Бабин підсвинок – цісарів зять (українська народна казка)

***

Бабин підсвинок - цісарів зять (українська народна казка)

Жили на світі дід та баба. Все життя бідували, гараздів не знали. А як прийшла старість, дуже засумували, Що не було коло них нікого. Склали гріш до гроша й купили порося. Минуло трохи часу, і пацятко стало файним підсвинком.

Одного разу баба понесла йому тепленького пійла. Підсвинок не став їсти, а зажурено сказав людським голосом:

– Ідіть, мамко, до пана й принесіть околота, бо треба м’яко вистелити в карпику. Нарвіть квіточок і наламайте галузок – понатикайте, аби усюди було файно...

– А нащо то робити?

– Я хочу женитися.

Баба налякалася. Побігла до хати і сказала дідові:

– Ой, біжи до пана й попроси соломи: наш підсвинок захотів женитися. Треба, щоб у курнику було файно прибрано...

Дід дуже здивувався, та баба не чекала: одразу побігла нарвати квіточок і зелених галузок. Дід пішов до пана. Поклонився і сказав:

– Так і так, наш підсвинок захотів оженитися. Дайте сніп соломи, аби файно вистелити в курнику, бо, знаєте, весілля – це весілля.

– Брешеш, діду! – крикнув пан.– Де видано й чувано, аби підсвинок женився!

Вернувся дід від пана з порожніми руками. Баба пішла до курника й каже:

– Біда, любий підсвиночку, пан не хоче дати нам соломи. Не вірить, що ти женишся.

– Най не дає, мамо. Я сам принесу...

Уночі підсвинок пішов на панське господарство, сунув під скирту рило, підняв її і поніс додому. Вистелили у курнику поміст, обмаяли стіни зеленими галузками, прикрасили одвірок квітками.

А саме на той час цісар оголосив, що віддає своїх трьох доньок. Хто засватає царівну, той буде все життя у багатстві й гонорі.

Підсвинок сказав бабі:

– Отворіть, мамко, курник, бо я йду до столиці.

– Чого?

– Сватати цісареву доньку.

Баба дуже втішилася. Помила свого підсвинка теплою водичкою, а до вуха прив’язала квіточку. Підсвинок рушив у дорогу. Прийшов до столиці – і просто до палацу. Ні на кого навіть не дивився. Жовніри, що стояли при цісарській брамі, закричали:

– Гов, куди лізеш! Ацю звідси, підсвинку!

Той і за вухом їх не мав. Йшов, як дурний до суду. Жовніри почали стріляти в нього з крісів. Та не було такої кулі, яка б брала підсвинка. Він підійшов до цісаря, став на задні ратиці та й каже:

– Вельможний цісарю, віддай за мене свою доньку.

– Добре, пане Поросюк, дам за тебе старшу. А де буде весілля?

– У моєї мамки в Садагурі,– відповів підсвинок.

Цісар погодився:

– Най буде.

Підсвинок узяв найстаршу царівну і подався з нею в Садагури. Ішли один день, ішли другий... На третій дійшли до калабані – великої-превеликої! Підсвинок зарохкав:

– Ох-ох, я дуже впрів. Зачекай, царівно, трохи скупаюся в цій ямі.

Заліз у болото, почав там качатися. Так вимастився, що лиш очі у нього блищали. Вийшов з болота й каже:

– Царівно моя люба, поцілуй мене в рийку.

Царівна відвернулася:

– Фе, як такого цілувати?!

– Коли не хочеш цілувати свого чоловіка, то йди собі геть. Ти не моя жінка!

Підсвинок вернувся до столиці. Став перед цісарем і каже:

– Видай за мене середущу доньку, бо найстарша не добра.

– Та най буде,– погодився цісар.

Підсвинок узяв середущу цісареву доньку і подався з нею в Садагури. Ішли день і другий, а на третю днину дійшли до калабані – великої-превеликої. Підсвинок дуже втішився:

– Я вже упрів. Зачекай, царівно, трохи скупаюся у ямі.

Заліз у багнюку й вимастився болотом, як дідько. Потім

потягся рийкою до дівчини:

– Поцілуй мене, любко.

