Чарівний бубон і гешефтарі (українська народна казка)

***

Чарівний бубон і гешефтарі (українська народна казка)

Бідний Гаврило з жінкою вічно голодували, бо дітей мали дев’ятеро, а землі – латку коло хати.

Але була у них теличка. Одного разу так біда присіла, що жінка сказала:

– Поведи, чоловіче, теличку на ярмарок. Продай її і купи щось їсти, бо нічого до рота покласти.

– Поведу, жінко, поведу, бо з голоду виздихаємо...

Узяв теличку на мотузок і пішов на ярмарок. Продав її за десять золотих і думає, що має купити, аби гроші не пустив намарне. Ходив, дивився, придивлявся – нічого не міг вибрати. Глип – а серед ярмарку сидить чоловічок з бубном на колінах. Той бубон, як бубон,– із псячої шкіри, та по краях виблискує золотом.

– Ану, чоловічку, забубни, най чую,– сказав утішений Гаврило.

Той узяв пальцятка, вдарив по псячій шкірі. А бубон несподівано заговорив до ярмарку, скликаючи всіх людей до себе. Люди позбігалися, поставали довкола і слухають. Гаврило теж стояв у гурті й думав: «Ади, якби у моїх дітей був отакий бубон, то вони б і їсти не просили. Стояли б коло нього з роззявленими ротами. Куплю і все...»

Спитав чоловічка:

– Продаєш свій бубон?

– Купуй.

– Скільки просиш?

– Десять золотих.

– Я за такі гроші телицю продав. Але най буде...

Віддав усі золоті й узяв собі бубон. Прийшов додом і знадвору крикнув:

– Егей, жінко, клич сюди дітей!

Діти позбігалися, бо думали, що ненько приніс хліба.

Гаврило поклав бубон посеред подвір’я і почав гатити по псячій шкірі так, що аж вікна задзеленькотіли. Справді, діти витріщилися, пороззявляли роти і слухали до вечора. Увечері полягали спати і навіть їсти не попросили.

Гаврило був радий. Та вдосвіта діти повставали і закричали в один голос:

– Мамо, ми хочемо їсти!

– Зараз, зачекайте, я вас нагодую...– озвався Гаврило.

Взяв пальцятка й почав тарабанити. А діти прослухали, відтак провадили своє:

– Мамо, ми хочемо їсти!

Жінка розсердилася й каже:

– Що ти купив? Іди й продай свій бубон, купи дітям хліба.

Гаврило взяв бубон і знову йде на ярмарок. Але такий зажурений, що ледве тягне ноги. Підвечір дійшов до старого млина і вирішив там заночувати. Тільки ліг, як у кутку щось заворушилося. Дивиться, до нього наближаються якісь два очиська, розпечені, як грань. То були вовчі очі.

Гаврило перепудився, але згадав про бубон. Схопив пальцятка і забубнував...

Божечку мій, вовчисько як почув, то так завив, що в чоловіка мухариці почали лазити по тілі. Уже й розвиднялося, а вовк усе ще вив. А попри млин їхали купці. Стали й слухають, як бубон бубнить, а вовчисько чує... Підійшли всі разом – подивитися, що воно за музика. Отворили двері, а вовчисько – шусть надвір, сховався в корчах.

Гаврило розсердився:

– Що ви наробили? Та це ж панський вовк. Я його вчив співати. Він мав їхати з паном до самого Відня.

Тепер ходіть до пана, най він із вас поздирає шкіру – і ще наробить такі бубни.

Ми не підемо до пана, бо боїмося,– говорять купці, – Що хочеш, чоловіче, аби-сь узяв вину на себе?

– Все, що маете на фірах,– відповів Гаврило і кліпнув.

Купці посьорбали носами, але дали згоду.

Гаврило повіз усе добро додому. Приїхав і тішиться – є що дати дітям!

На другий день до нього прийшов корчмар Янкіль.

– Звідки маєш, Гавриле, цілі фіри краму?

– То мені зробив чарівний бубон.

– Продай того бубна.

– Тисячу золотих!

Янкіль подумав, але дав. Відтак сів на фіру й поїхав на ярмарок продавати бубон. Як виїхав за село, його наздогнала якась панська бричка. Янкіль собі каже:

– Ану, я забубную, аби цей пан почув. Може, купить у мене чарівного бубна.

Коли пан порівнявся з його фірою, корчмар схопив пальцятка і почав молотити по собачій шкірі.

А панські коні спудилися, рвонули, як скажені, й помчали по пнях, по корчах, по ярках. Пан випав із брички, побив собі крижі. Фірман схопив Янкіля за барки й потягнув до дідича:

– Ти – хто? – спитав пан.

– Я – тутешній корчмар, паночку ласкавий...

– Нащо ти спудив моїх коней? Тепер файно заплати за те, що коні поламали мою бричку, бо підеш до криміналу.

Янкіль дістав півтисячі золотих і заплатив панові. Відтак сів на свою фіру і поїхав далі. Їде, а назустріч біжить інша бричка, запряжена аж чотирма кіньми. Янкіль кинувся під міст і затарабанив щосили в псячу шкіру. Коні знову спудилися, поставали дибки. Фірман ледве стримав їх. Потім скочив під міст, схопив Янкіля за барки і так потряс ним, що трохи-трохи душу із нього не витряс. А пан закричав:

– Через твій дурний бубон коні дишель на бричці зламали. Тепер заплати, бо я тебе згною у темниці!

– Добре, паночку ласкавий...

І Янкіль заплатив – лишив ще півтисячі.

Повернувся, сердитий, додому, кинув бубон у хаті на стріху і більше не бубнив.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)