, так довелося нести мене, треба сказати, на руках.

 Восьмий сказав:

 – Ну, видно, я за всіх вас спритніший буду: ось якщо, наприклад, лежить де камінь, я себе не утруднюю, щоб ногу підняти та переступити через нього, а лягаю прямо на землю – все одно чи багнюка, чи калюжа трапиться – і лежу собі, доки на сонці не висохну; хіба що повернуся на другий бік, щоб воно мене гріло.

 Дев’ятий сказав:

 – Та це що! Ось сьогодні лежав переді мною хліб, але мені було лінь його взяти, так я трохи з голоду не помер. Та стояла ще склянка, але була вона велика та важка, ну, мені й не хотілося її підіймати, – вже краще було від спраги страждати. Перевернутися з боку на бік – це для мене занадто багато; так і пролежав я цілий день, як колода.

 Десятий сказав:

 – А ось у мене через лінощі біда сталася: ногу зламав собі і литки набрякли. Лежало нас троє на проїжджій дорозі, а я ноги простяг і лежу. А тут їде візок, – ну, колеса мене й переїхали. Правда, я міг нога убрати з дорога, але я не чув, як візок їхав, – усе комарі над вухом дзижчали, в ніс влітали, а через рот вилітали; ну кому прийде бажання їх ще відганяти?

 Одинадцятий сказав:

 – Учора від служби я відмовився. Неохота було мені таскати своєму хазяїнові важкі книги то туди, то сюди, – і так кожного дня безперервно. Але, щиро кажучи, хазяїн мене відпустив і утримувати не став; одежі я його ніколи не чистив, аж моль усе поїла, – ось це та-ак!

 А дванадцятий сказав:

 – Сьогодні довелося мені їхати по полю у візку; поклав я на нього соломи та ліг, – ну і міцно заснув. Віжки з рук у мене й випали. Прокинувся, бачу – кінь із упряжки вирвався, нема ні хомута, ні вуздечки, ні вудил. А мимо проходила якась людина, – вона все і понесла. Та до того ж потрапив візок у калюжу, в ній і застряв. Я його так і залишив, а сам знов на солому завалився. Приходить, нарешті, сам хазяїн; витяг він візок, – а не прийшов би він, то й не лежав би я тут з вами, а лежав би там і спав собі спокійно.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)