Цар-пияк і дівчина, файніша від ружі (українська народна казка)

***

Цар-пияк і дівчина, файніша від ружі (українська народна казка)

Жили цар і цариця, які мали три доньки і одного сина. Але цар був не такий, як інші царі,– вдень і вночі пиячив, як швець. Спочатку пропив те, що дала держава, а потім те, що придбав за жінкою. Хотів узятися й за трон, та крісло прикували до стіни, а корону – до трону, і не можна було їх винести з палацу.

Настав один день, коли вже цар не мав за що випити. Ходив сумний, аж горем прибитий. А потім подався до сусіднього села – думав, що там вип’є на дурничку. А дорога вела через ліс. Раптом із корчів вийшов ведмідь Бурмило.

– Го-го, ваша величність, ви чомусь зажурилися? Що сталося?

– Нічого не сталося, але стою, ади, як серед води. Не маю за що випити, а все одно вмреш – і пес про тебе не завиє, хоч ти й цар.

– Го-го, ваша величність, я вам дам мішок золота, як віддасте за мене найстаршу царівну.

– Приходь до палацу, але й гроші принеси.

– Го-го, ваша величність, гроші зараз будуть. Зачекайте...– Ведмідь кинувся в корчі та й виніс мішок золота.– Я прийду ввечері,– додав і знову зник у лісі.

Цар затягнув мішок у яр й накрив його листям. Та взяв трохи золота й пішов до корчми. Напився так, що хоч йому зуби рви. Іде і співає, аж ліс розлягається. Дома сказав найстаршій дочці:

– Ходім шпацирувати.

Вони пішли помалу до лісу. З корчів вискочив ведмідь, схопив царівну і побіг.

Цар жив, як у раю. Візьме трохи золота і – гуляй душе!

Але з часом мішок спорожнів, і цар ходив знову без крейцера в кишені. Подався за дурничкою в сусіднє село. Дорогою його уздрів орел. Помахав крильми і спитав:

– Чому, ваша величність, так засумували?

– Як не сумувати, коли я доцарювався, що й випити

не маю за що. Колись були в мене усілякі вина та меди, а тепер ходжу та й слину лигаю.

Орел на те каже:

– Як дасте за мене середушу доньку, то дістанете від мене аж два мішки золота.

Цар потер собі долоні:

– Давай сюди золото, а доньку віддам увечері!

Орел полетів і вмить приніс два мішки золота. Кинув цареві до ніг і полетів геть. Цар затягнув золото до , лисячої нори і накрив там листям. Узяв трохи грошей і подався до корчми. Як напився, прийшов до палацу й каже своїй середущій доньці:

– Ходім, доню, на шпацир. Вечір такий файний, зорі світять, місяць, ади, вже зійшов.

– Най буде, ходім,– відповіла царівна.

Як вийшли за браму, прилетів орлисько, схопив дівчину й полетів у ліс.

Цар мав два мішки золота і не хотів знати ніякої жури. Йшов на гульки й витанцьовував, як перед кінцем світу.

Та й два мішки золота випорожнилися. Наостанок його напоїли якісь волоцюги. Царя так почастували, що той, коли йшов, то гейби качок заганяв ногами. І не повернувся до палацу, а пішов на море – хотів утопитися... Але спочатку сів собі на камені й сумно заспівав.

До берега на пісню припливла якась риба.

– Чому, ваша величність, так засумували?

– Як маю веселитися, коли в моїй кишені – ані крейцера.

А риба сказала:

– У вас ще є наймолодша донька. Я вам дам неї три мішки золота!

– Най буде, давай. Але як ти візьмеш мою доньку, коли в тебе нема рук? А вона не ходить купатися до моря...

– Палац буде затоплений, і я її заберу,– відповіла риба.

Цар поводився й на те, бо дуже хотів грошей.

Море захвилювало й викинуло на берег три мішки золота. Аби далеко не нести, цар вигріб у піску величезну яму і сховав там золото. Відтак напився і пішов додому.

Цариця не відходила від найменшої доньки – боялася, аби й ця не пропала.

Через кілька днів зчинилася страшенна гроза. Урвалися хмари – і море почало надуватися. Дулося, дулося та й надулося: вийшло з берегів і розлилося аж до царського палацу. Хвиля увірвалася якось до покою найменшої царівни, схопила її і потягла углиб.

