Чому кіт і собака ворогами стали (китайська казка)

***

Чому кіт і собака ворогами стали (китайська казка)

Жили колись дід та баба. Дітей у них не було, тож завели вони собі для розваги кота і собаку. Тварини дружили між собою, ходили одне за одним, мов тінь, і вірно служили своїм господарям. Піде, бувало, дід з дому, а вони разом зі старою стережуть обійстя, нікого чужого в дім не пускають. Берегли дід та баба своїх годованців більше, ніж скарб який, не били їх і не лаяли задарма, бо ті життя їм самотнє скрашували.

Пішов якось дід у гори трави накосити. Повертається з травою додому, аж бачить – на стежці чорна гадючка лежить. Певно, зголодніла, навіть повзти не може. Шкода стало дідові гадючку, сховав її за пазуху та й пішов далі. А вдома нагодував її, і вона невдовзі оклигала. Та ось життя повернуло так, що змушений був дід сказати гадючці:

– Іди, гадючко, від нас, бо рис уже закінчився. А трава в горах давно перестояла, тож нема у нас за що харчів купити.

Кивнула гадючка головою і мовила:

– Добра ти, діду, людина. Коли б не твоя ласка, я б тоді з голоду померла. Хотілося б мені віддячити тобі за це, та не знаю як. Все моє багатство – це мій довгий хвіст. Візьми його, поклади в дерев’яну скриньку і сховай подалі, щоб хто-небудь чужий не побачив. А коли потребуватимеш грошей, потряси хвоста – і з нього посиплються монети.

Одрубав дід гадючці хвоста, і вона вмить зникла. Поклав старий відрубаного хвоста у дерев’яну скриньку і закопав її позад кухні, куди чужі люди не зазирають.

Як тільки вичерпаються у старих гроші, вони виконають заповітну скриньку, дістануть звідти хвоста, тряснуть його, і на підлогу з дзенькотом сиплються мідяки. Позбирає дід монети, сходить на базар, купить олії, солі, рису, хмизу. Повернеться додому і починав обід варити. А коли зварить, поділить його на чотири частини: одну – бабі, другу – собаці, третю – котові, а четверту – собі. Так вони й жили.

Та ось постукав до них якось у двері мандрівний торговець. Боязно йому було самому серед темної ночі йти дорогою. Попросився переночувати. Впустив його старий.

А наступного ранку, ледве почало сіріти, зайшов дід тихенько за кухню, викопав скриньку, вийняв звідти гадючого хвоста, і на землю посипалися мідяки. Торговець почув дзенькіт монет за кухнею і миттю припав до вікна. Потім дочекався, коли старий пішов з дому, вибіг із кімнати, викопав скриньку, а після цього схопив своє коромисло з товарами і гайда з двору.

Приходить дід додому, а стара його зустрічає жалібним плачем.

– Що за лихо скоїлося? – спитав старий.

– Нашу дорогоцінну скриньку нічліжник украв! – відповіла бабуся.

– Таке верзеш,– не повірив їй дід.– Я закопав скриньку глибоко, як же він міг знайти її? Ти, певно, не там шукала, де слід.

Узяв старий заступа й пішов за хату. Довго він там порпався, геть усю землю перекопав, а скриньки немає.

Тяжко зажурилися дід з бабою. Старий лише зітхає, а баба все голосить. Саме в цей час кіт і собака зайшли до кімнати, бо вже настав час їсти. Бачать, у господарів сумні, згорьовані обличчя, видно, не до їжі їм. Зрозуміли кіт та собака, що в домі якась біда приключилася, а яка саме – не знають. Глянув дід на них, сумно зітхнув та й каже:

– Украв злодюга-торговець нашу скриньку. Треба б наздогнати його. То, може, побіжите?

– Гайда зі мною,– сказав собака котові.– Може, зловимо його, а то бачиш, як наші благодійники побиваються.

Вибігли вони на вулицю – і в путь. Ідуть, принюхуються до всього, придивляються, а скриньки ніде не видно. Вирішили йти до торговця прямо додому. Будинок його стояв у селі по той бік річки.

Підійшли вони до берега, вода вирами піниться, хвилі по ній одна за одною котяться. Котові страшно стало, і він скрутився в клубок.

