Царенко та змій (грузинська казка)

***

Царенко та змій (грузинська казка)

Був собі один цар, і мав він трьох дочок та трьох синів.

Ось і кличе цар одного разу своїх дітей та й каже:

– Старий я вже, скоро помру, глядіть же, не лишайте трону й на один день, бо сяде на нього Чорний візир і вижене вас із дому. Любіть правду, дбайте за народ. Бережіть сестер, і хто їх перший свататиме, за того й віддайте.

Помер цар, от найменший брат і каже найстаршому:

– Давай зведемо тебе на трон, не полишимо його й на один день, не забудьмо батькового заповіту.

А найстарший брат і каже:

– Ні, поки батька не поховаємо, доти я не буду царювати.

Тоді найменший брат просить середульшого, але не хоче й той.

Тоді найменший брат каже:

– Як ви не хочете, то я царюватиму.

Тільки брати не пускають і його.

Поховали батька, вертаються додому, аж Чорний візир уже на троні й наказує, щоб вигнали царенків канчуками.

– Бачте,– каже найменший брат, – не слухали мене. Що робити? Послали царенки до візира посланця, щоб дав їм по коню та шість торб золота.

Зрадів візир, послав їм шестеро коней і шість торб золота. От найменший царенко й каже:

– Я буду за ватага, слухайтеся мене.

Та й поїхали. Як споночіло, найменший царенко й каже найстаршому:

– Пусти стрілу з лука, куди впаде, там і заночуємо. Вистрілив старший брат, і впала стріла в одному гаї. Запалили брати багаття, кинулися царівни вечерю варити. Ось і зварили, й почали подавати. Коли це прилітає орел та й просить:

– Віддайте одну сестру за мене.

Схопилися брати, старший та середульший:

– Чи ж наша сестра йому рівня!

А молодший узяв та й віддав. Лишилося двоє сестер і троє братів.

Уранці встали та й далі мандрують. Як звечоріло, молодший брат і каже середульшому:

– А пусти стрілу, де впаде, там і заночуємо.

Вистрілив середульший царенко, і впала стріла на лисій горі.

Назбирали сухого бур’яну, запалили, зварили вечерю. Коли це човпає ведмідь і просить:

– Віддайте за мене середульшу сестру.

Схопилися брати, старший із середульшим, зняли вгору шаблі й кричать:

– Як то можна нашу сестру за ведмедя дати!

А наймолодший і каже:

– Треба дати, бо хіба ж ви забули батьків заповіт?

Забрав ведмідь свою суджену, лишилося троє братів і одна сестра.

Ледь розвиднілося, поїхали царенки із сестрою далі, їдуть, їдуть, аж уже й вечір. Вистрілив наймолодший царенко, і впала стріла в густому лісі. Запалили вогнище, зварили вечерю, сіли їсти, коли це йде вовк та й каже:

– Віддайте за мене вашу найменшу сестру.

Вихопили брати, старший та середульший, шаблі:

– Хіба ж можна нашу сестру – за вовка?

А найменший брат узяв та й віддав.

Лишилися брати самі. Полягали спати. Прокинувся найменший царенко серед ночі, дивиться, вогонь погасає. Не мав кресала, щоб викресати вогню, то й зажурився:

– Що це за лиха година! У мого брата багаття палало навіть на лисій горі, а в мене й у лісі потухло!

Поліз на високе дерево, глянув сюди-туди, бачить – в одному місці вогонь горить. От він і пішов туди. Приходить, аж коло вогнища дід сидить, білий клубок розмотує, а чорний ізмотує.

– Добривечір, діду!

– Доброго здоров’я!

Царенко та змій (грузинська казка)

– Нащо це ви, діду, чорний клубок змотуєте, а білий розмотуєте?

– Вже півночі минуло, скоро й світатиме, то я чорний змотую, а білий розмотую.

От царенко зв’язав діда і підійшов до вогню. А там стояв величезний казан з дев’ятьма ручками. Підняв царенко однією рукою казана, набрав жару та й знову поставив.

А неподалік сиділи деви й усе те бачили. Здивувалися вони й кажуть:

– Нас дев’ятеро братів, а насилу підіймаємо того казана, а він однією рукою підняв. Оце вже як судилася кому сонцесяйна красуня, то тільки йому.

Тоді й кажуть вони царенкові:

– Ходи з нами, покажемо тобі, де живе сонцесяйна красуня. Як стрінеться нам на дорозі скеля, то треба нам сорок залізних паколів, щоб забити в камінь, на ту гору здертися.

Погодився царенко. Взяли деви сорок паколів, поклали на спину царенкові й рушили до скелі. Прийшли й стали каменюкою забивати паколи, а яких не могли забити, то царенко позагнічував кулаком. Потім зліз перший угору, тоді й каже девам:

– А тепер ви лізьте по одному.

