Бекболат (казахська казка)

***

Бекболат (казахська казка)

У давні часи жив у степу бідняк. Була у нього чорна юрта, якась худоба. Мав він чотири сини. Наймолодшого сина звали Бекболат.

От старий надумав хоч раз у житті поїсти досхочу м’яса. Сказано – зроблено. Увечері зарізали токти. Зібралися усією родиною в юрті, наїлися досхочу м’яса, ще й залишилося. Потім батько сказав:

– Завтра залишок м’яса з’їсть той, хто побачить найкращий сон.

Усі погодилися та полягали спати.

Уранці старий покликав до себе синів і питає, що кому приснилося. А вийшло ось що: хто про що думав, те й побачив у сні.

Старший син сказав:

– Я побачив, що став чабаном у багатого бая і пасу його великі отари.

Другий син відповів:

– А мені подарували найкращого скакуна. І на кокпарі я одержав багаті призи.

Третій син розповів:

– Я оженився на ханській дочці та з караваном верблюдів почесним гостем в’їхав до ханського двору.

Прийшла черга наймолодшого сина Бекболата:

– А я теж одружився з ханською дочкою і став ханом. Потім розшукав вас і врятував од голодної смерті.

Розповідь молодшого сина розгнівила батька, але він промовчав, поки свій сон не розказала мати. А жінка скромно сказала:

– Я стала дояркою і доїла овець у байській отарі.

Вислухавши всіх, батько накинувся на Бекболата:

– Ах ти розбишако, нікчемний хлопчисько! Ти бачив усіх нас вмираючими від голоду, а себе уявив нашим рятівником! Чорна невдячність у твоїх словах. Іди від мене, куди хочеш, на всі чотири сторони.

Побив Бекболата і вигнав його з юрти. А сам, хоч і нічого не бачив уві сні, розказав:

– А я уві сні літав на білосніжному скакуні-тулпарі по небу так, як не скакав ще жоден джигіт на степовій байзі.

Жінка і старші сини вирішили, що сон батька найкращий. І старий сам з’їв увесь залишок м’яса.

А Бекболат залишив батьківську юрту і помандрував по степу, ходив од аулу до аулу в пошуках свого щастя. Якось він зупинився біля крайньої юрти й почув розмову. Старечий голос жалівся на долю, яка не дала йому сина – утіху на старості літ.

– Ох, коли б аллах послав нам, на наше щастя, якого-небудь сироту,– говорив старий. – Ми дали 6 йому притулок і усиновили б ЙОГО.

Бекболат, почувши такі слова, дуже зрадів і увійшов до юрти. Низьким поклоном і ласкавими словами привітав він чоловіка й жінку.

Господарі почали розпитувати Бекболата, хто він, звідки й куди іде. Хлопець сказав, що він круглий сирота й блукає по білому світу в пошуках добрих людей, які усиновили б його.

Старі зраділи та й запропонували Бекболату залишитися у них і бути за сина. Бекболат чемно подякував хазяям і залишився у них жити.

Бекболат (казахська казка)

Чоловік ловив рибу, Бекболат пас баранів, а жінка господарювала вдома. Так спливали дні, тихо і непомітно.

Через деякий час Бекболат почав просити старого, щоб той дозволив йому порибалити. Старий згодився. Показав Бекболату озеро, де водилося багато риби, зробив для нього гарний гачок. З тих пір старий пас вівці, а Бекболат ловив рибу.

Жила сім’я в злагоді. Все йшло добре. Але одного разу піймалась на гачок Бекболата така велика рибина, що він не зміг її витягти. Покликав Бекболат старого. Тягнули вони, тягнули, але і вдвох не змогли витягти. Покликали на допомогу стару. Але і втрьох не змогли витягти. Старий тоді говорить Бекболату:

– Ти, синку, тримай вудку, не випускай її з рук, поки ми не прийдемо. Ти, стара, принеси казан, дрова, воду для приготування обіду. А я поїду он в той найближчий аул і покличу джигітів на допомогу. Коли старий і стара зникли за лісом, із води вистрибнула величезна чудо-риба і заговорила з Бекболатом по-людському.

