Червона Шапочка (німецька казка)

***

Червона Шапочка (німецька казка)

Жила собі на світі маленька славна дівчинка. І така вже була вона мила, що всі її любили, хто на неї тільки гляне. А найдужче любила її бабуся – вже, бувало, й не знала, що дитині дати. От якось подарувала їй бабуся червону оксамитову шапочку. Та шапочка була так дівчинці до лиця, що іншої вона й носити не хотіла.

Через те й прозвали дівчинку Червона Шапочка.

Одного разу мати каже до неї:

– Іди-но, доню, сюди. Ось тобі пиріг, пляшка соку, віднеси бабусі, вона вже старенька, нездужає, то нехай трохи підживиться. Рушай зараз, поки сонечко ще не припікає. Іди тихенько, спокійненько, з дороги не звертай,– бо ще впадеш та розіб’єш пляшку, тоді з чим прийдеш до бабусі? А як увійдеш до хати, то по кутках не роздивляйся, а перше привітайся чемненько.

– Я, мамо, все зроблю так, як ти велиш,– сказала Червона Шапочка, попрощалася з матір’ю і пішла.

А бабуся жила в лісі, за півгодини ходи від села. І щойно Червона

Шапочка увійшла в ліс, так і зустріла вовка. Вона й не знала, що то за клятий звір, а тому зовсім не злякалася його.

– Добридень, Червона Шапочко,– сказав вовк.

– Красно дякую, вовче, добридень і тобі.

– А куди це ти чимчикуєш так рано, Червона Шапочко?

– До бабусі.

– А що ти несеш у фартушку?

– Пиріг і сік. Вчора мама напекла пирогів, то нехай і старенька недужа бабуся трохи поласує та підживиться.

– А де ж твоя бабуся живе?

– Трохи далі в лісі, з чверть годинки ходи звідсіль. Там під трьома великими дубами стоїть її хатка, а кругом хатки ліщина. Та ти, мабуть, сам знаєш де,– мовила Червона Шапочка.

А вовк собі й подумав: добрий обідець був би з цього дівчатка. Воно, певне, смачніше, ніж стара бабуся. Але треба добре поміркувати, щоб обох запопасти.

Він трохи пройшовся поруч із Червоною Шапочкою, а тоді й каже такі слова:

– Червона Шапочко, а подивись-но, які гарні квіточки ростуть навколо. Чому ти й не глянеш на них? І невже ти не чуєш, як гарно співають пташечки? Все йдеш та йдеш, ніби до школи поспішаєш. А в лісі можна так любо погратися!

Глянула Червона Шапочка і справді побачила, що навкруги вся земля вкрита прегарними квітами, а по них танцюють сонячні зайчики. От вона й подумала: «А добре було б принести бабусі й свіжих квіточок, вона ще дужче зрадіє. Ще ж рано, я не забарюся».

І вона побігла з дороги в ліс нарвати квітів. Зірве одну квітку, а там далі ще краща, і біжить, біжить, та все далі в ліс.

А вовк тим часом не гаявся – подався просто до бабусиної хатки. Прибіг та й постукав у двері.

– А хто там?

– Це я, Червона Шапочка, принесла тобі пиріг і сік, відчини.

– Натисни клямку,– гукнула бабуся,– я слаба, нездужаю встати.

Вовк натиснув клямку, двері відчинились і він, не промовивши й слова, стрибнув до бабусі та враз проковтнув її.

Потім натяг на себе її вбрання, посадив на голову чепець, умостився в бабусиній постелі й закрив ліжко запоною.

А Червона Шапочка все бігала за квітками. Коли вже нарвала стільки, що насилу могла піднести, згадала знову про бабусю і подалася до неї. Дівчинка здивувалася, що двері розчинені навстіж, а коли ввійшла до хати, то їй стало аж моторошно і вона подумала: «Чого це мені так страшно сьогодні? Раніш я з такою охотою гостювала в бабусі!»