Цариця тужила і плакала за дітьми. Та у неї був ще хлопчик Дмитрик. Коли він підріс і став парубком, то сказав цариці:

– Засвербіли в мене ноги до мандрів. Та й, може, сестри десь визирають мене, аби-м поміг їм у біді. А як знайду дівчину, файнішу від ружі, то на ній оженюся.

– Іди, іди, сину, та не забудь вернутися.

Царевич узяв торбину на плечі, палюгу в руку і – гайда в дорогу. Зайшов у темний ліс. А там під дубом сидів дід з довгою бородою.

– Добридень, дідусю, що ви тут робите?– спитав старого хлопець.

– Сів та й сиджу, синку, бо-м дуже голодний і не можу на ногах триматися.

Дмитрик скинув торбу і дістав усілякої царської страви. Дід трохи поїв і повеселішав. Потому спитав:

– Куди мандруєш, легіню?

– Шукаю сестер, які десь пропали. Хочу знайти й дівчину, файнішу від ружі, аби оженитися. Порадьте, дідусю, як то все зробити.

– Не можу сказати, де е твої сестри, зате добре знаю, що в тридев’ятім царстві живе дівчина, файніша від ружі. Вона якраз чекає на такого легіня, як ти.

Царевич подякував за добрі слова і подався своєю дорогою. Дійшов до гори, па якій була хатка. Виліз на ту гору, подивився у вікно. Раптом уздрів свою найстаршу сестру. Дмитрик постукав і попросив:

– Пусти, сестро, переночувати.

Сестра сплеснула в долоні:

– Йой, братчику, швидше тікай звідси, бо як прийде мій чоловік, ведмідь, то він тебе роздере.

– А я не боюся. Ти маєш, сестричко, мені допомогти...

– Поможу, чим зможу. Тепер лізь під припічок.

Дмитрик заліз під припічок, і сестра накинула на нього верітку.

А ведмідь переступив поріг і заревів:

– Чую людський сопух! Де тут сховалася людина?

Дмитрик не злякався. Виліз із-під верітки і щосили

вдарив кулаком по столу.

– Це ти, ведмедю, вкрав мою сестру? Гайда, будемо битися, бо не хочу миритися...

Ведмідь не відповів. Він, як стояв, так на місці й зник. Перед царевичем з’явився вродливий легінь, і були вже не в бідній хатині, а в чудовому палаці.

– Дякую тобі, Дмитрику, що ти визволив мене,– сказав отой красень.

– А ти хто будеш?

– Я – цісарський син. Мене й моїх двох братів зачарувала ще в дитячі роки лиха чарівниця, і нас може визволити лише такий витязь, котрий нічого не боїться. Коли він гаратає кулаком по столу, то чари зникають. Про це знають і мої брати, але якби комусь сказали, то ніколи не стали б людьми. Як ти сюди потрапив?

– Просто пішов від свого палацу до вашої хати. А ти б не порадив, де маю. знайти дівчину, файнішу від ружі?

– Я не знаю нічого про неї, та зараз запитаю своїх приятелів.

Цісарський син заклав пальці в рот і свиснув, аж листя на деревах зашелестіло. Почали збігатися усілякі звірі – старі й молоді, великі й малі. Посідали на пеньки й чекають. А чоловік спитав:

– Кажіть, де живе дівчина, файніша від ружі?

– Ми навіть не чули про неї,– відповіли звірі.

– Коли так, аби-сьте ніде не зачіпали цього мандрівника.

На другий день царевич зібрався в дорогу. Сестра дала хліба і до хліба, а її чоловік – золотого ключика, яким можна відімкнути все на світі. Розлучаючись із ними, Дмитрик ще сказав:

– Йдіть до родичів, бо мама вже виплакала очі, а тато хоче випити порцію горілки зі своїм зятем.

Ішов цілий день – то полем, то лісом. Коли глип – стоїть високий дуб, а до стовбура приставлена драбина. Не став довго думати – поліз по драбині щабель за щаблем.

І добрався аж на вершок дуба. А там була хатина.