Полізли деви, а царенко їх і повбивав. Глянув навколо, аж бачить у скелі двері. Відчиняє він ті двері, а там красуня спить, у головах медяні свічки горять. Зняв царенко у неї з пальця обручку й каже:

– Це моєму старшому братові..

Відчиняє царенко другі двері, аж там теж красуня снить, у головах медяні свічки горять, вікна п’ятьма запинальцями запнуті. Зняв царенко в красуні з пальця обручку й каже:

– Це моєму середульшому братові.

Відчиняє треті двері, бачить семеро запиналець, і красуня спить, а в головах медяні свічки горять. Зняв царенко обручку й каже:

Хтозна, може, це моя доля!

Відчинив четверті двері, аж там лежить такий лицар, що чи не кращий за царенка. Лежить той лицар, а його гадюка овинула, ось-ось укусить. Вихопив царенко меча, замахнувся, а меч той так і випав з рук. Він тоді за меча та й пішов назад до вогнища. Розв’язав старому руки, набрав жару, повернувся до братів та й каже:

– Приснилося мені, буцім я повбивав девів і вам наречених поприводив.

Поїхали брати далі, під’їжджають до одного міста. Найменший царенко й каже:

– Тепер ви будьте за старших, а я вам слугуватиму.

Зайшли брати до міста, а тамтешній цар оголосив, що

хто полічить пуд золота, за того він віддасть дочку. Хто тільки не брався за те золото, та все не гаразд. От цар і питає:

– Може, ще хто зостався, щоб і собі спробувати?

А городяни йому й виказують:

– Та тут приїхало двоє шляхетних лицарів, а з ними слуга.

Кличе цар чужинців, і взявся старший брат лічити золото. Порахував, та неправильно; його й вигнали.

Кличуть середульшого, а той і думає: «Брат дуже швидко лічив, а мені треба повільніше». Ото й почав. Лічив, лічив, та й не долічився, то його теж вирядили геть.

– Хто ж іще? – питає цар.

– Та ще є слуга, – кажуть йому.

Привели й того. Почав лічити найменший царенко. Взяв одного золотого й каже:

Царенко та змій (грузинська казка)

– Був один цар, і мав він трьох синів та трьох дочок. От цар занедужав, поскликав дітей і каже: «Як помру, то не лишайте престолу й на день, бо випередить вас Чорний візир, та ще й на вулицю повиганяє. А ще скажу, щоб жили правдою». Помер цар, і справді, престол захопив візир, а царенків геть прогнав. Оце ж перший золотий,– сказав слуга й одіклав набік одного золотого, а взяв другого й далі повів:

– Попросили царенки у візира шестеро коней і шість торб золота. Дав візир.

Слуга одіклав набік другого золотого, а взяв третього й далі веде:

– Ватагом став найменший брат, ото й каже він старшому братові: «Вистріли стрілу, де впаде, там і заночуємо». Пустив стрілу найстарший брат, і впала вона в гаю. Запалили царенки багаття, аж приходить орел і просить старшу сестру за нього віддати. Віддали брати.

Поклав царенко третього золотого і взяв ще одного.

– Наступного вечора пустив стрілу середульший брат, і впала вона на лисій горі. Тільки сіли царенки вечеряти, як прийшов ведмідь і попросив середульшу сестру. Віддали брати.

Слуга одіклав цього золотого та взяв іншого.

– Уранці їдуть царенки далі, їхали цілий день, а ввечері пустив стрілу найменший брат, і впала вона в густому лісі. Розвели брати багаття, коли це йде вовк і просить найменшу царівну. Віддали брати й полягали спати.

Знову одіклав слуга золотого, а взяв іншого та й говорить:

– Серед ночі прокидається найменший брат та й бачить, що вогонь погас. Поліз він тоді на дерево й бачить звідти, що десь у лісі багаття палає. От і пішов туди жару набрати. Підійшов, коли там сидить дід і чорний клубок змотує, а білий розмотує. Зв’язав царенко діда: аж бачить – стоїть на вогні казан із дев’ятьма вухами. Узяв царенко однією рукою казана та й, набравши жару, поставив назад. А неподалік сиділи деви та й дивувалися, що хлопець такий дужий. Ось і гукають деви царенкові: «Ходи з нами, покажемо, де живе сонцесяйна красуня. Якщо вона кому й судилася, то тільки тобі».

Так балакаючи, рахує та й рахує слуга золото.

Царенко та змій (грузинська казка)

– Кинулися деви забивати залізні паколи каменюкою –не виходить у них. Тоді царенко взяв та й забив кулаком, А потім по одному повбивав девів.