– Не бійся,– підбадьорює його собака,– якось переберемося, я ж бо добре плаваю. А без скриньки нам додому дороги немає.

Побачив кіт, що собака нічого не боїться, набрався й собі сміливості й стрибнув псові на спину. Перепливли вони через річку й опинилися в селі. Ідуть сільською вулицею, до кожного двору зазирають, жодного не пропускають. Раптом бачать – стоїть на просторому подвір’ї великий будинок, а довкола нього сила-силенна людей – до весілля готуються. Приглянулися вони до людей і впізнали серед них нічліжника. То був сам наречений.

– Ти йди до кімнат,– шепнув собака котові на вухо,– і довідайся, куди торговець сховав нашу скриньку. Я б і сам з тобою пішов, та боюсь, помітять мене. Коли ж про все довідаєшся, біжи за село, я там чекатиму на тебе під крислатою вербою.

Кіт на знак згоди кивнув головою, нявкнув і перемахнув через паркан на подвір'я. Гам він побачив відчинене віконце і невдовзі був уже в спальні. Всі кутки облазив, шукаючи заповітну скриньку, а її ніде немає.

Сів він під ліжком і думає. Раптом бачить: з величезної скрині, що стояла під стіною, вилізла миша. Плигнув кіт на неї і схопив обома лапами. Затремтіла миша в котових лапах і почала благати, щоб він відпустив її. Кіт зиркнув на неї одним оком і мовив байдужим голосом:

– Якщо ти мені допоможеш, то відпущу.

– Все зроблю, пане коте, що накажеш,– пропищала миша.

– Вертайся до хазяйської скрині і подивись, чи немає там маленької дерев’яної скриньки. Як знайдеш, тягни її сюди.

Полізла миша до хазяйської скрині, хутко знайшла там заповітну скриньку і, низько кланяючись, віддала її котові. Той схопив скриньку і гайда з кімнати.

Господар побачив його вже на даху і давай репетувати:

– Ловіть кота! Він мої скарби покрав! Тримайте його!

Кинулися люди до кота, а він через паркан і навтіки. Примчав захеканий на край села під вербу, де на нього чекав собака. Перекинулися вони кількома словами і рушили додому. Коли підійшли до річки, собака суворо попередив кота:

– Побачиш рибу чи рака у воді, не роззявляй рота, бо випустиш скриньку.

Цього разу кіт уже не боявся води. Він сидів набундючений у собаки на спині й уявляв собі, як-то дід та баба дякуватимуть йому. Коли дісталися середини річки, він раптом побачив, що в воді грає риба. У кота навіть слинка з рота потекла. Не втримався він та як закричить:

– Ой, скільки тут риби!

Плюх! – це скринька у воду впала.

– Я ж тобі казав, щоб не роззявляв рота. Що ж тепер робити?

Допливли собака з котом до берега. Кіт плигнув на землю, а собака повернувся на середину річки. Довелося йому пірнати кілька разів, поки нарешті видобув із води дорогоцінну скриньку.

Стомився пес, сів на березі, заплющив очі і нестямився, як заснув. А кіт тим часом схопив скриньку і мерщій додому.

Побачив дід, що кіт скриньку приніс, зрадів, побіг до баби, щоб і її порадувати. Кинулися вони навперебій кота вихваляти: який він спритний, який розумний. Відкрив дід скриньку, дістав звідти гадючого хвоста, труснув його і, як і доти, на підлогу посипалися мідяки.

Пішов дід на базар, накупляв усякої всячини, наготував різних смачних страв і заходився кота пригощати. Той зручно вмостився за столом і почав їсти. Коли ж бачить, собака біжить.

– Ах ти ж, дармоїде нещасний! Тільки й знаєш, що черево напихати! – накинувся з лайкою господар на собаку.

А кіт слухає та їсть. Хоча б слово мовив на захист приятеля. А собаці ж так хотілося й спрагу вгамувати, і попоїсти, але чогось смачненького на його долю вже не залишилось. Довелося вдовольнитись котячими недоїдками.

Ось саме відтоді й почали ненавидіти собаки котів. Як побачать, одразу ж кидаються на них, ладні навіть горлянку перегризти.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)