Чарівний чан (китайська казка)

***

Чарівний чан (китайська казка)

Як тільки сніг зійшов із землі, селянин виїхав у поле орати. Орав він, орав, і раптом леміш за щось зачепився й відламавсь.

– Треба ж такому лихові статися! – вигукнув селянин. – Ніколи не бачив тут ні каміння, ні пеньків, ні товстого коріння. Чого ж це леміш зламався?

Узяв лопату й викопав здоровенного глиняного чана. Розгнівався селянин і хотів був розбити посудину, тоді передумав і вирішив: «Він мені в господарстві пригодиться, буде куди дощову воду зливати».

Приніс він свою знахідку додому, взяв ножа і почав зчищати з неї рештки глини. Раптом ніж вислизнув у нього з рук і впав усередину. Дістав селянин звідти свого ножа – що за дивина? На дні знову лежить такий самий ніж. Дістав і того, а там – третій.

Селянин здогадався, що посудина ця не проста, а чарівна, і кинув у неї мідяка. Як тільки вийняв його, на дні ще один лежить, дістав і того, а там третій поблискує.

День і ніч витягував селянин мідяки з чана, а на ранок, зовсім знесилівши, упав і заснув.

А тим часом діти того селянина, побачивши дивовижну знахідку, розповіли про неї всьому селу.

По обіді до селянина прийшов сусід і сказав:

– Твоє поле з моїм межує, отже, й чан наш спільний, бо ж ти викопав його прямо на межі.

Селянинові не хотілося ділитися знахідкою, а довести свого права на неї він не міг. Адже свідків не було. Довелося звернутись до суду.

Розповів селянин судді, як він ноле орав і як леміш у нього поламався. Ніколи не бачив на тому полі ні каміння, ні пеньків, ні "товстого коріння. Почав копати на тому місці і натрапив на чарівний чан.

– А ти певен, що той чан чарівний? – поцікавився суддя. Тут усі сусіди, що зібрались у залі суду, закричали в один голос:

– Чарівний! Чарівний!

Суддя трохи подумав, а тоді наказав:

– Принесіть-но знахідку сюди. Хочу перевірити, чи справді воно так. Невдовзі чан уже стояв перед суддею на столі. Кинув суддя всередину

золоту монету, дістав її звідти, а на дні – інша лежить.

– Так-так,– сказав суддя,– чан справді чарівний. Нелегко буде справедливо розсудити вас, але спробую.

І суддя задумався. Годину думав, другу, третю, а тоді важко зітхнув і спитав селянина, який знайшов чан:

– Скажи мені, чоловіче добрий, коли присуджу чан твоєму сусідові, як ти назвеш моє рішення?

– Несправедливим, пане суддя,– мовив селянин.

Суддя знову важко зітхнув, а тоді спитав сусіда:

– А тепер скажи ти мені, чоловіче добрий, як ти назвеш моє рішення, якщо я присуджу чан не тобі?

– Несправедливим, пане суддя,– відповів і сусід.

– От бачите,– сказав суддя,– як важко справедливо розсудити вас. Добре, що ви звернулися до такого мудрого судді, як я. Щоб не скривдити жодного з вас несправедливим вироком, я вирішив залишити чан у себе. Отож ідіть додому і більше не сваріться.

Не посміли селяни перечити судді. Насупившись, пішли вони по домівках і всю дорогу кляли хитрого суддю. А той, залишившись наодинці, поквапився замкнути двері, щоб ніхто йому не заважав, і почав витягувати з чана золото.

Він так захопився своїм ділом, що не помітив, як через вікно до кімнати залетів рій бджіл. Покружляли вони по кімнаті і сіли на краю чана. Ледве-но суддя встромив руку в чан, щоб узяти монету, як бджоли накинулись на нього. Вони обліпили все його обличчя і почали немилосердно жалити його

в ніс, щоки, вуха, а якась примудрилась всунути йому своє жало у самісіньке око.

Шахрай відбивався від них руками – нічого не допомагало. На зміну сотням убитих бджіл прилітали все нові й нові. І всі вони з голосним дзижчанням накидалися на нього, заповзали під комір, за пазуху, у волосся на голові, навіть за п’яти кусали.

Тепер суддю, мабуть, і батько рідний не впізнав би. Обличчя розпухло, вкрилося пухирями і стало схожим на величезну червону редьку, а вуха – на здоровецькі мушлі. Очі у нього зовсім заплющились, і він, мов загнаний звір, бігав по кімнаті, натикаючись то на стіл, то на стільці.

Хотів був знайти двері, щоб вискочити на вулицю, та натомість натрапив па чан і розбив його на дрібне череп’я. І весь рій тієї ж миті вилетів у вікно.

До тями суддя прийшов лише на другий день. Біля його ліжка сиділо кілька поважних лікарів у великих чорних окулярах. Вони лікували потерпілого майже рік. Довелося судді віддати за лікування не тільки ті гроші, які він натягав із чана, а й те, що було в капшуку. Але вилікувати його до кінця так і не зуміли. Ліве око осліпло назавжди.

Ось так був покараний несправедливий суддя!

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)