Безногий і безрукий богатирі (російська казка)

***

Безногий і безрукий богатирі (російська казка)

Надумав царевич одружитися, і наречена є на прикметі – прекрасна царівна, та як дістати її? Багато королів і королевичів, і всяких богатирів її сватали, та нічого не взяли, тільки буйні голови на пласі зложили; і тепер стирчать їхні голови на пласі довкола палацу гордої нареченої. Зажурився, затужив царевич; не знає, у кого й помочі шукати.

А тут знайшовся Іван Голий – чоловік бідний, ні їсти, ні пити не має, одяг давно з плечей спав. Приходить він до царевича і каже:

– Самому тобі не роздобути нареченої, і коли сам поїдеш свататись, накладеш буйною головою! Краще поїдьмо разом: я тебе в біді виручу і всю справу влаштую – тільки обіцяй мене слухатись!

Царевич обіцяв йому виконувати всі його поради, і наступного дня вирушили в путь-дорогу.

Ось приїхали вони в іншу державу і стали свататися. Царівна каже:

– Треба спершу сили жениха випробувати.

Покликала царевича на бенкет, пригощала-частувала; після обіду почали гості різними іграми забавлятися.

– А принесіть-но мою рушницю, з якою я на полювання їжджу, – наказала царівна.

Розчинилися двері – і несуть сорок чоловіків рушницю не рушницю, а цілу гармату.

– Ану ж бо, наречений жених, стрельни з моєї рушнички.

– Іване Голий, – крикнув царевич, – подивись, чи годиться ця рушниця?

Іван Голий узяв рушницю, виніс на ґаночок, копнув ногою – рушниця полетіла далеко-далеко і впала у синє море.

– Ні, ваше високосте! Рушниця нікудишня, куди з неї стріляти такому богатирю! – доповідає Іван Голий.

– Що ж це, царівно? Чи ти наді мною смієшся! Наказала принести таку рушницю, що мій слуга її ногою копнув – вона в море упала!

Царівна веліла принести свій лук і стрілу.

Знову розчинилися двері, сорок чоловік лук зі стрілою принесли.

– Спробуй, наречений жених, пусти мою стрілку.

– Гей, Іване Голий! – крикнув царевич. – Подивися, чи годиться лук для моєї стрільби!

Іван Голий натягнув лук і пустив стрілу; полетіла стріла за сто верст, влучила в богатиря Марка Бігуна і відбила йому обидві руки. Закричав Марко Бігун богатирським голосом:

– Ах ти, Іване Голий! Одбив ти мені обидві руки; але й тобі біди не минути!

Іван Голий приклав лук до коліна і переламав надвоє:

– Ні, царевичу! Лук нікудишній – не годиться такому богатиреві, як ти, пускати з нього стріли.

– Що ж це, царівно? Чи ти з мене глузуєш? Який лук дала – мій слуга почав натягувати і стрілу пускати, а він враз навпіл розламався!

Царівна наказала вивести зі стайні свого баского коня.

Ведуть коня сорок чоловіків, ледве ланцюгами стримують: такий злий, неприборканий!

– Ану ж бо, наречений жених, прогуляйся на моєму коні, я сама на ньому щоранку катаюсь.

Царевич крикнув:

– Гей, Іване Голий! Подивись, чи годиться кінь під мене!

Іван Голий прибіг, почав коня гладити, гладив, гладив, узяв за хвіст, смикнув – і всю шкуру здер.

– Ні, – каже, – кінь нікудишній! Трішечки за хвоста посмикав, а з нього шкура злетіла.

Царевич давай нарікати:

– Ой, царівно! Ти все з мене насміхаєшся; замість богатирського коня шкапу вивела.

Царівна не стала більше випробовувати царевича і наступного дня вийшла за нього заміж. Повінчались вони і лягли спати; царівна поклала на царевича руку – він ледве витримав, зовсім задихатися почав.

«А, – думає царівна, – такий ти богатир! Добре ж, іще пам’ятатимете мене.»

Через місяць зібрався царевич з молодою дружиною в свою державу їхати.