– Відпусти мене, сміливий джигіте. Коли-небудь в тяжку хвилину я допоможу тобі.

– Як же я тебе відпущу, – відповів Бекболат, – ти живеш у воді, а я ходжу по землі. Де ж я тебе знайду?

А чудо-риба відповідає:

– Дам я тобі, славний джигіте, одну лусочку. Де ти її підпалиш, там я тої ж миті з’явлюся.

Бекболат подумав і погодився. Взяв він одну лусочку і відпустив чудо-рибу в озеро.

В цей час з’явився старий з джигітами. Бекболат побачив їх, закинув вудку і сів на березі, начебто нічого не трапилося.

Але старий – досвідчений рибалка, його не обдуриш. Він зразу помітив, що вудка пуста. Став він лаяти Бекболата.

– Що ж я міг зробити один? – запитав Бекболат.– Риба зірвалася й пірнула у воду.

Тут старий почав бити свого прийомного сина камчою і примовляти:

Ах ти, негіднику! Я з усіх сил стараюсь, бігаю, кличу джигітів на допомогу, а ти, ледащо, не зміг удержати рибу.

От старий і вигнав Бекболата.

І знову опинився юнак у степу сам, знову помандрував од аулу до аулу в пошуках щастя. Ішов і думав про свою гірку долю. Раптом бачить він, як голодний вовк наздоганяє ак-тайлак з золотою шудою. Ак-тайлак кинувся назустріч Бекболатові.

– Врятуй мене, сміливий джигіте, від голодного вовка Коли-небудь і я тобі у пригоді стану!

– Ти сам не знаєш, куди біжиш, рятуючись од смерті. Де ж я знайду тебе і чим ти зможеш мені допомогти? – запитав Бекболат.

– Я дам тобі жмуток своєї золотистої шуди. Де ти її підпалиш, там я тої ж миті з’явлюся,– відповів ак-тайлак.

Бекболат погодився. Прогнав він голодного вовка, відрізав од гриви ак-тайлака жмутик золотистої шуди й почимчикував степом.

Раптом назустріч йому летять дві жар-птиці, а за ними яструб. Ось-ось наздожене їх. Побачили вони у степу самотнього подорожнього, підлетіли до нього й стали благати:

– Врятуй нас од нашого ворога – яструба. І ми коли-небудь станемо тобі в пригоді!

– А де ж я знайду вас? – запитав Бекболат,– Ви птахи небесні, вільні, а я чоловік мандрівний.

А ти візьми у нас по перу. І де ти підпалиш наше пір’я, там ми і з’явимося,– сказали жар-птиці.

Бекболат урятував од яструба жар-птиць, узяв у них по одному перу й пішов своєю дорогою.

Через якийсь час побачив Бекболат, що йому назустріч біжить лисиця, а за нею женеться білий беркут. Злякалася лисиця людини, але страх перед беркутом був сильніший. Підбігла вона до Бекболата й просить:

– Урятуй мене, добрий чоловіче, від лиходія – білого беркута. І я в свій час стану тобі в пригоді.

– Я радий тебе врятувати, – відповів їй Бекболат.– Але ж ти сховаєшся в горах і лісах. Як я тебе знайду?

– А ти візьми у мене жмуток шерсті. Де підпалиш її, там я і з’явлюся. І в боргу перед тобою не залишуся.

Врятував Бекболат лисицю, відрізав у неї жмуток шерсті і вирушив далі.

Так мандрував Бекболат степом, голодний, обірваний, у сумних піснях жалівся на свою тяжку долю. Багатьом він добро зробив, а сам із сил вибився і ледь-ледь пересував ноги. І ось бачить: удалині щось чорніє. Зібрав Бекболат останні сили,

проминув солонцюватий такир і побачив перед собою великий аул. Зайшов він до першої юрти, де жили самотні старі чоловік і жінка. Сподобався Бекболат хазяям,і вони залишили його у себе, і став він у них за сина.