Царевич постукав у двері. А з хатини вибігла середуща сестра, кинулася до нього:

– Чого ти, братчику, прийшов? Як надійде мій чоловік, орел, то він тебе задзьобає!

– А я не боюся... Пусти до хати, бо я прийшов визволити тебе від того орла.

– Тоді лізь під припічок, сховайся.

Дмитрик заліз під припічок, й сестра його накрила веріткою.

Почулося, як шелестять крила. То прилетів орел. Він вигукнув:

– Чую людський сопух!.. Ану, де та людина, най її задзьобаю і скину з цього дуба.

– Я ось!

Дмитрик вийшов з-під припічка і без слова гепнув кулаком по столу.

Не минуло й хвильки – орел зробився файним, як сонечко, легінем, а хатка стала – чарівним палацом.

– Дякую тобі, парубче, що врятував мене. Що хочеш за те?

– Скажи, де є дівчина, файніша від ружі.

– Зараз ми про неї дізнаємося.

Як вийшли з палацу, то чоловік середущої сестри заклав пальці в рот і так свиснув, аж листя зашелестіло. Позліталися всі птахи, що лише є на світі – великі й малі, старі й молоді. Посідали й питають:

– Чого ти хочеш, братчику?

– Скажіть, де є дівчина, файніша від ружі?

– Не знаємо,– відповіли птахи.– Та можемо дати на дорогу чарівне перце, на якому легко полетіти.

Царевич попрощався із середущою сестрою та її чоловіком. Наостанок гукнув:

– Ану, не забудьте поїхати до родичів, бо мама вже чисто виплакала очі, а тато хоче випити порцію горілки із своїм другим зятем.

Дмитрик узяв пір’ячко й вирушив у дорогу. Ішов, скільки йшов, коли глип – а перед ним широчезне море з хвилями, як хати. Він довго не думав, кинувся у воду і поплив. А серед моря стирчав якийсь комин, з якого валив дим. Дмитрик спустився комином до хати. Молодиця, що була у хаті, дуже налякалася. Хлопець витер від сажі лице, витріщився на неї й сказав:

– Не бійся, сестричко, це я – Дмитрик.

– Ой братчику, прийде мій чоловік, то із тебе й кісточки не лишиться! Сховайся під припічком.

Дмитрик ліг під припічок. Сестра його накрила веріткою..

Не минуло багато часу, як до хати запливла величезна риба.

– Чому тут чути людський сопух? Дай мені ту людину, най я її з’їм...

– Я ось! – вийшов з-під припічка Дмитрик, і вдарив щосили кулаком по столу.

Риба кудись умить пропала, хатка також зникла. Перед Дмитриком стояв легінь, як дуб, у дуже файному палаці. Він заговорив:

– Дякую тобі, Дмитрику, що ти мене врятував від чарів злої чарівниці й знову зробив людиною. Твоя сестра буде моєю жінкою, бо я є теж царського роду.

– Йдіть до родичів, най вас благословлять, бо мама вже виплакала очі, а тато хоче випити порцію горілки із своїми зятями. А я маю йти далі – хочу знайти дівчину, файнішу від ружі.

– Ходім надвір,– каже чоловік найменшої сестри.

Він свиснув у всі пальці, й за хвильку всі риби зібралися довкола палацу – великі й малі, старі й молоді. Чоловік спитав:

– Скажіть, де є дівчина, файніша від ружі?

Всі риби мовчали.

– Вони не знають,– мовив чоловік найменшої сестри.– Але я тобі пораджу, що маєш робити. Йди у світ шукати найстаршого орла. Він найвище літає, а тому все видить.

Дмитрик попрощався, кинувся у море і поплив до берега. Коли вибрався з води, пішов до середущої сестри і попросив її чоловіка:

Порадь, брате, як мені піти до найстаршого орла. Кажуть, що він знає, де живе дівчина, файніша від ружі.

Чоловік сестри вийшов надвір і свиснув. Прилетів старший орел і сів перед ним.

– Чого хочете? – спитав.

– Де живе дівчина, файніша від ружі?

– У тридев’ятому царстві...

– Понеси до неї цього легіня.

– Добре, завтра понесу. А тепер іду відпочивати, аби набрати сили.