Царівна тільки скривилася:

– Фе, як я маю цілувати таке брудне рило!

– Що ж, коли гидуєш своїм чоловіком, то ти не моя жінка. Йди собі, куди хочеш!

Підсвинок вернувся до столиці. Знову заходить у палац. Поклонився цісареві й каже:

– Видай за мене найменшу доньку, бо і середуща не здала ні до чого.

Цісар нічого не сказав. Привів йому найменшу. Підсвинок із нею йде до Садагури. Коли дійшли до калабані, мовив:

– Е-е, щось мені парко. Ану я скупаюся...

Заліз у калабаню і почав качатися. Так вимастився, що його й не впізнати. Висунув голову з болота і весело гукнув:

– Ану, жіночко мила, чічко моя люба, поцілуй мене!..

Найменша царівна навіть довго не думала. Дістала з пазухи хустинку, витерла його рийку і поцілувала.

– Ти правдива жінка,– втішився підсвинок. Він побіг до річки і помився. Став біленьким та рум’яним.

Так прийшли додому. Підсвинок завів свою наречену до прибраного курника.

Баба заглянула туди й аж у долоні сплеснула. Побігла до хати:

– Діду, йди дивися! Підсвинок привів нам таку файну невісточку, що пари їй немає!

А царівна вранці похвалилася старій:

– Мій чоловік не підсвинок, а такий легінь, як зелений явір. Уночі скидає свою свинячу шкіру, а на ранок знову одягає.

– Дай мені ту шкіру, я її спалю! – попросила баба.– Не буде більше підсвинком.

– Добре, мамко, я вам дам...

Уночі царівна викинула бабі свинячу шкіру чоловіка, і стара шпурнула її на вогонь. Шкіра стала купкою попелу.

Чоловік прокинувся, шукає свою шкіру, та ніде нема.

– Жінко, де є шкіра?

– Я викинула надвір, а мамка спалили.

– Йой, що ти наробила? Мене ж чарівниця закляла за те, що не хотів брати її доньку. Я мав бути підсвинком ще якісь три дні, але тепер усе пропало. Мушу повертатися у тридев’яте царство.

І чоловік зник, ніби його ніколи не було на світі.

А в царівни народився син. Хлопчик ріс не по роках, а просто по днях і знав усе, що є і що має бути. Коли підріс, сказав своїй матері:

– Ходім шукати тата...

– Ходім, сину.

Хлопець ішов попереду, а мати – за ним. Минали гори, ліси, поля, мочари. Ішли сім років і сім днів та й прийшли, нарешті, у тридев’яте царство. А там був високий-високий палац, де жила чарівниця зі своєю донькою.

Царівна попросила:

– Візьміть мене за наймичку. Буду все робити, у всьому догоджати.

– Ти дуже хитра, та най буде,– відповіла стара чарівниця.

Другого дня вона сама напекла пирогів. У ті, що мала їсти її служниця, потай наклала трійла. А хлопець те знав. Він зробив так, аби їх тарелі перейшли непомітно до злої чарівниці та її доньки, а тарелі, які без отрути, стали перед ними.

Чарівниця і її донька з’їли по пиріжкові й простяглися неживі на лаві.

Царівна одразу побігла по палацу, заглядуючи до кожної кімнати. У дванадцятій кімнаті був прикутий до залізної стіни її чоловік, який не хотів сватати доньку чарівниці. З гіркою бідою розпиляла залізні кайдани. Чоловік дуже втішився, що має таку добру та вірну жінку. Вони лишилися у замку, ще й діда та бабу до себе забрали й до смерті доглядали.

Залиште свій відгук!

grin LOL cheese smile wink smirk rolleyes confused surprised big surprise tongue laugh tongue rolleye tongue wink raspberry blank stare long face ohh grrr gulp oh oh downer red face sick shut eye hmmm mad angry zipper kiss shock cool smile cool smirk cool grin cool hmm cool mad cool cheese vampire snake excaim question

Відгук буде опублікований після перевірки модератором :)

Ви можете увійти під своїм логіном або зареєструватися на сайті.

(обов'язково)