Два шахраї (казахська казка)

***

Два шахраї (казахська казка)

У сиву давнину жили на світі два шахраї: один гуляв у сирдар’їнських степах, другий – у степах Сари-Арка. Усі в тих краях тільки й говорили про їхні витівки, і не раз їм траплялося слухати розповіді один про одного.

Якось надумалися вони зустрітися сам на сам і позмагатися: хто кмітливіший, хто меткіший.

От помастили вони жиром чоботи, підіткнули поли халатів і вирушили в дорогу. Йшли, йшли і якогось дня зустрілися на караванному шляху біля щойно поставленого мазару. Мов давні знайомі, привіталися вони, обнялися й почали розмову.

– Новини є? – питає сирдар’їнський шахрай.

– Новини є,– відповідає сари-аркинський шахрай,– Бачиш, стоїть новий мазар? Нещодавно поховали в ньому одного відомого бая. Багато худоби, золота він залишив. І все дісталося його пришелепкуватому синові.

Сирдар’їнський шахрай каже:

– Бай не дасть того, що має, а бідняк не повинен ловити гав... Давай видуримо у байського сина сто карбованців і поділимо їх нарівно.

Сари-аркинський шахрай відповідає:

– Масло тобі в рота! Я згоден. Але як це зробити? Шахрай та шахрай – два шахраї, чи довго їм думати? Закусили, так і сяк поміркували й вирішили.

Сирдар’їнський шахрай заліз у мазар і там причаївся, а сари- аркинський обмотав голову зеленою чалмою і під виглядом мандрівного ішана прийшов до аулу померлого бая.

– Дитино моя, – сказав шахрай байському синові,–був час, батько твій позичив у мене сто карбованців і сказав: «Поверну борг, коли забажаєш. Житиму – сам віддам, помру - син віддасть». Мені саме зараз потрібні гроші!.. Виконай же батьків заповіт!

Син бая замало не знепритомнів од такої несподіванки. Адже тому, хто бере, і шести мало, а тому, хто дає, і п’ять багато!

Поміркувавши, він сказав:

– Чим ти мені доведеш, що це правда?

Шахрай сумно похитав головою і відповів:

– Якщо ти не віриш зеленій чалмі, то піди на могилу до батька, може він сам відкриє тобі істину.

З великою тривогою під ступив молодий бай до мазару й, тремтячи від страху, запитав:

– Таточку, чи правду каже ішан у зеленій чалмі, що ти винен йому сто карбованців?

І тут сирдар’їнський шахрай відповідає йому з мазару глухим голосом:

– Правду, правду він каже, синочку мій! Через ці гроші я страшенні муки терплю. Поверни швидше гроші ішанові, дай відпочити мертвим кісткам!

Злякався байський син, побіг додому й, не кажучи жодного слова, віддав шахраєві сто карбованців.

Заховав сари-аркинський шахрай гроші й міркує собі:

«Хай посидить дружок у мазарі, поки не набридне, а я й сам в степу не заблукаю».

Минуло кілька днів. Повернувся сари-аркинський шахрай додому, тайкома закопав гроші під вогнищем і суворо попередив дружину:

– Якщо прийде такий-то і такий-то чоловік, скажи йому, що я захворів і помер. Спробуй його якнайшвидше спровадити, а поки той чоловік житиме у нас, ти щовечора принось мені їжу до байраку. Зрозуміла?

Сирдар’їнський шахрай чекав-чекав товариша в темному мазарі й докумекав, що той його обдурив. От виліз він з могили, обтрусився й сказав:

– Ну, розбійнику, начувайся, я тобі ще покажу, де раки зимують!

І почимчикував він шукати свого товариша. Ішов день, ішов тиждень, місяць. І ось побачив він у степу втікачеву кибитку, відчинив двері, переступив поріг.

Угледівши незнайомого чоловіка, дружина сари-аркинського шахрая заплакала й заголосила:

– Помер мій нещасний чоловік, ось уже три дні, як його поховали. Хто б ти не був, чужинцю, залиш мене на самоті з моїм горем!..

«Даремно ти кусаєш холодне залізо, хазяйко!» – думає сир-дар'їнський шахрай, а вголос каже, обливаючись слізьми:

– Жінко, ти краєш мені серце своїми словами. Помер мій друг, ой, горе, горе! Як я можу обминути дім покійного, не пом’янувши його і не поплакавши? Перед богом клянуся провести тут сорок років, аж поки очі мої не осліпнуть од сліз! –

І, не перестаючи ридати, сунеться на найпочесніше місце.

Минають дні за днями, а сирдар’їнський шахрай живе в чужій кибитці, поминаючи друга його ж бараниною та кумисом.

Згодом помітив він, що хазяйка щовечора зникає кудись з повним мішком. Шахрай крадькома простежив за нею і взнав дорогу до байраку.

