Чорний бик і вовки (естонська казка)

***

Чорний бик і вовки (естонська казка)

Жив колись чорний бик. Щодня він ходив на болото пастися і пити в очереті воду.

Прийшов якось вовк і питає:

– Хто чалапа на болоті, хто там хлюпа в очереті?

– Це я, чорний бик. А що таке?

– Вийди з болота, я тебе з’їм,– каже вовк.– А чи багато в тебе захисників?

Бик відповів:

– Двоє вушок-нашорошців, двоє ріжок-оборонців, четверо міцних копитців, хвіст неначе батіжечок – нас не просто подолати!

– Ой, так багато захисників – не зможу тебе з’їсти,– пожалкував вовк.

Наступного дня бик знову пішов на болото пастись і пити в очереті воду. А вовк привів із собою ще трьох сірих. Підійшов ближче і гукнув:

– Хто чалапа на болоті, хто там хлюпа в очереті?

– Чорний бик. А що таке?

– Вийди з болота, ми з’їмо тебе! – каже вовк.– А чи багато в тебе захисників?

Бик відповів:

– Двоє вушок-нашорошців, двоє ріжок-оборонців, четверо міцних копитців, хвіст неначе батіжечок – нас не просто подолати!

– Ой, так багато захисників – ми не зможемо тебе з’їсти,– вирішив вовк.

На треті" день вовк привів до болота цілу зграю вовків та й питає:

– Хто чалапа на болоті, хто там хлюпа в очереті?

– Чорний бик. А що таке?

– Чи багато в тебе захисників?

Бик відповів:

– Двоє вушок-нашорошців, двоє ріжок-оборонців, четверо міцних копитців, хвіст неначе батіжечок – нас не просто подолати!

– Вийди з болота, ми з’їмо тебе! – звеліли вовки.

Бик вийшов та й питає:

– А як же ви хочете мене їсти?

– Та почнемо з хвоста,– відповіли вовки.

– Хіба так їдять бика! Його треба забити, м’ясо посолити і зварити, а тоді вже їсти! Отож принесіть замашних палиць, сокиру та ножа, дістаньте казан і сіль, – повчав бик.

Вовки розподілили між собою, що кому принести, і побігли в село. А бика доручили пильнувати сліпому вовкові: дали йому в зуби ріг бика і сказали:

– Дивись не випусти його.

Сліпий вовк міцно тримав зубами ріг.

Ось бик і просить:

– Дозволь трохи перепочити правому рогові, я тобі в зуби лівий дам

Сліпий вовк погодився. А бик дав йому в зуби не ріг, а березову палицю. Сам же дременув, аж курява стовпом знялася.

Повернулися вовки із села: той із сокирою, той казан несе, той торбину з сіллю, в того ніж та ложки... Дивляться, а бика як не було.

Питають у сліпого вовка:

– А де ж бик?

– Хіба не бачите, я тримаю його за лівий ріг,– відповів той.

– Та це ж березова ломака! А бик утік!

Схопили гуртом сліпого і всипали йому добряче.

Спіймав вовк на пасовиську лисицю та й кричить:

– Нарешті, сусідонько, я здеру з тебе шкуру! Ох, і давно я на тебе полюю!

– Який з мене, дядечку, наїдок! Поглянь, яка я суха та кістлява. А от сюди щодня приводять вгодоване лоша, спробуй ним поживитись. Ото ласощі! І я вам, дядечку, охоче допоможу завтра спіймати здобич! – сказала лисиця.

– Гаразд,– погодився вовк,– хоч ти й хитрюща, але я повірю тобі й обіцяю віддячити за допомогу. Приходь завтра сюди – порадимося. Інакше я не насмілюсь полювати. Колись негідниця-кобила – я в неї лоша схопив біля болота Кікерпера – так дала мені кованими копитами по голові, що вуха обвисли, мов лопухи у спеку.

– Не бійся, дядечку, нічого! Я знаю, як уполювати лоша,– втішила лисиця.

Рано-раненько наступного дня лоша привели в ліс. У вовка, як побачив те лоша, слина потекла, мов зі стріхи вода в дощ.

Незабаром з’явилась і лисиця, привіталась люб’язно та й питає:

– Ну що, дядечку, почнемо?

– Почнемо раду! – сказав вовк.

– Тут і радитись нічого,– мовила руда, – Я підійду до кобили, заморочу їй голову, а ти мерщій хапай лоша.

– Дуже добре, дуже добре, люба родичко! – зрадів сірий.

Лисиця підійшла до кобили, поздоровкалася та й каже:

– Слухай, голубонько, ти ж знаєш, що вовк – твій во рог і, якби тільки зміг, то порізав би всіх твоїх братів і сестер. Ось і тепер він чекає нагоди, щоб уп’ястися в горло твоєму лошаті. Поглузуймо з нього. Я приведу його сюди, зв’яжу вас хвостами, і ти потягнеш сірого додому. А там твій господар добряче всипле вовкові, а то й шкуру здере.

Кобила погодилася. Лисиця побігла до вовка і пояснила, що лошаті не уникнути його пазурів, коли вона зв’яже вовка з кобилою за хвости.

– Дядечку, не забудь про мене, якщо тобі дістанеться гарна здобич! – попрохала вона.

– Неодмінно, родичко! Голова і ноги – твої,– запевнив вовк.

1 вони пішли до кобили. Лисиця міцно зв’язала вовка з кобилою і мовила сірому:

– Бажаю тобі, дядьку, море здоров’я. Та не переїдай – шлунок зіпсуєш!

Тієї ж миті кобила зірвалася з місця і помчала додому, тягнучи за собою вовка. Той і кричав, і благав, і проклинав – ніщо не допомогло, ще й копитами по голові перепадало.

Тут зайчик-побігайчик визирнув з-за куща:

– Ах, ах, вовк їде кобилою в церкву!

– Не глузуй! – зарепетував сірий.– Хто знає, куди мою шию ще сьогодні повернуть!

А лисиця бігла, мов собака, поряд з кобилою та й собі глумилася:

– Дядьку, дядьку, перед воротами стань твердо, мов стовп!

А чи врятувався вовк – у нашій казці не сказано.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)