Дівчинка голосно гукнула:

– Доброго ранку!

Але ніхто не обізвався. Тоді вона підійшла до ліжка і розсунула запону. А там у ліжку лежить бабуся, але якась чудна, і чепець її насунувся аж на обличчя.

– Ой, бабусю, чого це в тебе такі великі вуха?

– А щоб краще тебе чути!

– Ой, бабусю, а чого це в тебе такі великі очі?

Щоб тебе краще бачити!

– Ой, бабусю, а чого в тебе такі великі руки?

– Щоб краще тебе схопити!

– Бабусю, а чого це в тебе такий страшенно великий рот?

– Щоб краще тебе зжерти!

Тільки-но вовк це сказав, як прожогом схопився з постелі й проковтнув бідну Червону Шапочку.

Наситившись, вовк знову ліг у ліжко, заснув і почав так гучно хропти, що далеко було чути.

А саме на ту пору йшов повз хату мисливець та й подумав:

«Щось стара так гучно хропе, піду гляну, чи не сталося чого з нею».

Він зайшов до світлиці, глянув на ліжко – а там лежить вовк.

– А, старий лиходію, то ось де ти! – сказав мисливець.– Давненько я тебе шукаю!

Хотів був застрелити його з рушниці, та подумав, що вовк міг ковтнути бабусю живцем, то, може, якось пощастить її врятувати, і не вистрелив, а взяв ножиці й почав пороти черево сонному вовкові.

Розпоров трохи і бачить, щось там ясніє червоне – оксамитова шапочка! Розпоров ще далі–аж звідтіль вискочила дівчинка й скрикнула:

– Ох, як же я злякалася! Як було темно у вовка в череві!

А потім вийшла й стара бабуся. Вона вже ледве дихала. А Червона Шапочка принесла каміння, вони напхали його вовкові в черево і зашили. Тим часом вовк прокинувся й хотів чкурнути навтікача, та каміння було таке важке, що він стрибнув, упав додолу і здох.

Усі троє дуже зраділи. Мисливець оббілував вовка і поніс шкуру додому. Бабуся з’їла пиріг, випила соку, що принесла Червона Шапочка, і додалося старенькій сили, а Червона Шапочка подумала: «Доки житиму, не буду більше звертати сама з дороги і бігати в лісі, коли мама не дозволяє».

А то ще розказують, якось, коли Червона Шапочка знову понесла бабусі пирога, здибав її дорогою інший вовк, заговорив з нею, і хотів, щоб вона звернула в ліс. Але Червона Шапочка була тепер обережна, не послухалась його і пішла далі своєю дорогою, а потім розповіла бабусі, як зустрів її вовк, навіть сказав їй «добридень», але так блимнув очиськами, що коли б це не на битій дорозі, то напевне з’їв би її.

– Ну, то йди замкни добре двері,– сказала бабуся,– щоб часом він знову не прийшов.

Тільки-но вони замкнули двері, як приходить вовк і гукає:

– Відчини, бабусю, я Червона Шапочка, принесла тобі пирога.

Та вони мовчать, дверей не відчиняють.

Покрутився сірий коло хати, обійшов її кілька разів, потім стрибнув на стріху і став чекати, поки Червона Шапочка ввечері вертатиметься додому: тоді він її наздожене поночі і з’їсть.

Але бабуся здогадалася, що, в нього на думці.

А під стріхою стояв великий кам’яний кадіб. От бабуся й каже дитині:

– А вилий-но у кадіб ту воду, що в ній я вчора варила ковбасу.

Червона Шапочка доти носила воду, поки великий-великий кадіб став

ущерть повний. Запах ковбаси залоскотав вовкові в носі, він став принюхуватись і поглядати вниз, аж нарешті так витяг шию, що не втримався, гепнув із хати просто в кадіб і втопився.

А дівчинка весело пішла додому, і дорогою більш ніхто її не зупиняв.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)