Якось хазяйку запросили в гості. Вона пишно вбралася й подалася на цілий день, повернулася аж надвечір. Сирдар’їнський шахрай швиденько переодягнувся в хазяйчину одежу, напхав у мішок всякої їжі і, коли стемніло, спустився в байрак до сари-аркинського шахрая.

Сари-аркинський шахрай накинувся на їжу й, нічого не підозрюючи, запитав:

– Ну як, той крутій ще довго буде у нас?

Змінивши голос, сирдар’їнський шахрай відповів:

– Ой, думаю, що довго. Вдає, наче вбитий твоєю смертю, а сам усе щось шукає, шукає. Напевно, ти щось сховав од нього. Боюсь, коли б він раптом не знайшов.

Сари-аркинський шахрай сміється:

– Не бійся, дурненька, він усе одно нічого не знайде, але про всяк випадок наглядай за вогнищем. Тільки що – біжи негайно до мене. Зрозуміла?

– Гаразд, – каже сирдар’їнський шахрай, а про себе думає: «Ага, ось воно що – під вогнищем!..»

Коли хазяйка прийшла додому, сирдар’їнський шахрай сидів на своєму місці, попиваючи кумис і проливаючи гіркі сльози. Вона похапцем схопила мішок і побігла до чоловіка, чекаючи, що він почне лаяти її за запізнення.

Сари-аркинський шахрай, побачивши дружину, дуже здивувався й запитав:

– Кажи швидше, що скоїлося? Чому ти прибігла вдруге?

Дружина відповіла:

– Що з тобою, любий? Чого це вдруге? Я прийшла сьогодні вперше.

– Ой, що ж я накоїв! – закричав шахрай і, не тямлячи себе, побіг до кибитки.

Але там, де було сховане золото, вже гуляв вітер.

Недарма люди кажуть: «Не хвалися силою – наразишся на сильнішого; не хвалися хитрістю – наразишся на хитрішого».

Два шахраї (казахська казка)

Поміркувавши, сари-аркинський шахрай сказав дружині:

– Нам то щастить, то не щастить. Але хто впадає у відчай, той тільки сам собі шкодить.

Тут він попрощався з дружиною, сів на безрогого бичка і, підганяючи його сучкуватою палицею, вирушив у сирдар’їнський степ.

У той же час, коли сари-аркинський шахрай їхав степом, розпитуючи в людей дорогу, сирдар’їнський шахрай прийшов додому й наказав дружині, щоб вона негайно оповістила весь аул про його наглу смерть, а сам закутався з головою в саван, витягнувся і став мов неживий. Дружина швиденько зробила все, що він загадав. На голосіння жінки посходилися люди з сусідніх кибиток, погомоніли, пожаліли, потім винесли удаваного покійника в закинутий мазар і приступили до поминального обіду.

Саме тоді й під’їхав до аулу на своєму безрогому бичку сари- аркинський шахрай. Дізнавшись, що це за обід і кого поминають, він одразу про все здогадався: «Е-е-е, знайома пісня», але вдав, буцімто вражений такою несподіваною новиною, і, заридавши, сказав:

– Якщо помер мій друг, помру і я. Нема без нього мені щастя, і життя без нього темне. Про одне прошу, покладіть мене поряд з другом, не розлучайте нас хоч після смерті.

Отак мовивши, він упав на землю, затамував дихання і вдав, що вмер. Поховали його того ж дня і поклали поруч з приятелем.

Ось розбрелися люди, і обидва шахраї залишилися в мазарі віч-на-віч.

– Ассалям алейкум! – тихенько говорить сари-аркинський шахрай.

– Валейкум ассалям,– так само тихенько відповідає сир-дар’їнський шахрай.

– Чи не час нам поділити байські гроші? – питає сари-аркинський шахрай.

– Напевно, час,– відповідає сирдар’їнський шахрай.

І тільки почали вони цю розмову, як раптом на дорозі почувся гомін, і в мазар увалилася ватага розбійників – сорок відчайдушних головорізів.

Усівшись, розбійники почали ділити коштовності. Для тридцяти дев’яти чоловік випало по купі золота, а сороковий мав дістати старий меч. Але ніхто з розбійників не хотів той меч брати. Усі жадібними очима прикипіли до золота. Зчинилася суперечка. Тоді ватажок сказав:

- От дурні, хіба добрий меч не дорожчий од жмені монет? З ним джигіт і своє життя захистить, і багатство добуде. Ось дивіться, як я з одного маху розпанахаю навпіл цих двох покійній!– і він вихопив меч із піхов. У ту ж хвилину обидва шахраї у своїх білих саванах схопилися на ноги й закричали страшними голосами:

– Ах ви, бузувіри, розбійники! Мало вам сліз живих, то ви ще нас, мертвих, турбуєте?! Жахайтеся! Тремтіть!

Що тут скоїлося! Покидавши свої коштовності, один через одного розбійники летіли хто куди: одні під кіньми опинилися, інші – аж в аулі.

А шахраї скинули савани, розділили порівну коштовності й, щиро насміявшись над своїми пригодами, розійшлися по домівках.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)