Дівчина на місяці (киргизька казка)

***

Дівчина на місяці (киргизька казка)

Чи й справді таке здійснилося, чи тільки комусь приснилося, ніхто того не відає, але жила колись на світі дівчинка. Підросла вона, красунею стала, аж тут одне за одним повмирали в неї батько та мати. І зосталося від них тільки й спадку, що верблюд та мале теля. Що було робити? Бідолашна сирітка, аби якось жити далі, продала верблюда, справила собі сяку-таку одежину, а потім зарізала на м’ясо й теля. Та скінчилося м’ясо, зносився одяг, і довелося дівчині просити притулку в далекого родича. Той був дуже багатий, а жінку мав сварливу та злу. Узяли вони дівчину не з жалю, а щоб робила на них, як наймичка. Довелося їй від ранку до вечора носити паливо, вигрібати золу, розводити вогонь, доїти корів, в юрті прибирати, ходити до річки по воду. Але дівчина ніяк не могла вгодити баєві та його лютій дружині, вони все одно чіплялися до дівчини за всяку дрібницю, сварили, лаяли, а часом і били її. Тяжко побивалася бідна дівчина. Коли залишалася сама, річкою проливала сльози, а своїх господарів боялася, як вогню.

Якось узимку, в найлютіші морози, послали дівчину до річки по воду. Знали, що річку скував товстий лід, а тому дали їй сокиру. Ось у такий тріскучий мороз прийшла дівчина до річки, з великими труднощами дісталася до води, прорубавши товстий льодовий панцир, наповнила відра, взяла коромисло на плечі й повернула назад додому. Холод аж за душу хапав, доходив до серця, геть-чисто заніміла рука, що тримала сокиру, все тіло проймали дрижаки. Ледве дійшла вона до середини дороги, аж тут посковзнулася й розплескала всю воду. Як тепер бути? Якщо до річки повернеться, то так і замерзне дорогою, а прийде додому без води, господарі живцем загризуть. Отак і стояла дівчина серед дороги, не маючи кому розказати про свою тугу-печаль, цокотіла зубами. Ніде не видно живої душі, не те що людини не побачиш, а й звіра, все живе поховалося від морозу, боялося й носа висунути з тепла на холод, тільки по чистому небу поволеньки плив повний місяць, поглядаючи жалісливим оком на сердешне дівча.

На очах у дівчини виступили сльози, але не покотилися до землі, а так і замерзли на віях. Та ніхто не бачив, не розумів її туги. Мороз тим часом лютішав, розпука і відчай краяли дівчині серце. Раптом загуркотіло щось, наче ударив грім. То від лютого холоду тріснув на річці лід. Той гуркіт серед нічної тиші на смерть перелякав дівчину, що стояла сама-самісінька серед холодних снігів. Але її переляку не бачив ніхто, крім місяця та зірок на небі. Дівчина підняла на місяць безтямні очі й заголосила:

– Хоч би ти пожалів мене, місяцю! Зазнала я гіркого сирітства, натерпілася горя та біди, далі терпіти несила. З тих пір, як не стало у мене батька та матері, не чула я доброго слова, лиш люту лайку, не бачила гостинця, крім стусана. На землі мені не знайти нікого, хто б захотів пожаліти мене.

Не встигла вона промовити цих слів, як місяць спустився з неба й спинився навпроти неї, нагнавши на дівчину ще більшого страху. «Отут мені й смерть»,– подумала дівчина й заклякла. Але місяць усміхнувся до неї, погладив по голові, пригорнув до грудей, готуючись знову злетіти у небо. Аж тут де не взялося сонце й стало поряд із ним. Воно далеко було, але таки почуло, як плаче-побивається дівчина, виливаючи перед місяцем свою печаль. Дівчина дуже * сподобалася сонцю, і йому закортіло забрати красуню до себе. Місяць і сонце сперечалися між собою за неї, а все ж сонце таки дужче від місяця, воно і перемогло б. Але місяць звернувся до нього з такими словами:

– Шановне сонце, ти даєш життя і рослинам, і тваринам, і людям – всьому, що є на землі. Я лиш одного в тебе прошу: віддай мені цю бідолашну сирітку, що зазнала стільки горя на своєму віку. Цілий день ти милуєшся всім живим на землі й само маєш з того добру розвагу. А я пливу по небу зимової довгої ночі сам і нікого не бачу на землі, бо всі сплять чи ховаються в теплих домівках. Хай же й у мене буде супутниця, хай же й мене розважає хтось.

Переконали сонце місяцеві слова, й воно віддало дівчину місяцю. Місяць обняв її, поцілував, затим обережно поніс на небо, прихопивши з землі й коромисло з відрами.

Ось так бідна дівчина знайшла собі притулок на місяці. Ясної ночі, коли місяць уповні, придивися до нього пильніше й побачиш на ньому дівчину. Перекинувши через плече коромисло з відрами, вона немов поспішає кудись. Не зазнала бідолашна дівчина добра на землі, розпукою й відчаєм повнилося тут її серце. А тепер вона назавжди оселилася на місяці. І жити їй стільки, скільки і йому, закоханому в неї. Буває, що кинеться місяць шукати дівчину, та знайти ніяк не знайде, тоді аж почорніє з горя й на небі не видно його. «Місячне затемнення»,– кажуть люди. Але знаходиться дівчина, й місяць на радощах знову світить, аж сяє.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)