Нарешті взяв у руки останнього золотого й подав цареві свого меча. Глянув цар аж там царенкове ім’я написано. Уподобав цар найменшого брата й віддав за нього свою дочку. А братів поставив візирами. Сорок діб гуляли весілля. Стали жити царенко з царівною любо та мило. Царенко вряди-годи ходив на лови, а молода дружина з поцілунками й проводжала його й зустрічала.

Одного разу до міста заблукав на триногому коні змій. Побачив він царенка та й просить:

– Візьми мене до себе служити,

Люди й розраджують царенка:

– Не бери, то поганий чоловік.

Не послухав царенко, узяв конюхом. Доглядає змій коней, коли це якось іде відьма, він і каже їй:

– Приведи царівну до лазні.

Відьма спершу комизилась, та коли змій дав золота, погодилася. Пішла до царівни та й каже:

– Ой, відколи вже я тебе не бачила, а ти ж у мене на руках виросла. Ходи ж хоч до лазні зі мною.

А царівна їй:

– Спершу маю запитати чоловіка.

Увечері повертається царенко, обняла його дружина та й проситься до лазні.

Другого дня царенко знову на лови йде, а дружина до лазні. А тут змій прискочив своєю триногою конякою, схопив царівну та й утік.

Цар почув, посилає ціле військо. Гналися, гналися за змієм, не догнали.

Увечері приїжджає царенко. Як дізнався, що дружину вкрали, скочив на коня й помчав шукати свою суджену.

Три доби їхав голодний, не їлося йому, не пилося.

Аж ось приїжджає до одного лісу й бачить, стоїть великий палац і струмок поряд. Зліз він з коня, пустив його пастися, а сам поїв та й заснув.

Коли це приходить до струмка крива дівка з двома цеберцями. Набрала одне цеберце води й тільки хотіла зачерпнути другим, як побачила царенка. Припав він їй до серця, замилувалася ним та й думає: «От якби це він мене посватав». Схопила одне цеберце, а друге і забула набрати, подалася додому. Побачила пані-господиня, що дівка з одним цеберцем додому біжить, та й свариться:

– Що це тобі, дівко, причинилося, вертаєш додому впорожні?

– Ой, пані, там у леваді край струмка такий парубок спить, що й ви б упорожні прийшли, якби побачили.

Подалася пані туди, аж там брат її спить. Розбудила вона його, пораділи обоє, сестра й питає:

– Як це ти до нас прибився?

Ой, не питай, сестро, – відповідає брат. – Змій украв мою дружину.

Царенко та змій (грузинська казка)

– Ходи ж до господи, я тебе сховаю, бо чоловік часто лютий додому приходить, то хоч би тебе не з’їв.

Сховала вона його, аж увечері йде вовк, лютий-прелютий, дружина його й питає:

– Аби це прийшов до нас у гості мій старший брат, то що ти зробив би?

Кісточок не залишив би,

– А середульшому?

– Так само.

– А найменшому?

– Обійняв, поцілував, посадив би на себе, обвозив по всьому білому світу.

Відчинив тоді двері наймолодший брат та й заходить до кімнати. Обійняв його вовк, почав цілувати. Господиня подала вечерю, а царенко й застогнав. А зять і собі зітхнув та й питає:

– Чого це ти сумний та невеселий?

– Украли в мене дружину, як же мені бути веселим? А чого ти зітхаєш?

– А я бачив, як змій її ніс, кинувся доганяти, замалим не догнав, та зміюка все-таки втік. Але не журися, ми тобі кращу дружину знайдемо.

– Ні, не можу її забути. Або знайду, або помру.

Тоді вовк дав йому персня й каже:

– Як буде тобі скрутно, потри ним язика, і я одразу ж постану перед тобою з усім військом.

Повечеряли та й полягали спати. Уранці встав царенко й рушив далі. Іде собі, аж бачить гай, а в ньому палац, і струмок тече. Підобідав царенко та й ліг спочити. Аж прийшла наймичка по воду, та як побачила царенка, відразу й гайнула додому. Розповіла своїй пані, кого бачила в гаю. Пішла пані-господиня й собі подивитися, аж то її брат. Кинулася до нього, обняла, він і прокинувся:

– Ходи ж до господи,– каже сестра, – та спочинеш.

Увечері йде ведмідь, буркотить без угаву. Усміхнулася

йому дружина й питає:

– Якби це мій старший брат прийшов у гості, що б ти зробив?

– На шматки розірвав би та й з’їв.

– А середульший?

– І його.

– А якби найменший брат прийшов?

– Обійняв би, поцілував, посадив би на спину й увесь білий світ показав би.

Відчинилися двері, й увійшов найменший брат. Кинувся зять цілувати його. Сіли до столу. Зітхнув царенко, а ведмідь ще тяжче.

– Чого це ти зітхаєш? – питає ведмідь.

– Як мені не зітхати, коли змій дружину вкрав. А ти чого?

– А я лютий, що не зміг догнати його. Та вже не журися, ми тобі ще й не таку красуню знайдемо.

