Чорний птах (чукотська казка)

***

Чорний птах (чукотська казка)

Це було так давно, що ніхто й не пам’ятає, коли це було.

На півночі, біля самого Льодовитого моря, жили мисливці-звіробої. Жили – не горювали. Та ось випав важкий рік, і хоч як старалися мисливці, не змогли запастись їжею. А зима прийшла люта, небувала: вона скувала кригою бурхливе море, яранги снігом позаносила – з землею зрівняла. Важко добувати їжу в такий час, і люди почали вмирати з голоду.

Але смерть не в кожну ярангу зайшла, не кожного з собою забрала. Багато хто діждався літа. Сонце майже не заходило: упірне в море і знову світить. Зраділи люди. Та і як не радіти! Скресла крига на морі, в розводдях нерпи з’явилися, тюлені на хвилях жирують, птахи всілякі поприлітали. Настала пора полювання. Узяли звіробої списи та стріли, підняли і понесли до моря свої легкі човни, обшиті міцною моржевою шкурою.

Та щойно вони наблизились до моря, як подув сильний вітер, такий, що й на ногах не встоїш. Шаленіє, гуркотить крижане море, ходять по ньому хвилі, як високі гори.

Страшним зробилося море.

– Ні,– сказав старий Аппа,– в таку погоду нічого не добудеш.

– Доведеться зачекати, – мовили інші.

Проснулися звіробої наступного дня. Сонце світить,

вітрець ледь-ледь дихає. Зраділи, пішли до моря. Та тільки човни на воду спустили, як не знати звідки подув страшний вітер. Заходили по морю хвилі круті, знову зашуміла, загуркотіла плавуча крига. І знову з порожніми руками повернулися звіробої.

Почали думати-гадати, з чого це такий вітер виходить – зрозуміти не можуть. Думають-гадають, а старий Aппa й каже:

– Довго я на світі живу, багато різних чудасій бачив, а такого не бачив. Погляньте, он над тією горою хмара, наче птах крилами махає.

Глянули звіробої і жахнулися. Хмара – не хмара, на птаха схожа. Так воно і є – птах! Велетенський чорний птах на скелі сидить, крилами махає, через те й сильний вітер дме.

– Погибель усьому настала,– каже Аппа,– не дасть нам ця птиця життя, голодом виморить.

– Убити її треба! – сказав Тегрилькут, найдужчий і найсміливіший із усіх мисливців.

Глянули товариші на нього, перезирнулися між собою: «Ну, що ж, мовляв, іди, якщо можеш, убий».

– Ніж ото з голоду помирати, то краще в бою загинути,– стояв на своєму Тегрилькут.

Того ж дня він вирушив на чорного птаха.

Три дні ждали його звіробої. Три дні дув вітер, ще сильніше, ніж до того. Тегрилькут не повернувся.

– Піду я на чорного птаха,– сказав старий Anna.

Узяв він лука, списа і зник серед скель. Знову три дні

ждали звіробої. Знову три дні дув страшний вітер. Anna не повернувся.

Після цього ніхто з мисливців не наважувався йти на чорного птаха

– Підождемо, може, сам полетить,– казали вони.

Минали дні, а чорний птах і не думав летіти. Як і раніше, стежив він за звіробоями, не давав їм вийти в море.

Настали важкі дні. Люди з’їли останніх собак. Лишалося одне – смерть.

Вийшов із своєї яранги хлопчик Чочой і голосно, щоб усі почули, крикнув:

– Я піду на чорного птаха!

Не раз ходив він у гори, спритно лазив по скелях, але всі дорослі тільки недовірливо похитали головами, почувши Чочоя.

– Гай-гай, куди вже тобі!..

– Все одно піду,– не відступав Чочой.

Іти було нелегко. Вітер збивав з ніг, проймав до кісток. Чочой дуже стомився, хотілося відпочити, а заодно й підождати, поки стемніє, щоб непомітно підійти до чорного птаха. Сівши біля старого каменя-валуна, вийняв стрілу з-за пазухи і заходився гострити її об камінь. Несподівано камінь заговорив людським голосом:

– Споконвіку лежу на цьому місці. Один мій бік ніколи не бачив сонця. О, якби хто міг перевернути мене!..

– Я допоможу тобі,– сказав Чочой.

Камінь тільки зітхнув і нічого не відповів.

А Чочой уже навалився на нього, що було сили. Спробував з одного боку, з другого, але не зрушив з місця і на ніготь.

І збагнув Чочой: тут потрібна не сила, а кмітливість. Спустився в ущелину, набрав глини і загатив струмок, що протікав поряд. Вода в струмку швидко піднялася, потекла під камінь, розмила грунт – і валун перевернувся на другий бік.

– Спасибі, хлопчику! – зрадів камінь,– Рости великий, сміливий і дужий. А ще скажу: коли тобі буде важко, повтори слова: «Споконвіку лежу на цьому місці».

Чочой постояв трохи і знову рушив у дорогу. Йти стало ще важче. З моря пішов туман, стежка під ногами стала слизька. Чочой посковзнувся і замало не впав у безодню. Він уже думав повернутися, підождати ранку, та, почувши свист крил, зрозумів, що чорний птах недалеко і що саме зараз нагода поквитатися з ним.

Чочой просувався вперед, та зненацька налетів такий вітер, що хлопчик не встиг навіть пригадати слів старого каменя, упав, покотився вниз, в ущелину. Довго лежав нерухомо. Опритомнів тільки вранці. Обличчя й руки в крові. Було моторошно. Та хіба він міг одмовитись від того, що задумав? Підвівся і знову поповз на гору.

Забринів світанок, і Чочой побачив гострий шпиль, на якому сидів чорний птах. Він був зовсім близько. Чочой натягнув тятиву. Птах ворухнувся, готуючись кинутись на хлопця. Але гостра стріла впилася птахові в крило. Він блиснув вогненними очима й учепився кігтями в одяг хлопця.

– Споконвіку лежу на цьому місці! – крикнув Чочой. І тіло його миттю зробилося тверде, як камінь.

Даремно метався чорний птах, даремно дзьобав, бив Чочоя крилом. Невдовзі птах ослаб, зібгався в клубок і мертвий покотився в безодню.

Вийшли звіробої із своїх яранг і здивувалися: страшного вітру наче й не було. Яскраво світить сонце, тихо хлюпочеться море. Погойдуючись, пливуть по морю голубі крижини. А в розводдях жирують тюлені. На лежбищі під весняним сонцем гріються моржі.

Всі мешканці вийшли на полювання, і майже всі повернулися з багатою здобичею. А коли в стійбищі почалося свято, шаман бив у бубон і голосно викрикував:

– Це я зупинив вітер! Я зупинив вітер!..

Люди спершу повірили йому. Та ось до стійбища прийшов Чочой, якого вважали загиблим. Він був блідий, ледь тримався на ногах. Замість кухлянки з плечей звисало лахміття. Обличчя в подряпинах, але воно, як ніколи, світилося радістю.

В руках Чочоя усі побачили велике чорне перо й одразу зрозуміли, звідки воно. Здогадався і старий шаман. Він перестав бухати в бубон і зачинився у своїй яранзі. Він уже думав, як позбутися Чочоя. Але звіробої розсудили по-своєму. Вони посадили хлопчика на почесне місце й подали йому найкращу їжу. Довго танцювали і співали, святкуючи перемогу Над чорним птахом.

Потім, коли вже треба було розходитись, мисливець Камине вивів Чочоя на середину, щоб усі бачили, і подарував йому списа з моржевої кістки, розмальованого в кольори моря і гір Чукотки.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)