Минуло кілька років, і став Бекболат гарним джигітом.

Якось по всьому степу пролетіла чутка, що красуня Кара-аю – дочка хана Акбузау – хоче вийти заміж без калиму. Але з однією умовою: жених повинен тричі сховатися від неї. І, якщо Кара-аю хоча б один раз знайде жениха, тоді вона вийде за нього заміж без калиму.

А якщо тричі не знайде, то на того чоловіка чекає кара. Уже чимало юнаків – бажаючих одружитися з жорстокою красунею Кара-аю – загинуло.

Про все це дізнався і Бекболат, але твердо вирішив спробувати свого щастя. І як не плакали, як не умовляли, як не лякали його нові батьки, він не послухав їх і, попрощавшись, поїхав із аулу.

Приїхав Бекболат до хана Акбузау. Вийшла до нього одна із служниць ханської дочки, вислухала його й пішла доповідати про нього своїй господині.

– Голубко, он прийшов якийсь замурзаний юнак, обірванець і, по всьому видно, із сиріт. Як скажете, впустити його чи ні!

Кара-аю повела чорною бровою й жорстоко посміхнулася:

– Що ж, хай буде однією жертвою більше! Яка різниця! Впусти його!

Тільки-но Бекболат увійшов, Кара-аю зневажливо подивилася на нього й сказала:

– Джигіте, умову мою ти знаєш, ховайся: до трьох разів...

Бекболат заперечив:

– Не до трьох, а до чотирьох! Якщо згодна на це, то і я готовий, якщо ні, я повертаюсь додому!

Сміливість юнака зацікавила її. Кара-аю погодилася. Бекболат вийшов з палацу і пішов у поле. Там він дістав із пазухи риб’ячу лусочку та підпалив її. Не встигла лусочка згоріти, як перед ним, начебто з-під землі, з’явилася чудо-риба.

Бекболат розповів чудесній рибині про умову Кара-аю і попросив заховати його від всевидящих очей красуні.

– Не журися, Бекболате, у твоїй біді я – перша помічниця.

Проковтнула його чудо-риба і пішла на дно самого глибокого озера, де лягла під великий чорний камінь.

В умовлений час подивилася красуня Кара-аю із свого трону і закричала:

– Бекболате! Ти лежиш під чорним каменем на дні глибокого озера и череві чудо-риби. Виходь!

Бекболат обізвався на голос красуні Кара-аю і в ту ж мить з’явився перед нею.

– Ну, що ж, ховайся вдруге,– сказала красуня.

Вийшов Бекболат з палацу і підпалив жмуток золотистої

шуди ак-тайлака. В ту ж мить з’явився перед ним ак-тайлак. Розповів Бекболат йому все, і ак-тайлак каже:

– У свій час ти мені допоміг, і я готовий віддячити добром. Посадив він Бекболата собі на спину і, як вихор, помчав по

полям. Ось уже відкрилися перед ними непрохідні хащі Кари- най. В цих хащах був до того височенний і густий очерет, що ні пішому не пройти, ні птаху не пролетіти. Ак-тайлак за одну мить перескочив через хащі Каринай і зупинився на березі крижаного моря.

В умовлений час Кара-аю подивилася зі свого золотого трону і закричала:

Бекболат (казахська казка)

– Гей, Бекболате, я бачу тебе! Ти знаходишся за непрохідними хащами Каринай на березі крижаного моря.

– Вірно, ти відгадала, – відповів Бекболат і в ту ж мить з’явився перед красунею Кара-аю.

Ось і втретє довелось ховатися Бекболату. Вийшов він у поле, підпалив два пера жар-птиці, – і вони зразу ж з’явилися перед ним. Розповів їм Бекболат про свою гірку долю. Підхопили вони його на свої крила й знялися аж до сьомого неба.