– Не треба мені іншої, поки живий, свою шукатиму.

Дав тоді ведмідь царенкові персня й каже:

– Як буде тобі скрутно, то лизнеш язиком цього персня, і я опинюся коло тебе. І не забудь, що недалечко звідсіля живе мій свояк, і коли хтось зможе тобі допомогти, то тільки він.

Повечеряли та й полягали спати. А вранці дав зять царенкові поводатаря, щоб провів до найстаршої сестри.

Царенко та змій (грузинська казка)

Приходить туди, аж вибігає сестра:

– Ой, брате, як це ти до нас утрапив?

Обняла його, поцілувала, а царенко й оповів їй своє горе.

– Сховаю ж я тебе,– каже сестра,– бо мій чоловік, буває, такий сердитий приходить, що одним помахом крила місто зруйнував би.

І справді, приходить увечері орел, та лютий-прелютий. Усміхнулася до нього жінка, пригорнулася, він трошки й одійшов. Тоді вона й питає:

– А що, якби це завітав до нас мій старший брат?

– Посадив би його на одне крило, зніс би під небеса та й пустив би звідти на землю.

– А середульший?

– І тому те саме було б.

– А якби найменший?

– Посадив би на себе, обносив би понад усім білим світом та й приніс би, цілуючи, додому.

Виходить найменший брат, орел так і кинувся до нього.

Сіли вечеряти, зітхає царенко, зітхає й орел. От орел і питає:

– Чого це ти зітхаєш тяжко?

– Гай-гай, другеє, де вже мені не зітхати, коли змій дружину вкрав. А ти чого зітхаєш?

Бо все своє військо послав за ним, а не впіймав. Та ти вже не журися, ми тобі ще й не таку красуню висватаємо.

– Ні,– каже царенко,– доки живу, свою шукатиму.

Тоді орел дав йому величезного птаха, на якого посадили

царенка з конем.

І поніс їх той птах аж до змієвої домівки.

Заходить царенко туди, аж змій спить, голову поклав царівні на коліна. От царенко й каже їй:

– Тихенько встань, та й підемо.

Встала тихенько царівна, поклала змієві під голову подушку й побігла до царенка.

А триногий кінь як заірже, так і розбудив змія.

– Нічого,– каже змій,– нікуди вони не втечуть.

Сів на коня, наздогнав втікачів і порубав царенка на шмаття.

Почув це орел, приніс живлющої води, оживив царенка, а тоді й каже:

– Триста років, як на землі живу, а ще нікому добра не зробив, дай хоч тепер вчиню.

І дав царенкові шапку-невидимку. Одягнув її царенко, пішов до змія, каже дружині:

– Випитай у змія, в чому його сила, чи в ньому самому, чи в його коні триногому.

От царівна й питає:

– Вже ти вбив мого чоловіка, лишилося нас тільки я та ти. Може, хоч тепер скажеш, у чому твоя сила, чи в тобі самому, чи в твоєму коні?

– Правду кажеш, нічого я не боюся. Сила моя не в мені, й не в моєму коні, а в тому табуні, що живе у морі, а воду п’є із тої криниці, що викопана край моря. Хто тих коней підкорить, той і мене вб’є. А щоб тих коней приборкати, треба дванадцять тюків вати, аби воду з криниці увібрала, і дванадцять барил вина, щоб у криницю вилити. Криницю стережуть черви, а щоб їх нагодувати, треба сорок овечок. І ще треба, щоб знайшовся коваль, який тих коней попідковував би.

Підслухав царенко, пішов до орла й усе розповів тому. Посадив орел царенка собі на крило, й полетіли додому. Лизнув царенко язиком одного персня – так і вродився перед ним вовк із своїм військом, лизнув другого – а вже стоїть ведмідь зі своїми вояками.

Послали вовка тукати сорок овець, ведмедя – вату, а вино взявся дістати орел.

Недовго й барилися, поприносили все, що треба було, поскладали на птаха-велетня, посадили й коваля та й полетіли.

Приніс їх птах на край моря. Кинулися ведмеді вимочувати з криниці воду та вино наливати. Тільки-но поховалися бони б лісі, як виринули з моря коні, нюхнули та й не п’ють. Аж вискакує ще одна лошиця, нахилилася, напилася та й беркицьнулася п’яна. Черви як побачили овець, годі стерегти ту лошицю, а коваль хутко й підкував її. Сів царенко на неї й помчав до змія.

Вихопив там меча й посік змія на дрібні шматки. А тоді забрав дружину, та й поїхали до орла.

Як побачили всі, що царенко везе свою суджену, кинулися нове весілля справляти. Три дні й три ночі пили та веселилися.

Не забули випити й за здоров’я тих красунь, що їх найменший брат знайшов, як вогню шукав.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)