Коли орел полетів, чоловік середущої сестри порадив Дмитрикові:

– Найстарший орел бачить дуже далеко. Він цілу дорогу буде тебе питати чи вже видиш замок, в якому живе дівчина, файніша від ружі. Кажи, що не бачиш, бо скине тебе на середині дороги, і не дійдеш до замка за все своє життя. Як будеш над замком, то аж тоді гукни, що прилетіли.

– Дякую тобі, брате, за добру пораду.

Вранці полетіли. Через якусь годину старий орел питає:

– Видиш замок?

– Ні, не виджу.

Летіли далі. Орел – знову:

– Вже видиш?

– Ще ні.

– Ти сліпий чи що?

– Не сліпий, але не виджу так далеко, як ви.

Летіли ще довго. Нарешті, замок був під ними.

– Аж тепер виджу, орлику. Сідаймо!..– гукнув Дмитрик.

І опустилися на землю перед самим замком. Хлопець подякував орлові та й пішов до брами. Там були чотири леви, прив’язані грубезними ланцями. Коли вони побачили чужого, то так заревіли, аж мури затряслися. Прибігли жовніри й питають царевича:

– Чого тобі треба?

– Хочу видіти дівчину, файнішу від ружі.

– Видиш, яка висока башта? Отам, де ті вікна, й живе наша красуня.

– Ведіть мене до неї.

Та жовніри повели царевича до залізних дверей і затрутили до темної пивниці. Там було багато парубків – оброслих, бородатих, худих і слабих.

– Що ви тут робите? – поцікавився Дмитрик.

– Скоро і ти будеш те саме робити. Ми теж хотіли увидіти дівчину, файнішу від ружі, та не сподобалися їй.

Наші родичі дають великі гроші, аби вона випустила нас, але все даремно.

– Увечері я вас випущу сам,– пообіцяв Дмитрик.

Коли стемніло, він дістав з-за пояса золотого ключика і відімкнув двері. Парубки повислизали один за одним із темниці. А він пішов до дівчини, файнішої від ружі.

– Хто тебе впустив сюди? – спитала вона.

– Я сам прийшов.

– Ти смілий. А ще – дуже файний.

– Ти теж, як намальована.

– Хочеш бути моїм чоловіком?

– Де би не хотів!

Уранці йому дівчина сказала:

– Я їду з дому на весь день. Лишишся тут господарем, що хочеш, те й роби. Та аби не зазирав у дванадцяту кімнату.

– А що мені до неї?

Коли дівчина поїхала, Дмитрик почав блукати по замку. Заглядав у всі закутки. А потім подумав і отворив двері у дванадцяту кімнату. Глип – а там прикутий ланцюгами до стіни величезний лев. Він був такий худий, слабий і облізлий, що жаль дивитися на нього. Ледве заговорив:

– Скинь, легіню, ланці з мене.

– А хто тебе прив’язав?

– Не скажу.

– Ну то сиди в ланцях.

– Як не хочеш мене відв’язати, то хоч нагодуй. Принеси сім хлібів, як млиновий камінь, і сім цебрів води.

– Це можу зробити.

Царевич у пекарні замовив сім хлібів, як млиновий камінь, і наказав слугам, аби їх понесли у дванадцяту кімнату. Потім туди вкотили сім бочок води. Лов наївся і напився – а відтак дістав велику силу. Раз шарпнувся, і ланці порвалися, як мотузочки. Лев спитав царевича:

– Ти чого сюди прийшов?

– Посватати дівчину, файнішу від ружі.

– Вона буде моя, а не твоя!

Лев вибіг надвір і став коло брами. Приїхала дівчина, файніша від ружі. Лев аж заревів:

Мусиш бути моєю, бо тебе роздеру!

Най буде,– відповіла йому дівчина.– Але йди й поклич всіх левів на весілля.

Лев побіг. А Дмитрик сказав дівчині:

– Я тебе так довго шукав по всьому світу. Будь моєю жінкою...

– Най буде, але як нам врятуватися від лева?

Хлопець згадав про чарівне перце. Взяв на руки дівчину, файнішу від ружі, сів на те перце, і за якусь хвильку був перед палацом свого тата. А там уже чекали три сестри зі своїми чоловіками.

На другий день справили весілля.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)