В умовлений час красуня Кара-аю подивилася зі свого трону – нема ніде Бекболата: ні на землі, ні в морі, ні в озерах. Тоді вона подивилася на небо, побачила жар-птиць і закричала:

– Гей, Бекболате. Я бачу тебе на крилах жар-птиць аж під самим сьомим небом. Спускайся сюди!

Бідний Бекболат з’явився перед лицем всевидячої і всезнаючої красуні Кара-аю. І сказала вона йому:

– Іди, ховайся востаннє і готуйся до смерті!

Сумним вийшов Бекболат з палацу. Підпалив він у полі жмуток лисячої шерсті, і в ту ж мить з’явилася перед ним лисиця. Чемно кланяючись, вона запитала:

– Чим я можу служити тобі, добрий юначе?

Бекболат розповів і їй про все від своєї появи у палаці перед

золотим троном Кара-аю і аж до того, як побачила його красуня навіть на сьомому небі.

– Ти остання моя надія, – сказав він лисиці, – якщо і ти не допоможеш мені, тоді мені нічого не лишається, як готуватися до смерті.

– Не сумуй, джигіте, – відповіла лисиця, – Якою всеви- дячою і всезнаючою не була б красуня Кара-аю, на цей раз ми обдуримо її. Я заховаю тебе, але ти повинен вислухати мене та зробити так, як я велю. Якщо в умовлений час красуня закричить: «Бекболате, я не бачу тебе!» – ти мовчи і не ворушися. Потім вона скаже: «Я бачу величезну нору, яка протяглася від самого сходу до заходу. Але тебе, Бекболате, тут немає». Тільки тоді ти відповідай і виходь із своєї схованки.

Сказавши це, лисиця повела Бекболата до величезної нори, яка починалася біля самого сходу і виходила там, де сонце сідало. Разом підійшли вони до великого каменя, і лисиця попередила:

– Ти, Бекболате, залишайся тут і нікуди не ходи, лежи і не ворушися. А потім роби так, як я наказувала:

Лисиця попрощалася і пішла собі.

В умовлений час красуня Кара-аю всюди подивилася й ніде не побачила Бекболата. Здивована, вона закричала: «Бекболате, я тебе не бачу!» Бекболат мовчав Красуня ще раз повідомила, що не бачить юнака, але Бекболат не озивався і на цей раз. І лише тоді, коли втретє красуня Кара-аю сказала: «Бекболате, я не бачу тебе!» – він з’явився перед Кара-аю із-під самісінького її трону.

Виявляється, що знаменита красуня так пишалася, що ніколи не дивилася собі під ноги.

Швидко облетіла всю країну новина про Бекболатову перемогу над красунею Кара-аю. її батьки, родичі та прості люди захоплено говорили про розум і спритність Бекболата.

Хан Акбузау улаштував небачене урочисте весілля своєї красуні-доньки і бідняка Бекболата. Хан був старим чоловіком, синів у нього не було, і тому він сказав Бекболату:

– Хоч ти й не знатного роду, але ти гідний правити моєю країною.

Хан відмовився від трону і всю владу передав Бекболату. Ця подія була відзначена всенародним святом і бенкетом, який продовжувався сорок днів і сорок ночей.

Коли Бекболат став ханом, він розшукав і забрав до себе старого батька і стару матір, трьох своїх братів, які були такими бідними, що ледве не вмирали від голоду. Бекболат поселив своїх рідних у розкішних кімнатах палацу. І якось він запитав у батька:

– А пам’ятаєш мій сон в ту ніч, коли ми вперше за все життя наїлися м’яса досхочу? Хіба не збувся мій сон?

Батько засміявся, пригорнув до себе молодшого сина й сказав:

– Я гордий тим, що ти у такій гіркій самотині переміг усі труднощі і своїм розумом дійшов до вершини слави та щастя.

А народ дякував Бекболату за його мудре правління країною, за доброту і справедливість.

* Токти – маленьке ягня.

* Кокпар – скачки.

* Ак-тайлак – біле однорічне верблюденя.

* Шуда – довга шерсть на гриві верблюда.

* Такир – глиняста місцевість (без рослинності).

Будь ласка, залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)