Їхали день, і два, і три і зупинилися, щоб дати коням перепочити. Вилізла царівна з карети, побачила, що Іван Голий спить, мерщій знайшла сокиру, відтяла йому обидві ноги, потім веліла запрягати коней, царевичу наказала на приступцях стати і повернулась назад у своє царство, а Іван Голий лишився в чистому полі.

Якось пробігав тим полем Марко Бігун, побачив Івана Голого, побратався з ним, посадив його на себе і рушив до дрімучого темного лісу.

Стали богатирі в тому лісі жити, збудували собі хатинку, зробили возика, роздобули рушницю і почали перелітну птицю полювати. Марко Бігун возика возить, а Іван Голий сидить у візку і птахів стріляє: тією дичиною весь рік харчувались.

Нудно їм стало, і надумали вони вкрасти де-небудь дівку від батька, від матері; поїхали до одного священика і почали просити милостиню. Попівна винесла їм хліба і тільки-но підійшла до візка, як Іван Голий схопив її за руки, а Марко Бігун чимдуж побіг, і за хвилину опинилися вони вдома у своїй хатинці.

– Будь ти, дівчино, нам сестрицею, готуй нам обідати й вечеряти та за господарством наглядай.

Жили вони втрьох тихо і мирно, на долю не нарікали.

Одного разу вирушили богатирі на полювання, цілий тиждень вдома не були, а повернувшись, ледве свою сестру впізнали: так вона змарніла!

– Що з тобою сталося? – питають богатирі.

Вона у відповідь розповіла їм, як щодня прилітав до неї змій; від того й стала така худа.

– Зажди, ми його впіймаємо!

Іван Голий ліг під лаву, А Марко Бігун сховався у сінях за двері.

Минуло півгодини, раптом дерева в лісі зашуміли, дах на хатині захитався – прилетів змій, ударився об сиру землю і зробився добрим молодцем, увійшов у хатину, сів за стіл і вимагає закусити чого-небудь.

Іван Голий схопив його за ноги, а Марко Бігун навалився на змія всім тулубом і став його душити; добряче йому боки нам’яв!

Притягли вони змія до дубового пенька, розкололи пеньок надвоє, затисли там його голову і почали шмагати лозинами.

Проситься змій:

– Відпустіть мене, могутні богатирі! Я вам покажу, де мертва і жива вода.

Богатирі погодились.

От змій привів їх до озера; Марко Бігун зрадів, хотів було просто в воду кинутись, та Іван Голий зупинив.

– Спершу, – каже, – треба випробувати.

Взяв зелену лозину і кинув у воду – лозина вмить згоріла. Взялися богатирі знов за змія; били його, били, ледве живого лишили.

Привів їх змій до іншого озера; Іван Голий узяв гнилицю і кинув у воду – вона враз пустила паростки і зазеленіла листям. Богатирі кинулись в озеро, скупалися і вийшли на берег здоровими молодцями: Іван Голий – з ногами, Марко Бігун – з руками. Потім узяли змія, притягли до першого озера і кинули просто на глибоке – тільки дим від нього пішов!

Повернулися додому; Марко Бігун був старий, одвіз попівну до батька, до матері і став жити в того священика, бо священик оголосив ще раніше: хто мою дочку привезе, того годуватиму і поїтиму до самої смерті. А Іван Голий роздобув богатирського коня і поїхав шукати свого царевича.

Їде чистим полем, а царевич свиней пасе.

– Здоров, царевичу!

– Здрастуй! А ти хто такий?

– Я Іван Голий.

– Та що ти брешеш! Якби Іван Голий був живий, я б свиней не пас.

– Тепер кінець твоїй службі!

Тут вони помінялися вбранням; царевич поїхав уперед на богатирському коні, а Іван Голий слідом за ним свиней погнав.

Царівна побачила їх, вискочила на ґанок:

– Ах ти, неслух! Хто тобі велів свиней гнати, коли ще сонце не сіло? – І давай наказувати, щоб зараз же взяли пастуха і відшмагали на стайні.

Іван Голий не став чекати, сам схопив царівну за коси і доти тягав її по двору, доки не покаялась і не пообіцяла в усьому слухатись чоловіка. Після цього царевич із царівною жили у злагоді довгі роки, а Іван Голий при них служив.

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)